| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |

Українсько-румунські контакти
1944

МЕМОРІЯЛ

Український нарід, що після програної під Полтавою 1709 р. втратив свою державу і попав під владу російської та австрійської імперій, взявся підчас революції 1917 р. за реалізацію своїх політичних цілей, тобто за продовження свого незалежного життя. Спияли цьому два чинники:

а) демократичні ідеї про самовизначення всіх народів Европи,

б) розвал европейських імперій: Німеччини Росії і Австрії, що своєю імперіалістичною політикою продовж десятиліть здержували розвій европейських народів та їх змагання до самостійного державного життя.

Використовуючи політичну ситуацію при кінці Першої світової війни, український нарід проголошує на своїх етнографічних землях, які до 1914 р. входили в склад російської царської імперії Українську Народну Республику а на західних земляхГаличини і Буковини, що входили в склад австрійської монархії, Західну Українську Народну Республику.

Дня 22 січня 1919 р. обидві українські республики з'єднуються в одну Суверенну Соборну Українську Державу. Підчас революційних років 1917-20 український народ бореться за закріплення своєї держави, зокрема проти імперіялістичних інвазій Польщі і Росії, що приступили до підбою українських земель та тим самим до ліквідації української держави, всупереч природньому праву кожного народу до незалежного життя.

У висліді тої нерівної боротьби, Україну мілітарно переможено та міжнародними договорами поділено між її сусідів. На підставі договору в Сан Жермен, 10. 9.1919 р. та договору в Тріятон 4. 8.1920 р. Румунії віддано Буковину, а Чехословаччині Карпатську Україну. 18 березня 1920 р. Польща і Росія мирним договором в Ризі поділили поміж собою основні українські землі. Такий стан дефінітивно затвердила Рада Амбасадорів дня 15. 3.1923 р. в Парижі. Український нарід наново найшовся під чужою владою. Виелеміновуючи Самостійну Україну як міжнародний чинник, створено зародки нових конфліктів, які в консеквенції мусіли довести до сьогоднішньої світової війни. Перш усього не зломано російського імперіалізму, а анексуючи більшість українських земель під окупацію большевицької Москви, він ді[c]тав підстави для посилення внутрішнього росту, що в майбутньому уможливлювало реалізацію її зовнішніх політичних експанзивних планів. Друге влученням українських земель до сусідніх держав, створено держави під національним поглядом мішані, які постійно були внутрішньо послаблювані відосередніми генами чужих національностей та не могли себе виправдати, коли прийшов зовнішній удар зі сторони Німеччини.

Хоч мілітарно переможений і хоч втративши свою незалежну державу, український нарід ні на мент не зрезиґнував із цієї держави і тому повів нову боротьбу у формах пристосованих до чужих панувань. Цю боротьбу провадив український нарід під кермою своєї революційної організації ОУН (Організація Українських Націоналістів), що своїми впливами охопила всі українські землі, що входили в склад чужих займанщин. Міліони українців є жертвою тої боротьби, бо вороги розстрілами, голодом, терористичними заходами і т.д. старалися зломити змагання українського народу до самостійного життя.

Саме український нарід своєю боротьбою проти московського большевизму в роках 1917-1939 врятував цілу Европу, а зокрема сусідні з СРСР держави від большевицького заливу. Та такого зрозуміння в інших народів не було. Навпаки держави, в яких найшлася решта українських земель, поборювали не тільки український визвольний рух, але навіть культурне українське життя та станули на становищі негації у відношенні до українців. Така була доля українців, що знайшлися в границях Польщі, Румунії і Чехословаччини. Поверх 20 літ неволі не зламало українського народу. Кермований ОУН він зараз безпосередньо після вибуху німецько-большевицької війни проголошує у Львові дня 30 червня 1941р. відродження української держави. Ввесь народ співпрацює у відбудові зруйнованого большевиками громадського життя. Та в цьому моменті націонал-соціалістична Німеччина, вважаючи, що самостійна Українська Держава це перекреснення німецьких колоніяльних планів на Сході Европи, зачинає ліквідувати відроджену українську державу, незгідну з німецькими імперіалістичними планами в східній Европі. Німецьке ґестапо арештує провідника ОУН Степана Бандеру, Голову Уряду Ярослава Стецька та цілий ряд українців. Від вересня 1941 р. на українських землях шаліє німецький терор. Враз із терором та грабіжницькою політикою Німеччина ділить українські землі: частину влучує до Ґенерального Ґубернаторства, з решти творить т. зв. Райхскомісаріят (колонію), а для зискання румунського вояка на східному фронті віддає під румунську адміністрацію т. зв. Транснітрію з Одесою.

Висліди німецької політики сьогодні загально відомі. В такій новій політичній та воєнній ситуації український нарід під проводом ОУН самостійників-державників веде дальшу свою боротьбу проти загрозливих йому імперіалізмів Москви і Берліна. ОУН бореться за Українську Соборну Самостійну Державу на етноґрафічних українських землях. ОУН бореться під прогресивним гаслом "Свобода людині й народам". Її концепцією є побудова вільних національних держав на етноґрафічному принципі, бо тільки така перебудова Европи, зокрема її Сходу, може протиставитись імперіялістичним концепціям Москви і Берліна і довести до тривалого замирення на европейському континенті.

Український нарід не має жадних агресивних планів супроти румунів, ані інших сусідів. З Румунією та іншими сусідами український нарід, а в майбутньому.

Українська Держава, бажає жити в добросусідських мирних відносинах. Співпраця між Румунією і Україною вже тепер є можлива: вона буде корисна для обох народів. Таке зближення та співпраця є обумовлені негайними корективами в політичних румунських концепціях та в практичній румунській політиці на етнографічних українських землях.

Основними корективами вважаємо:

1. Румунія визнає право на самовизначення народів на їх етноґрафічних землях.

2. Румунія визнає українські визвольні змагання тепер та Українську Самостійну Соборну Державу в майбутнім.

3. Румунія перестає поборювати український визвольний рух, звернений проти імперіялістів Москви і Берліна.

4. Румунія залишає імперіялістичні плани по відношенні до українських земель.

5. Румунія визнає т. зв. Трансністрію з Одесою складовою частиною майбутньої Української Держави.

6. Заява, що дефінітивно границі між Україною і Румунією на теренах Буковини і Бесарабії вирішать делімітаційні комісії обох держав згідно з етноґрафічним принципом.

З огляду на те, що дотеперішня політика Румунії незгідна з українськими, а навіть з румунськими політичними інтересами, вважаємо за конечне про заключення договору між румунськими політичними чинниками і Проводом ОУН з такими постановами:

1. Негайно здержати колонізацію українських земель румунами.

2. Дозволити на організацію культурно-освітного життя українського народу в церкві, школі, пресі, театрі і т.д., касуючи всі заборони і розпорядки, звернені проти українців.

3. Звільнити всіх політичних вязнів, що арештовані, згл. вже засуджені за самостійницьку діяльність.

4. Залишити підтримку чужих, ворожих українському народові елементів російських імперіялістів та большевицьких сексотів.

Сучасна хвилина насуває дальші можливості військової співпраці в обличчі загроз, які нависли над обома народами зі сторони двох імперіялістів, зокрема московського.

Форми цієї мілітарної співпраці, як рівнож справи, звязані з азилем для евентуальної української еміграції на терени Румунії, уреґулює Провід ОУН з компетентними військовими та політичними чинниками Румунії після узгіднення політичної співпраці на окреслених нами передумовах.

Провід Організації Українських Націоналістів Самостійників-Державників (референтура закордонного звязку)

Постій, 5 січня 1944 р.

* * *

18.03.1944

ПРОТОКОЛ З ВІДБУТОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ МІЖ ДЕЛЕГАТАМИ ОУН І ДЕЛЕГАТАМИ РУМУНІЇ, ДНЯ 18. 03.1944

Приявні з українського боку: Громовий, Мартович, Карпенко, Ярема; з румунського боку: Димітру Баранчу юрісконсульт Мін[істерства] Закорд[онних] Справ, полк. Іонеску, пполк. Пержу, майор [...].

Початок год.10. Після взаємного представлення обидвох делегацій - слово забирає п. Д. Баранчу. Вітає представників ОУН від імені рум[унського] Уряду, перепрошує за те, що румунська сторона не могла відразу зв'язатися з українською делегацією та вияснює, що з уваги на виняткове становище у зв'язку з воєнними подіями інші члени з рум[унських] політичних кол не можуть взяти участи у сьогоднішній конференції. Висловлює думку, що наради увінчаються успіхом, а як вияв доброї волі рум[унської] сторони, йому доручено взяти синьо- жовтий олівець з портретом Тараса Шевченка, щоб ним списувати перебіг розмов.

Відповідає др. Громовий. Дякує за привіт і заявляє, що укр[аїнська] делегація є репрезентантом Проводу ОУН і Гол[овної] Ради, отже чинників, що без сумніву репрезентують волю усього Українського Народу. Хоча з причин незалежних оба ці чинники перебувають покищо в конспірації, тим не менше, рішення приняті на сьогоднішній конференції матимуть силу значення для Уряду майбутньої Української Держави. Вітає представників політичних і військових кол та висловлює надію, що сьогоднішні наради закінчаться успішно з огляду на те, що обидва сусідні народи стоять перед загрозою спільного ворога.

Заки приступлено до властивих нарад, обі сторони зобовязуються до найстислішої конспірації, як і щодо відбуття цієї конференції, [так] і щодо її змісту. П. Баранчу заявляє, що рум[унський] уряд Президія Ради Міністрів одержала Меморіял від Референтури Закордонного Зв'язку Проводу ОУН з 5. 01.1944, і він має доручення цей меморіял передискутувати, а зокрема запитує, чи українська сторона не має додаткових побажань, що їх у меморіялі немає.

Др. Громовий відповідає, що меморіял є дещо передавнений, проте засадничі справи залишилися ті самі. Нове - це є: потреба створення політичного й військового представництва, покищо неофіційного, для зв'язку з рум[унськими] політичними й військовими колами. На це п. Д. Баранчу заявляє згоду, а навіть підкреслює потребу такого представництва.

Приступається до дискусії над окремими точками меморіялу.

1.) Справа політичних в'язнів

П. Д. Баранчу: Румунський Уряд бажає добрих і позитивних успіхів в укр[аїнсько]-рум[унській] співпраці і тому хоче дати практичний вияв доброї волі. Тому погоджується на звільнення українських] політв'язнів - з тим одначе, що це звільнення не може статися нараз, а може відбуватися етапами, нпр., з нагоди Великодніх Свят можна буде звільнити деяку кількість політ[ичних] в'язнів шляхом амнестії. Як причину, чому не можна перевести звільнення всіх в'язнів нараз, подає дипломатичну інтервенцію в справі звільнення Масюкевича.

Др. Громовий підкреслює, що справа в'язнів це справа фізичного збереження укр[аїнських] національних сил, потрібних для боротьби за Українську Державу. Стверджує, що ця справа не натрапить на спеціяльні труднощі з уваги на те, що мабуть і німецька сторона в теперішній ситуації приступить до звільнювання укр[аїнських] політ[ичних] в'язнів.

П. Дм. Баранчу зазначує, що передумовою звільнення в'язнів буде гарантія Проводу ОУН, що в'язні по звільнені не будуть діяти проти законів Рум[унської] Держави.

Др. Г[ромовий] вияснює, що це справа самозрозуміла. З хвилиною, коли ОУН приступить до співпраці з рум[унською] стороною, є відповідальна за тих людей.

П. Дм. Баранчу заявляє, що не можна звільнювати тільки членів ОУН, але треба звільнити і інших українців, як це серед дискусії висловив окликом др. К[арпенко].

П. Дм. Баранчу запитує, чи укр[аїнській] делегації невідомо скільки укр[аїнських] пол[ітичних] в'язнів є у тюрмах і таборах Румунії.

Др. М[артович] відповідає, що є три тисячі.

Рум[ун] висловлює своє здивування.

Др. Г[ромовий] вияснює, що це число складають усі укр[аїнські] пол[ітичні] в'язні, не тільки члени ОУН.

П. Дм. Баранчу: Є українці, що сидять за комунізм, або за приналежність до легіонерського руху, чи їх уважаємо укр[аїнськими] політ[ичними] в'язнями. Др. К[арпенко]: Ні, тільки тих, що сидять за укр[аїнську] національну справу.

Др. Громовий: Нпр., у Буковині були арешти за укр[аїнські] вишивки, співання укр[аїнських] пісень, посідання укр[аїнських] книжок. Хоч це не були члени ОУН, то їх уважаємо за укр[аїнських] пол[ітичних] в'язнів.

П. Д. Баранчу заявляє, що Рум[унський] Уряд може випустити всіх укр[аїнських] політ[ичних] в'язнів, але це може статися у певних відступах часу.

Провід ОУН може подати список укр[аїнських] пол[ітичних] в'язнів, на яких йому спеціяльно залежить, щоб вони були звільнені в першу чергу. Передумова звільнення є гарантія Проводу ОУН, що звільнені в'язні не робитимуть ніяких провокаційних виступів на терені Румунії - так проти союзників Румунії, як і проти совєтів. Провід ОУН може забрати деяких в'язнів на інші терени, де вони будуть йому потрібні. Рум[унський] Уряд не вважає українців, приналежних до легіонерського руху, за укр[аїнських] політ[ичних] в'язнів.

Др. Г[ромовий] приймає заяву до відома та висловлює побажання, щоб справа звільнення укр[аїнських] пол[ітичних] в'язнів пройшла якнайскоріше.

Список укр[аїнських] політ[ичних] в'язнів, на яких нам спеціяльно залежить, можемо вручити, коли рум[унська] сторона запевнить, що він не буде використаний проти наших в'язнів.

П. Д. Баранчу відповідає, що це самозрозуміло, бо це випливає зі співпраці обох сторін.

2.) Справа колонізації українських земель румунами П. Д. Баранчу вияснює, що тепер колонізації у Трансністрії не переводиться. Колоністів із Рибниці забирається до Бесарабії. Колонізація в Рибниці не була політичною акцією, тільки акцією зумовленою воєнними подіями (не мали де поселити румунів з Кубані).

Др. Г[ромовий] приймає це вияснення.

Др. Я[рема] видвигає справу попирання роздмухування румунською пресою колонізації у Трансністрії, що вказувало б на певну політичну акцію рум[унського] уряду.

П. Д. Баранчу відповідає, що є гарячі рум[унські] голови, які різне думають, та це не значить, що так думає рум[унський] уряд.

Др. М[артович] пропонує припинити дискусію над цією справою.

3.) Справа підтримання ворожих українству сил російських імперіялістів і большевицьких сексотів

П. Д. Баранчу: Що ми під цим розуміємо?

Др. Я[рема]: Попирання в Одесі росіян, що насправді є замаскованими большевиками і енкаведистами.

Др. Г[ромовий]: Нпр., Союз русских офіцерів, що є представниками ярого російського імперіялізму, ворожого українцям і румунам.

П. Д. Баранчу: Організовуючи адміністрацію в Трансністрії, ми мусіли опертися на тих людей, що там були.

Пполк. Пержу: Люди СРО були вжиті для праці проти комуністів.

Полк. Іонеску: Рускі були в Одесі сильніші. 40 російських офіцерів зголосилося зразу до праці проти комуністів. Української організації тоді не було, вона є щойно тепер. А втім росіян в Одесі зорганізували німці й ми їх уже там застали з тим, що німці доручили нам з ними співпрацювати. Ми скоро зорієнтувалися, що серед тих росіян є багато большевиків і енкаведистів, але наші представлення до німців і цій справі залишалися без результатів. Німці казали, що це нічого не шкодить.

Др. Я[рема] полемізує з твердженнями рум[унських] військовиків. Українці були вже зорганізовані в Одесі в 1941 р. і хотіли співпрацювати з румунами, але не зустріли не тільки ніякої підтримки, але просто вороже ставлення рум[унських] чинників, інспіроване панами з СРО, які заявляли, що від Одеси має вийти відбудова "єдиної неділімої Россії". Статистика в Одесі, переведена румунами, виказувала 70 відсотків українців. Статистика шкільної молоді стільки ж само. Українці зорганізували 5 початкових і 2 середні школи, але рум[унська] влада їх закрила. Українці відкрили укр[аїнську] автокефальну церкву, але румуни її відібрали й віддали грекам. Опера й театри, що за совітів були українськими, стали за румунів російськими. Українці дістали дозвіл видавати українську газету "Мир", але появилось тільки одно число. Не зважаючи на дозвіл, рум[унські] урядові чинники порадили "переконливо" редакторам цієї газети не видавати. На університеті не дозволено на виклади укр[аїнською] мовою, хоч 60 відсотків студентів були української націонал ьности.

П. Д. Баранчу: Рум[унська] влада не наміряла вести в Трансністрії якоїсь спеціяльної політики проти українців. Якщо ще будуть якісь випадки, а Трансністрія буде під рум[унською] окупацією, то вони будуть усунені. Російського імперіялізму Румунія не буде піддержувати.

4.) Справа української національної меншини в Румунії П. Д. Баранчу: Протиукраїнського курсу в Румунії на майбутнє не буде. До українців буде застосований Статут для Національних меншин в Румунії. Українці одержать усі права, що випливають з постанов цього статуту (церква, школа, преса і т. д.)

Др. М[артович] ставить засадниче питання, чи рум[унський] уряд визнає українську меншину в Румунії.

П. Д. Баранчу: Так!

Др. М[артович]: Чи рум[унський] уряд признає, що в Буковині живуть компактною масою українці, а в деяких повітах творять подавляючу більшість автохонного населення, - чи може румунський] уряд вважає тих українців за українізованих румунів?

П. Д. Баранчу: Так, признаємо за українців!

Др. М[артович]: Чи супроти них буде застосований Статут для Національних меншин?

П. Д. Баранчу: Так! Рум[унська] влада визнає за українцями всі права для нац[іональних] меншин, які випливають зі Статуту для Нац[іональних] Меншин.

Др. М[артович]: В який спосіб можна пояснити факт, що в Румунії мадяри в Семигороді й інші нац[іональні] меншини мали повні права (школу, пресу, церкву і т. д.), а українці тих прав не мали, хоч Румунія застала на Буковині широко розбудоване шкільництво?

П. Д. Баранчу: Треба пояснити засадою взаємности (реціпроціте), що випливає зі Статуту для Нац[іональних] Меншин. Відповідно до того, як окремі нац[іональні] меншини ставилися до Рум[унської] Держави, так Рум[унська] Держава ставилась до них, признаючи, або відновляючи їм окремих прав. Тепер, після започаткування співпраці українська меншина матиме всі права, що випливають із Статуту для Нац[іональних] Меншин.

Др. Г[ромовий]: Це випливає з цього принціпіяльного становища.

5.) Військова співпраця

П. Д. Баранчу прохає блищого пояснення, що укр[аїнська] сторона вважає під військовою співпрацею?

Др. Г[ромовий]: Маємо свої збройні сили (УПА, УНС), які опановують певні території, чи то діють на територіях, що находяться під німецькою чи большевицькою окупацією. Боремося проти окупантів не лише пропагандивно, але і збройно. Приготовляємося до того, щоб у відповідальний мом[е]нт вдарити по найбільш загрозливому нашому ворогові большевиках. Тому організуємо, розбудовуємо та узброюємо свої відділи. І тут саме виринає питання, поскільки Р[у]мунія може нам матеріяльно помогти.

П. Д. Баранчу розуміє це так, що це б мала бути певна допомога воєнними матеріялами, в цій хвили[н]і, очевидно неофіціяльно. Треба все тямити, що Румунія є союзником Німеччини й інших держав, і тому не може дати зброї, яка була б звернена проти тих союзників. Що може за ту поміч ОУН дати Румун ії?

Др. Г[ромовий]: Поміч, яку одержить ОУН від Румунії, буде звернена проти большевиків. З німцями і іншими союзниками війни не ведемо, а тільки боронимося там, де німці перешкоджують нам вести організаційну й підготовну працю військового характеру. На питання: що може дати ОУН в заміну за матеріяльну поміч, відповідає, що ОУН це величезна потенціяльна сила, яка основно може заважити в боротьбі з большевиками, і вже сьогодні дає свій вклад у боротьбу проти спільного ворога.

Полк. Іонеску: Як розуміти справу військової співпраці, чи взагалі чи тільки на тих територіях під рум[унською] владою, на яких живуть українці та є українські організації?

Др. М[артович] вважає, що взагалі, бо допомога українському визвольному рухові може заважити на терезах цієї війни. Рум[унські] військові напевно знають про існування УПА. Частини УПА оперують , наприклад, на північ від від Києва. Те, що вони там бачили каже сподіватися, що большевики не є такі сильні, якби це виглядало. На північ від лінії Корость Київ і між Дніпром і Десною аж по Городню немає зовсім большевицьких частин, крім загонів, які конфіскують по селах збіжжа. Навпаки, по лісах, що є в тому районі, криються партизани різної масти, передовсім "зелені кадри", що складаються з населення, яке не хоче йти на певну смерть у большевицькій мобілізації. Сотки й тисячі цих партизан можна б повести до організованої боротьби проти большевизму, але для цього треба мати зброю і амуніцію. Ми її подостатком не маємо, бо мати не можемо, якщо врахувати те, що УПА повстала власними силами й засобами. Тому теж не можемо включити згаданих партизан у наші ряди. Головний наш постулят, це зброя совєтського типу. Користі для рум[унської] сторони можуть бути величезні. Достава зброї мусить бути конспіративна.

Др. Г[ромовий] вияснює, що конспірація є вказана з уваги на німців, але зброя буде вжита виключно проти большевиків.

Полк. Іонеску: Чи німці вже вам помагали?

Др. Г[ромовий] Так! Льокально, але не ц[е]нтрально. Німецькі військові чинники в останньому часі толерують УПА. Для ілю[с]трації наводить німецьку листівку, в якій взивається червоноармійців переходити до партизан, які боряться проти большевиків. При тому вказує на те, що така пропаганда може нам тільки пошкодити в нашій боротьбі.

Пплк. Пержу запитує, яке наше запотребування.

Плк. Іонеску: Скільки козаків в УПА й чого вони потребують - у числах.

Др. Г[ромовий]: Німці оцінюють УПА на 150.000. Потрібно дуже багато. Здаємо собі справу, що румуни того нам дати не можуть. Потрібні автомати "фінки", скоростріли, протипанцерні гарматки, амуніція, які румуни можуть достарчити зі здобутої на большевиках зброї.

Плк. Іонеску каже, що у боях під Тернополем знищено цілком українську СС - дивізію з Галичини.

Др. М[артович] стверджує, що ця вістка неправдива. Під Збаражем був тільки один курінь 4-го полку СС, що приїхав з Франції. Дивізія СС (1-2 полки) є ще на вишколі в Нойгамер на Гор[ішньому] Шлеську. Крім цього інші курені 4-го полку є коло Бродів і на Холмщині. Інші полки є ще в стадії формування.

На запит п. Д. Баранчу, яке є відношення ОУН до Укр[аїнської] СС Дивізії, заявляє др. Г[ромовий], що вправді ОУН не мала нічого спільного з її формуванням, яке було ділом німецьким, але мимо цього має у ній дуже сильні свої впливи.

П. Д. Баранчу заявляє, що на тих основах, які передискутовано, Румунія готова дати зброю. Запитує при тому [про] інші можливості військової співпраці. Плк. Іонеску: Чи є можливості співпраці в ділянці військової інформації?

Др. Г[ромовий] пояснює, що маємо розбудовану інформативну службу в тили совєтів. Вістки збирається в Штаб і можуть бути передані кожночасно через делегата в Румунії.

Плк. Іонеску доказує потребу безпосереднього звязку з окремими військовими секторами з уваги на те, що тільки швидка інформація має значення для військових Штабів.

Др. М[артович]: Можемо дати звязкових до окремих секторів, які шляхом радіо-звязку будуть сполучені з нашими групами й нашими людьми, що є в тилу совєтів. Цим шляхом можна давати різні доручення (потрібні) і збирати потрібні вістки.

Плк. Іонеску: Ми передаємо ще деякі вістки німцям. Чи можна передавати німцям вістки, які ми одержимо від вас?

Др. Г[ромовий]: Ясно, що так.

П. Д. Барачу: Які є ваші сили? Які є групи укр[аїнських] партизанів? Ми чули ще про Тараса Бульбу.

Др. Г[ромовий]: Тарас Бульба вже не існує. Всі укр[аїнські] партизани є під нашим ідеологічним і військовим керівництвом. Крім цього, є ще червоні партизани, яких поборюємо на кожному кроці. Ми, а не німці, розбили групу большевицьких партизан Колпака, що оперувала в Галичині.

Плк. Іонеску: Ситуація є критична. Треба діяти зараз проти большевиків. Що можете зараз зробити? Чи не прийшов уже час не скриватися з усіма справами перед німцями? Чи все ще хочете бити німців?

Др. Г[ромовий]: Німців не бємо і не хочемо бити. Підготовляємося до боротьби проти большевиків власними силами. Якщо нам німці в тому перешкоджають ми боронимося. Спільно виступати з німцями не можемо, бо німці в боротьбі з большевиками скомпромітувалися зовсім. В боротьбі проти большевиків ми виступаємо самостійно, або в союзі з народами поневоленими, або загроженими большевицьким імперіялізмом. Тимто ми є згідні дати наші відділи на терен Трансністрії для боротьби з червоною партизанкою. Ці відділи оперуватимуть самостійно. Кудою ці відділи підуть на терен Трансністрії це справа порозуміння з нашим делегатом.

П. Д. Баранчу заявляє, що приймає всі ці справи до відома і що співпраця на цьому військовому відтинку може бути наладнана.

6.) Справа азилю для українських біженців

П. Д. Баранчу питає про яких саме і для кого азиль ходить.

Др. Г[ромовий] вияснює, що йде про українців, які з різних причин втікали б перед большевиками на рум[унську] територію.

П. Д. Баранчу вияснює, що Румунія може прийняти тільки невелику кількість біженців, яких число буде подане пізніше. Для інформації зазначує, що Румунія може прийняти тільки 5.000 біженців з Трансністрії і тому навіть молдавани мусять залишатися на місцях.

Українська делегація вдовольняється цими поясненнями.

7.) Справа українських земель Трансністрії, Буковини, Бесарабії окупованих Румунією. А. Трансністрія

П. Д. Баранчу: Румунський уряд ніколи не заявив, що анектує т. зв. Трансністрію. Вважаємо цю територію не нашою; до нас належить хвилево її військова окупація. Зараз перебирають її німці. Жодних анексійних планів відносно укр[аїнських] земель, в тому Трансністрії, Румунія не мала і на має. З цього випливає також 4. пункт Меморіялу, в якому говориться про занехання Румунією імперіялістичних планів. Таких планів Румунія не має, тому ця точка не буде спірною в наших розмовах.

Громовий: Вказує на різні моменти, починаючи від 1941 р., окупація т. зв. Трансністрії, Одеси, цивільна адміністрація, колонізація укр[аїнських] земель, пропаганда в офіційні[й] пресі, все те говорить ясно, що Румунія хоче поширити свою територію коштом укр[аїнських] земель. Очевидно зі зміною воєнного положення можливо й в румунських кругах наступили зміни в поглядах, бо треба тверезо оцінювати ситуацію на тепер і на будуче. Тому приймає це вияснення, яке зумовлене сучасним воєнним положенням, та пропонує закінчити над цим дискусію.

Б. Буковина і Бесарабія (Це була найприкріша справа для рум[унської] делегації; відчувалося, що румуни не бажали б про неї взагалі говорити).

П. Д. Баранчу згадує про історичні права до Буковини і Бесарабії. Дальше, бажаючи оминути дискусії в цій справі, згадує про деякі правні моменти в наших розмовах: Румунія мусить рахуватися з правним існуванням Укр[аїнської] Радянської Соціялістичної Республики. Це справа для нас надзвичайно важлива з правного боку. На основі міжнароднього права навіть в часі війни не можна робити деяких потягнень проти уряду свойого противника. УРСР є державою, тому провокувати проти її уряду нам не вільно, а саме входячи з вами у звязки ми це робимо. Хочемо знати, яке ваше становище до цього правного питання.

Громовий: Ми розуміємо справу з погляду міжнароднього права. Свою боротьбу за національну суверенність України навязуємо до Української Держави 1917-1920 р. Ця держава була в боротьбі з Москвою. Теперішній союз з Москвою і форма державного правління в Україні Москвою насильно накинені. І саме ми боремося не проти укр[аїнської] держави, але проти накинення союзу з Москвою, за дійсну суверенність укр[аїнської] нації. Тому для рум[унської] сторони ясним буде, чому саме ще й з тої причини ставимо ясно справу Буковини і Бесарабії. Бо коли з цих територій не резигнує уряд Радянської України, тотимбільше не може зректися тих територій Провід Організації.

Про історичні права радше не говорім, бо історію часто люди натягають до своїх потреб, а це б непотрібно забрало б нам час. Для нас важним є знати, чи Румунія признає етнографічний принцип в побудові нового справедливого ладу в Европі чи ні, бо це є миродайним при вирішуванні питання Буковини і Бесарабії.

На цьому розмови перервано о год. 2-ій.

* * *

0 4-ій годині відбулася розмова між провідниками обох делегацій. її перебіг реферує Громовий членам укр[аїнської] делегації, ни[жч]е: Баранчу висловий свій жаль з того приводу, що ми скоріше з румунами не зговорились, до сьогодні була б вже між нами тісна співпраця. Дальше заявив, що Румунія бажає мати в свойому сусідстві Українську Державу і тому готова дати підтримку українському самостійницькому рухові. Цікавиться, як ми оцінюємо теперішню ситуацію, які перспективи нашої боротьби, чи під большевицькою окупацією залишимося таким самим рухом. Громовий зясував йому нашу політичну концепцію, нашу програму, згадав про власні збройні сили, про їх розбудову (в загальному) та про боротьбу з імперіялістами. Вказав також на ідею, яку ми реалізуємо, творячи фронт поневолених народів проти імперіялізмів Москви і Берліна. Говорив про можливості боротьби поневолених і про вигляди на успішність цієї боротьби. Утому протиімперіялістичному фронті Україна радо бачила б також Румунію, яка однак повинна признати ті принципи, на яких стоять інші народи (поневолені), самовизначення на етнографічному принципі, непосягання на чужі землі і т.

Баранчу підкреслив ще раз, що вже самим фактом переговорів з нами рум[унський] уряд дає доказ, що бажає включити себе у фронт свободолюбивих народів, сьогодні рум[унський] нарід бореться проти найбільшої небезпеки більшовизму. Україні хоче Румунія дати всяку можливу поміч та бояться, що вдаримо пізніше по румунах. Бояться також, щоб ми не виступили на землях, які на[хо]дяться під рум[унською] окупацією, проти німців, з якими Румунія є в союзі і знають, що на Буковині маємо багато свідомих людей, яких можемо вжити до праці. Годяться, щоб ми ними диспонували до наших потреб, навіть нічого не мали б проти цього, коли б ми перекинули тих людей на інші терени.

В дальшому обговорено питання укр[аїнського] представництва в Букарешті. Рум[унський] уряд на це беззастережно годиться, а навіть вважає існування такого представництва за конечне, коли б співпраця мала б бути як слід наладнана.

Рум[унський] уряд годиться також уможливити Проводові ОУН звязки з іншими країнами, в першу чергу Швайцарія, Швеція і Туреччина, та зобовязується перевести туди наших представників. За те сподіється, що наші представництва будуть Румунії помічними головно в аліянтських та неприхильних для Румунії краях.

При кінці передискутовано питання Буковини і Бесарабії, тобто 6. пункт. Баранчу заявляє, що Рум[унський] уряд на цю тему не може дискутувати з таких причин: 1. Кордони Румунії признані мировими договорами і то з державами, які сьогодні є союзниками СССР і находяться в війні з Румунією; 2. Ці договори не є ніким відкликані; 3. Заняття тих земель в 1940 р. через СССР було вимушене і Рум[унський] уряд ніколи цього не признав.

Так виглядає правна сторінка справи тих земель і тому для рум[унського] уряду немає найменшої потреби резигнувати з тих земель в користь чинника, що урядом ще не є. За те Румунія, заключаючи договір з ОУН, повинна б вимагати визнання статус кво границь з 1939 р.

У відповіді Громовий наводив ряд протиаргументів, на яких ми спираємо свої домагання до Румунії:

1. Український нарід, в майбутньому Українська Держава, бажають жити з Румунією в добросусідських взаєминах, тому спірні справи, а такими вважаємо Буковину і Бесарабію, бажаємо вже тепер передискутувати і мирним шляхом вирішити;

2. При вирішуванні беремо завжди до уваги принцип самовизначення;

3. Покликування на давні договори з правного боку слабий аргумент в часі війни, бо війна якраз такі договори перекреслює;

4. В признання кордонів аліянтами Румунія не повинна надто вірити, бо нпр. у випадку Польші Англія вміла цю справу зручно виминути. Подібне може бути з Румунією; 5. Перебрання Буковини й Бесарабії 1940 р. Радянською Україною це немало важний факт. Цей стан признала в 1940 р. Німеччина, сьогодні його признають аліянти. З тих причин вважаємо, що всякі т. зв. правні основи границь з 1939 р. є захитані, а питання є отверте і його будуть вирішувати щойно сила та й майбутні договори.

Коли йде про практичний бік справи, то де факто мусимо погодитися зі станом границь з 1939 р., бо сьогодні, навіть коли б Румунія зрезигнувала з укр[аїнських] територій, то ми не могли б їх забрати, і тому саме відкладаємо вирішення цієї справи до часу, аж буде існувати уряд української держави. Вислів тому дали ми в свойому меморіялі.

Формально визнати рум[унських] границь з 1939 р. не можемо. Поминаючи згадані вгорі причини, подаємо ще й слідуючі:
1. Ми не є урядом і тому не є компетентні складати які-небуть заяви в справах границь укр[аїнської] держави;
2. З огляду на правний стан, видвигнений рум[унською] стороною, іменно на існування уряду УРСР, який також видвигає претенсії до українських земель в Румунії і
3. найважливіше також з такою заявою ми перекреслювали б наші основні ідеї, за яких здійснення ми боремося соборність укр[аїнських] земель і етнографічний принцип в розвязці політичної перебудови повоєнної Европи.

Після такої виміни поглядів Баранчу сказав, що продовж кількох годин він опрацює проєкт договору, який мав би бути підписаний обома делегаціями, як вступ до заключення договору.

* * *

Цей проект договору вручено провідникові української] делегації в 19-ій годині. На випадок прийняття цього проєкту укр[аїнською] делегацією мав би бути підписаний та предложений Проводові ОУН і Румунському Урядові з клявзулями ("не варієтур") ад референдум.

Проєкт залучується до протоколу. Цей проєкт, як виходить з його тексту був приготований вже в Букарешті і він заставив укр[аїнську] делегацію до докладного його обговорення та пророблення далекойдучих змін, бо в первісній формі він був не до прийняття. Зміни та поправки подано румунській делегації до відома на наступній конференції, що відбулася в год. 22-2-ої. Дискусія була надзвичайно гаряча.

* * *

(Продовження нарад год. 22)

Українська делегація пропонує такі зміни:

14-ту точку проекту протоколу скреслити, натомість вставити на початку 12- ої точки слідуюче:" ОУН і Румунія будуть співпрацювати в мілітарній ділянці і в границях, які вважатимуться за конечні в боротьбі проти спільних ворогів".

12-а точка. Замість "...проти більшовицьких партизан і червоної армії!" - формувати "проти більшовицьких партизан і совєтської Росії."

Румунська делегація годиться на ці зміни.

11-а точка. Українська делегація жадає її вияснення. Баранчу пояснює, що на теренах Румунії мусимо здержатися з акціями проти румунської держави, та з акціями зверненими безпосередньо проти їх союзника Німеччини. ОУН не може на тих теренах виступати проти англосаксів, бо це ускладнювало б Румунії її політичну ситуацію. Натомість вільно нам організовуватись, зброїтись та вести свою пропаганду для наших основних ідей та всю роботу проти СССР.

3-тя точка. З огляду на те, що Румунія узалежнює визнання української держави від визнання іншою державою укр[аїнська] делегація пропонує цю точку опустити.

5-та точка. Так само пропустити, бо таке вияснення проводженої Румунією колонізації не відповідає правді і нас не задовільняє.

Румунська делегація приймає ці зміни.

4-та точка. Українська делегація пропонує: "Румунія заявляє, що не має жодних імперіялістичних планів у відношенні до українських земель." Закінчення "майбутній стан Трансністрії..." опустити, як вже неактуальне.

Баранчу питає: Як ви розумієте "українські землі"?

Громовий: А що ви розумієте під "румунськими землями"?

Баранчу: Румунська територія в границях 1939 р.

Громовий: Під українськими землями розуміємо всі території, на яких від віків живе укр[аїнський] нарід і які ще сьогодні мимо колонізаційної політики різних займанців виказують подавляючу більшість укр[аїнського] населення.

Після деяких торгів рум[унська] делегація погоджується і на цю зміну.

Переходять до обговорення 1-ої і 10-ої точок.

Громовий: Для нас незрозумілим є факт, що ці точки так сформуловано, мимо моїх докладних пояснень. Коли румунський уряд не хоче про цю справу говорити, то принайменше нехай не жадає від нас того роду декларацій, бо це вказувало б на несеріозний підхід до нашої співпраці і то саме в такій ситуації як сучасна.

Баранчу: Якщо українці хочуть працювати разом і прийшли зі щирим наміром, вимагаємо не дискутувати над питанням наших кордонів. Визнаєте їх, то будемо співпрацювати. Хочемо знати, з ким ми говоримо.

Громовий: Румунський уряд знає, з ким говорить. Ми вручили свій меморіял де виразно говориться про наше відношення до укр[аїнських] земель, що є під рум[унською] окупацією. Якщо рум[унський] уряд мимо цього вважав за відповідне з нами говорити і платформою розмов визнав наш меморіял, то сьогоднішнє ставлення справи нас дивує. В меморіялі ми жадаємо від Румунії заяви, що в справах границь будуть говорити уряди обох суверенних держав, тимчасом рум[унська] делегація не то, що не вдоволяється промовчанням цеї справи, над чим можна було б нам ще говорити, але робить оборот на 180 степенів і вимагає від нас заяви в справі непорушності своїх кордонів 1939 р. Ми йдемо і так на далекі уступки відносно Румунії між іншим зобовязуємося не вести іредентистичної акції на укр[аїнських] землях, що є під рум[унською] займанщиною. Це повинно румунам вистарчити, коли бажають з нами щирої співпраці в обличчі загрози від СССР. Ми маємо основніші спори з іншими народами, а мимо цього при добрій волі обох сторін їх вдається розв'язувати мирним шляхом. Ще раз підкреслюю, що ставлення справи рум[унською] делегацією є для нас після так основних нарад незрозуміле.

Баранчу: Не хочете створити підложка, на якому можна б було оперти всю співпрацю.

Громовий: Ми сьогодні є великим потенціялом, який відограє першу ролю в боротьбі проти більшовиків, ви і ваші союзники вже мабуть свідомі цього, що без нас Совєтської Росії ніхто не переможе. Даємо свій вклад у боротьбу проти спільного ворога. Питаю, чи визнаєте нас партнером в боротьбі проти большевицької Росії?

Баранчу: Так!

Громовий: Коли так, то це повинно вам вистарчати, щоб з нами співпрацювати, не зважаючи на те, чи ми визнаємо ваші границі чи ні. Для вас повинно вистарчати, коли кажемо, що з вами війни провадити не хочемо, а спірні справи вирішать уряди обох держав мирним шляхом. Повторяю, жодної заяви в справах границь Румунії з 1939 р. не зложимо, бо 1. як Організація ми не компетентні це робити це справа Уряду суверенної української держави, 2. з огляду на правне існування УРСР і 3. з огляду на пропагандивні моменти (Сталін був би тоді більшим укр. патріотом, як ми українські націоналісти-самостійники). Полк. Іонеску: ОУН і Румунія повинні співпрацювати. Ми даємо те, що зафіксовано в проекті протоколу. Українці повинні також дати те, що відповідало б рум[унським] інтересам. Теперішнє положення вимагає вияснення та обосторонного зрозуміння. Треба провести всю справу так, щоб було видно, що зі сторони укр[аїнської] делегації є порив знайти порозуміння з рум[унським] народом. Тому треба дати конечно відповідь на питання румунських границь, бо від цього залежить біг дальших справ. Румуни не можуть після закінчення наших переговорів і заключення договору відноситися до українців з недовір'ям. Буковина і Бесарабія є рум[унськими] землями і ми вимагаємо визнання за Румунією права на ці землі. ОУН не хоче на це питання відповісти декляративно.

Громовий: У свойому меморіялі, який є підставою н[а]ших сьогоднішніх розмов ми подаємо: "Український нарід не має жодних агресивних планів супроти Румунії... З Румунією та іншими сусідами укр[аїнський] нарід, а в майбутньому Українська Держава, бажає жити в добросусідних мирних відносинах. Співпраця між Румунією і Україною вже тепер є можливою: вона буде корисною для обох народів. Таке зближення та співпраця є обумовлені негайними корективами в політичних рум[унських] концепціях та в практичній рум[унській] політиці на етнографічних укр[аїнських] землях". В меморіялі ми ясно поставили справу укр[аїнських] земель Буковини і Бесарабії в 6-ій точці, щоб оминути в майбутньому непотрібних непорозумінь. Нас опісля повідомлено, що 6-а точка створює для румунського] уряду певні труднощі і що уряд не бажав би на цю тему дискутувати. Та "не дискутувати" це не є рівнозначне з вимогою, щоб ми складали заяву, що ми ці границі признаємо. Тому не наша вина, що не можемо договоритися.

Баранчу: Ми є згідні опустити 1О-ий пункт, а залишити 1-ий пункт без змін так, як він є зредагований.

Громовий: Не можемо на це (тобто на редакцію 1-ого) погодитися, мусимо це предложити Проводові ОУН та з ним порозумітися).

Баранчу: пропонує зладити проєкт протоколу з усіми узгідненими нами пунктами. Розходження стільки щодо 1-ого пункту. Тому виждемо, чи Провід ОУН на це погодиться. Підкреслюю, що всі справи залишаються тайною.

* * *

Продовження нарад 19-ого 3.1944 р. год. 10-а.

Громовий: вказує на загрозливу воєнно-політичну ситуацію. Може бути так, що більше не зійдемося, бо це найвищий час порозумітися. Українська делегація пропонує ще останню редакцію.

1-ий пункт: "Румунія визнає право самовизначення народів і в консеквенції право самовизначення (а не "право до життя", як це є в проєкті рум[унська] делегація цю поправку приймає) українського народу". Решту пропустити. Зате українська делегація є готова дати вставку у вступі до протоколу в цей спосіб:

"...закордоного звязку при Проводі ОУН. Хоча українська делегація знає, що Румунія стоїть на становищі недоторкальности своїх державних границь з 1939 р., то мимо того після виміни..."

Баранчу погодився предложити редакцію української делегації рум[унському] урядові.

Рум[унські] делегати заявляють дальше, що не зважаючи на те, що ми в політичній площині не договорились і до підписання протоколу не дійшло, практична співпраця головно в військовій ділянці і далі може продовжуватися. Так само в Румунії можуть перебувати звязкові Організації до рум[унських] військових кол. Коли йде про технічне уможливлення вислати наших людей за кордон, то на це дасть відповідь по порозумінні з урядом.

На цьому наради закінчено.

* * *

1944

ПРОЄКТ ПРОТОКОЛУ МІЖ УКРАЇНСЬКИМИ ДЕЛЕГАТАМИ ОУН І ДЕЛЕГАТАМИ РУМУНСЬКИМИ, ЗІБРАНИМИ СЬОГОДНІ 18. 03.1944 Р.

Підставою дискусії був меморіял з дня 5. 01.1944, переданий румунському урядові керманичем референтури закордонного звязку при Проводі ОУН. Після виміни поглядів, яка там відбулася, устійнено однозгідно слідуючий проєкт протоколу, прийнятий румунською делегацією ад референдум:

1. Румунія визнає в засаді право самовизначення народів і в консеквенції право до життя українського народу під умовою респектування непорушности статус кво границь з 1939 р. Румунської Держави.

2. Румунія заявляє свою згоду прийти з поміччю Рухові ОУН в його протикомуністичній боротьбі під виразною умовою респектування зі сторони ОУН згаданих нижче передумов.

3. Румунія буде могти визнати майбутню Українську Державу під умовою, що її передше визнає якась інша держава.

4. Румунія заявляє, що не має жодних імперіялістичних планів і уважає Трансністрію як територію, що є актуально і хвилево під військовою румунською адміністрацією. Майбутній стан Трансністрії буде остаточно вирішений на мировій конференції.

5. Проведена румунською адміністрацією колонізація на територіях, що їх уважається українськими, а положеними на схід від Бога, були зумовлені воєнними конечностями в цілі збереження населення румунського походження перед можливими репресіями зі сторони совєтів. Делегати ОУН задовільняються цієюзаявою.

6. Румунія зобовязується застосувати до української меншини, яка находиться в границях Румунії з 1939 р. ці самі права, що їх застосовує до інших меншин на основі т. зв. Статуту для меншин, під умовою респектування зі сторони українського населення законів румунської держави.

7. На знак доброї волі зі сторони румунського уряду по відношенню до ОУН, румунський Уряд у формі амнестії, помилування або під якою-небуть іншою формою, що її знайдеться, як конечне, звільнить якнайскоріше, але в різних відступах часу арештованих і засуджених політичних вязнів, українців, з тим що ці останні як і Рух ОУН запевнять, що не будуть більше активізуватися проти законів румунської держави. Провід ОУН предложить румунським делегатам листу арештованих, для яких будуть побажані першенство і швидкість у їхньому звільненні.

8. Румунія наміряє застосувати карні існуючі закони проти тих всіх, що підкопують інтереси румунської держави або тих, які є шкідливі безпеці держави. Румунська держава не дозволить на пропаганду в користь російського імперіялізму.

9. Румунія пропонує свої услуги посередництва для запланування різних евентуальностей теперішніх і будучих між Рухом ОУН і союзниками першої з метою здійснення досконалої гарнмонії і згоди у війні проти спільного ворога.

10. ОУН як виразник українського народу признає статус кво границь румунської держави з 1939 р.

11. ОУН зобовязується дати диспозиції до всіх своїх підпорядкованих клітин не підтримати жодної акції політичного і іредентистичного характеру або суперечного законам і правилам публичного порядку румунської держави. Треба розуміти, що звичайна акція для піддержки національної української ідеї, що не заторкує румунського правопорядку, буде дозволена. ОУН повинна заборонити ко[ж]ну акцію, підприняту на території румунської держави, як також на територіях, що находяться хвилево під румунською окупацією й так довго, як триватиме ця окупація, через яку б були заторкнені інтереси союзних з Румунією держав і заперестати також актів провокації проти держав, які находяться в війні з Румунією, що могли б створити труднощі для румунської держави.

12. ОУН старається про піддержку і поміч румунської держави, а саме, щоб одержати зброю і амуніцію, яка походить в першу чергу як здобич у війні проти СССР для українських повстанських відділів. Румунія зобовязується дати цей матеріял в межах можливостей. Зброя буде використана виключно в боротьбі проти комуністичних партизан і червоної армії.

13. ОУН старається про право азилю на румунській території для тих українців, які мають оправдані мотиви боятися репресій зі сторони совєтів. Їх число буде ограничене до ...

14. ОУН буде доставляти розвідці румунської держави всі інформації, що відносяться до СССР, які будуть уважані за корисні в боротьбі проти спільного ворога. Звязок буде виконуваний спеціяльно визначеною особою.

15. ОУН буде могти визначити особу, що сповнятиме обовязки органу звязку між ОУН і румунськими властями. Для тої особи буде побажане попереднє "аґремент" румунської влади.

16. Цей проєкт протоколу має характер абсолютно тайний і не може бути поширений (опублікований) жодною зі сторін. Його переведення в життя буде зроблене так, що підпорядковані органи одної і другої сторони не знають про зміст цеї умови.

* * *

УСТІЙНЕНО НАСТУПНІ ТОЧКИ:

1. Співпраця військова переводиться при задержанні абсолютної конспірації. Ні одна зі сторін не може використовувати факту співпраці в який- небуть спосіб пропагандивно.

2. Обі держави обов'язує на зовні пакт о ненападі в повній ширині. Відноситься це так до збройних відділів, як і до цивільного населення.

3. Наші відділи заховують повну свободу діяння натерені зафронтової полоси. Справа евентуальної акції за ворожим фактом не належить до нинішньої умови. Ужиття наших відділів до бою на фронті виключається.

4. Завдання наших відділів устійнюється на:

а) поборювання більшовицьких банд, парашутних відділів, шпійонів, партизанських відділів, що прорвалися в оперативний терен наших відділів, б) забезпечення цілого терену операцій (тепер в Галичині між Дністром і границею в Карпатах) відсаботажів,

в) своєчасне повідомлення відповідних команд партнера про намірені акції ворога; десанти, партизанські банди і т. д.,

г) у випадку неможливості самостійної ліквідації ворожої групи - швидке устійнення оперативної співпраці з відділами партнера, їх форми і часу акції,

д) ненападання на частини німецькі, які найдуться на оперативному терені наших відділів,

е) зв'зок тільки через зв'язкових старшин. Офіційно про співпрацю є поінформовані тільки команданти, яким належить про це знати. Зв'зкові будуть мати повну свободу рухів і безпеку.

5. Поміч зі сторони партнера:

а) вся здобична зброя в будучому належить нам,

б) зі своїх запасів здобичної зброї і боєприпасу поставить партнер нам до диспосиції всю свобідну зброю,

в) у випадку, коли б була необхідна нашим відділам тяжка зброя, можуть поставити до диспозиції з обслугою або визначити на час акції без обслуги,

г) в конечних випадках (прим. в акції в горах) дістануть наші відділи допомогу в харчах.

6. На випадок відвороту партнера за Карпати можуть наші відділи перейти на територію його і далі діяти в рамках армії партнера, або сконцентруватися у відповідно непрогляднім терені (прим., в гірських). В такому випадку відділи переходять на етат партнера. Це відноситься і до вишколів.

7. В основі приймається співпрацю на засаді рівнорядности. Всі справи зв'язані з тою співпрацею будуть вирішувані в міру їх актуалізації.

8. Видання пасів [...]

Машинописна копія, ЗдМЛ Б/2/р


Вип. 3, літо 2000 «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |