| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |

Мирослав Онишкевич, к-р 6 ВО УПА "Сян"

ОПИС АКЦІЇ НА МІСТО ГРУБЕШІВ У КІНЦІ ТРАВНЯ 1946.

Підготовка, плянування й вимарш

В ночі з 25 на 26 травня 1946 р. збірка відділів УПА у сагринському лісі. Всі відділи "Вовки" і БСБ тактичного відтинка УПА "Данилів" мають зіставити в терені мало вишколених, слабше одітих-взутих, хворих, ранених, [а решта] святочно одіта, добре озброєна має прийти в умовлене місце й час на збірку. Такий наказ дістали командири відтинка Данилів під кінець місяця травня 1946 р.

Ніч була тепла й тиха. Тишину переривали тільки пугачі й сови та далеке тарабанення підвод виповняючих наказ повстанців. Їхали й ішли з усіх закутин відтинка "Данилів" привиклі до далеких маневрів повстанці. Таємничих тарабанень, умовлених свистів найбільше було чути чим ближче було до місця збірки. А вже у самому місці збірки, [...] під кінець партизанського дня - то таки було чути добрий гамір та невиразне говорення. Найбільше заколочували нічну тишу підводи й верхові. Кінь для партизана нераз незаступимий, [але й] небажаний. Це почасти "сексот". Він вам порскне тоді, коли вимагана є найбільша тишина. Але, трудно. На цю збірку без них не можна було обійтися. Деякі відділи чи БСБ мали таку далеку дорогу, що пішки ніяк не були б прийшли на час. Це ж відкритий [безлісний] терен! Посуватися можна тільки ніччю! А вона в травні така коротка! Коби в околиці місця збірки були замешкані села - то по [приїзді ко]ні віддано б зараз до переховання [населенню]. Але тут ні! Це ж від року вже холмський пустар. Тому ніде коней діти. Мусіли бути при стрільцях. З тої причини командири часто [...] кричали [...] "Заткай морду коневі!" [...] "Не галасуйте, бо не знати, що тут є!" Це дещо помагало. Ставало тихше та брязки і говорення здавались більш таємничими. Навіть і коні здається розуміли це й гейби потихше порскали.

До рана всі в[ідділи] Вовки та БСБ були в умовленому лісі. Тільки один відділ Галайда II не дійшов, бо день його захопив і він, зобачивши на ліво від своєї лінії маршу ліс, зайшов до нього. Показалось, що це аделінський ліс, а потрібний ліс сагринський, хоч ближче був, але схований за горбком невидний був для к[оманди]ра і то його спантеличило. Думав, що сагринський ліс ще далеко, а день робиться, тому спішив до найближчого, що його бачив.

Почало дніти. Таємничі ліси закрили, заховали під свої крила все життя партизан. Тільки стійкові та стежі не сплять, а вартують та зза темних корчів зорять далеко, чи денебудь не видно якихось підозрілих ворожих рухів. Тихо навкола. [...] Щойно по сході сонця почало оживати життя "людське". Стежі зголошували, [що] в західньому напрямі їхало стільки-то підвод з "святочно вбраними цивілями". По тих зголошеннях к[оманди]ри брали карти та устійнювали куди то вони могли їхати. При помочі місцевих стрільців устійнено, що то місцеві поляки їхали до Туркович до костела, бо це неділя.

Присутній при від[ділі] "Галайда" II к-р Б[ілий] наказав вислати перебраних на цивіля двох стрільців на умовлене місце до сагринського ліса, щоб за всяку ціну устійнити чи всі прийшли. О 12-ій год. зв'язківці вернули, але вже підводою разом із зв'язківцями к-ра П[рірви]. Той зголошував: "В терені спокійно, всі прибули, можете їхати до місця ще за дня". Тоді к-р Б[ілий] зробив перегляд в[ідділу] Галайда II, наказав почистити усім зброю, взуття, деяким стрільцям попришивати бракуючі гудзики, чи малі дірки в убраннях позашивати - бо це ж сьогодні наше велике свято - Свято Героїв. Треба до нього бути належно вбраним та чистим. Оставивши к-рові Ч[авсові] матеріяли на Свято Героїв та давши накази коли і в якому порядку в[ідділ] "Галайда" II має долучувати до решти відділів - к-р Б[ілий] сів на підводу та поїхав із зв'язківцями к-ра П[рірви]. Чотири кілометри віддалі між аделінським і сагринівськім лісами просмикнули добре годовані коні протягом кільканадцяти хвилин. На умовленій гаївці не було вже нікого. Всі підтяглися в глибину ліса, щоб там остаточно підготовитись до спільного відсвяткування Свята Героїв. Зв'язківці к-ра П[рірви] мусіли їхати вже кроком по крутих, повних ям, запустілих лісних дорогах. Так що коротшу дорогу лісом - їхалося втроє стільки, що дорогу з одного ліса до другого ліса.

Вже було коло 15 год., як к-р Б[ілий] зустрівся з к-ром П[рірвою]. "Як там конспірація? Чи вояцтво догадується про властиву ціль нашої збірки?" Це були перші слова к-ра Б[ілого] при зустрічі з к-ром П[рірвою]. - "Все в порядку, друже к[оманди]р." - "Ну то добре - давай [заклич] к-рів З[енона] і Д[унайського] на остаточну нараду." Через пів години вже сиділи, відсунувшись дещо дальше від цікавих очей вояцтва, над розложеним пляном м. Грубешова к-ри Б[ілий], З[енон], П[рірва] і Д[унайський].

По вислуханні думок присутніх к[омандир]ів, к-р Б[ілий] сказав таке: "Хоч як [...] "наші союзники" вже розконспірували серед [населення] нашу спільно пляновану акцію на м. Грубешів - то все таки ми мусимо вийти на ту роботу, щоби вже раз назавжди [?пізнати] щирість "наших союзників" та задокументувати перед світом, що ми не тільки "на папері" хочемо співпрацювати зо всіма поневоленими народами, але й кров'ю треба задокументувати те наше хотіння, нашу лінію політичну. Хочби й була яка небудь зрада зо сторони "союзників" - то нема що її так дуже боятися, бо нас тут багато та узброєні по зуби. Один день бою видержимо, а ніч - наше право. Тому завтра, коли будете квартирувати ще ближче міста Грубешова, без мене, а вже разом зі "союзниками" - то треба бути дуже обережному, вибрати собі окреме місце таборування, відразу все військо поставити на становища, обезпечити добре, числити тільки на власні сили. Щодо самої акції, то треба, як я вже говорив попередньої наради, зробити так: на нас припадає найтяжче завдання - розбити НКВД. Тому розділити в[ідділи] на три самостійно діючі групки - тим самим приготовитись до евентуальних вранішніх боїв, а до кожної польської групи приділити хоч по кількох наших боєвиків, бо не вірю в боєвість польської партизанки. [На]віть до застав навколо міста, що мають робити поляки, додати наших мінерів, щоб помінували шоси. Докладного пляну діяння не будемо тут складати, бо не маємо найсвіжішої розвідки та немає присутніх к[оманди]рів наших союзників. Тому [...] назначую к-ра З[енона] начальним к[оманди]ром [ц...]істю. Він відповідає за остаточне уложення пляну спільного діяння та перебуття завтрішнього дня. По уложенні остаточного пляну він має від'їхати в терен. Нач[альним] к[оманди]ром у місті підчас акції буде к-р П[рірва]. У всіх випадках треба пам'ятати про репрезентаційну сторінку тієї нашої першої спільної справи. Треба показати нашим союзникам, що ми належно вбрані, взуті, узброєні, носимось чисто, а також і наші старшини - це дійсно фахівці, знають своє діло. Тому при укладанні пляну треба говорити мало, [але] доречі, по фаховому. А тепер для певного замаскування нашої сьогоднішної збірки відбудемо "Свято Героїв". Тим самим "освятимося", як колись наші предки робили. Отже програма нашого свята така: Відчитання реферату КП поодиноким в[ідділам], з тим що там, де вичислюються впавших провідників, к[оманди]рів треба вставити впавших вояків поодиноких відділів. Пізніше збірка всіх в[ідділів], таборів і коней на полянці коло хреста. Там к-р П[рірва] позвітує мені про стан зібраних, відчитається святочний наказ КП, пізніше к-р Д[унайський] виголосить короткий реферат, а після того цілість під моєю командою хвилинною мовчанкою вшанує пам'ять впавших друзів та відспіває молитву "Боже вислухай благання".

Нарада скінчилася, к[оманди]ри розійшлися, [щоб пови]давати накази. По якомусь часі к-р Б[ілий] в асисті к-рів З[енона], П[рірви] і Д[унайського] пішов переглядати поодинокі відділи. По обличі к-ра Б[ілого] було видно, що він був вдоволений з перегляду. Вояцтво назагал добре репрезентувалося.

Сутеніло. Зза [...] треба було спішитись. Заповідалась темна ніч. Так що тяжко буде вийти з лісної гущі. Вояцтво в поспіху доїдало вечерю, бо вже впав наказ: "Машерувати на поляну коло хреста!" Всі гейби чомусь споважніли. Мабуть вплинув [помітно] на всіх відчитаний реферат з нагоди "Свята Героїв", де згадувалось про впавших найближчих друзів. Туркіт підвод з торпедами та порскання коней тільки переривали вечірню тишу. З вузьких доріжок лісних просік та стежин сунуть поодинокі відділи зо своїми таборами на умовлену поляну. К-р П[рірва] уставив цілість в трираменне "Каре". На лівому крилі таборились верхівці. Все по бойовому. Їздці сидять на конях.

По кільканадцятьох хвилинах глибока тишина. Всі вже на своїх місцях, тільки пвд. Галайда II нема. Він ще не долучив із аделінського ліса. Звіти від поодиноких к[оманди]рів, що їх відбирає к-р П[рірва] час від часу переривають порскання коней. На тлі тої мертвеччини-тишини команда: "Струнко! До звіту на право глянь!" Всі голови повернули на сторону правого крила, звідки приспішеним кроком іде к-р Б[ілий] в асисті к-рів З[енона] і Д[унайського]. Здавалось, що й коні дивляться туди. Коротке, дзвінке "стукнення в копита" і к-р П[рірва] голосить:"Стан відділів ТВ Данилів на збірці, готові на ваш наказ!" К-р Б[ілий] дякує, каже вступити на праве крило, а сам, привітавшись з військом, перебирає цілість на свій наказ. Слідує святочне відчитання Наказу КП з нагоди Свята Героїв. Після того к-р Б[ілий] каже к-рові Д[унайському] виголосити приготований ним реферат. В часі реферату долучує пвд. Галайда II та [заходить на ліве] крило цілості. По короткому, але загріваючому рефераті к-р Д[унайський] [стає] на праве крило, а к-р Б[ілий] по однохвилинній мовчанці в честь впавших командує: "До молитви". Тільки брязкіт зброї та шелест шинель підчас скидання шапок переривають тишу. К-р Б[ілий] повертається лицем до деревляного хреста, під яким спочиває декілька вояків [зі сотні] сл. п. к-ра Ягоди, і клякнувши з відкритою головою починає співати молитву: "Боже, вислухай благання". З могутніх грудей вояцтва лунає [...] трохи притишеним голосом молитва-благання: "...Люд у кайданах, край у руїнах, навіть молитись ворог не дасть..." І дзенькнула десь зброя... Це певно недин повстанець стиснув сильніше холодну сталь, щоб та вже раз виборола свою власну хату, бо тільки тоді буде можна вивести "край з руїни", "люд у кайданах" не буде ходити, бо тільки тоді свобідно та вільно буде можна Богу молитись. А в [сум]ках втаємничених командирів найближчі пляни. "Не дай загинуть..." Як там піде в Грубешові? Чи поляки нас не зрадять? Чи не розконспірують своїми довгими пльоткарськими язиками? Чи вдасться, чи ні? Команда: "По молитві" дає знак, що "молитва скінчена. Зна[мена] освятили". А тепер до роботи. К-р [Білий] від'їжджає зі своєю кінною охороною, а к-ри З[енон] та П[рірва] дають останні накази та цілість около 22 год. машерує на умовлене місце, в [якім мають] получитись з відділами польського підпілля.

Про дальший перебіг д. Д[унайський] описує [так: "Веч]ером 25.05.46 по відсвяткуванні Свята Героїв в сагринському лісі частини В[ідтинку] Данилів разом у [?хвилині] рушили в сторону м. Грубешів через кол. [та с.] Теребінь. Перейшовши шосу Грубешів - [Вербков]ичі, звернули на північ на кольонію [Алейзів]. Різними полевими доріжками підійшли [до села] Гоздів. Дальше під[...] на півночі помашерували до [?Бродзиць...]али всі в великому порядку, бойовим обезпеченим маршем, дуже тихенько, "колективно" одним словом, "по-партизанськи". Цим командував к-р З[енон], який разом з к-ром Дудою їхали верхи разом із передним обезпеченням. Інші командири йшли чи їхали "верхи" коло своїх частин. Я їхав підводою. Ніч була тиха, [теп]ла та темна. В с. Гоздів табори та "к[іннот]чики" поїхали дорогою, а решта помашерувала стежкою навпростець до підгірського мосту на річці Гучва. Зійшовшись біля моста разом, скрутили за р. Гучва на право та подалися в напрямі обровецького ліса. Я був дуже здивований тим, бо ми з представниками польського підпілля умовилися, що будемо дня 27.05.47 стаціоновати разом у леопольдівському ліску (на північ від підгорецького двора), а дорога до нього вела на ліво за р. Гучва, а не на право. Одначе я думав, що поляки змінили місце постою і зв'язкові, які мали стояти на поломаному колейовому мості на р. Гучва (шлях колєйки Гоздів-Неледів-Ухані) мали нас зв'язати з відділами польського підпілля (WIN) коли ми входили до ліса, що називається Гоща - Світ[...]. Ліс той є віддалений від м. Грубешів яких [6 км у] простій лінії. Ми в'їхали в ліс і чекали на краю ліса. Коли зовсім розвиднілось, подались тоді в глибину ліса яких 1 км та стали [...] поперерізуваних глибокими проваллями. Табори підтягнено під дерева, а всі ко[...]чалися на одноморговій полянці на [...] навпроти дороги, яка ділила ліс на дві частини і при якій були розложені наші частини. [...] я ніде не видів польських підпільників і тим був дуже збентежений. Першого стрі[чного] [Д]уду спитав: "Де поляки?" Він мені нічого [не відповів], лише закляв та пішов дальше. [...]

[...] в кожному рої вартував. Провіривши південну частину забезпечення - ми мали перейти на вів[...]. Коли прийшов гінець - доніс, що прибув якийсь поляк і хоче з нами говорити. К-р З[енон] казав привести його до нас. Це був поручник Гель (як пізніше оказалось, оперативний старшина на Грубешів польського підпілля). Він сказав нам, що їх відділи знаходяться в терещанському лісі (на північний захід від с. Підгорець) і що зараз прийдуть польські командири, призначені до акції на м. Грубешів, щоб обговорити остаточний плян спільного діяння. На наше питання, що нового в місті, відповів, що все спокійно й що ніхто не догадується про наш наскок. Зрештою він вислав ще розвідчика і перед вечором будемо мати докладну та свіжу розвідку. Потім він від'їхав, к-р [Зенон і] к-р П[рірва] пішли "провірити дальші забезпечення", а я пішов до "своєї підводи" спати. Це було около год. 7.00.

Пробудився я около год. 10.00 і пішов зараз [принес]ти води, щоб вмитися та почистити чоботи. Зійшов у долину та там біля підводи ком. Ясеня помився і почистив чоботи. І тільки що хотів з'їсти кусок хліба, як прийшов гонець від к-ра З[енона] та сказав, щоб ішов до к-ра З[енона], бо приїхали к[оманди]ри польського підпілля. К-р П[рірва] саме тоді мився. Ми зараз у двійку пішли до к-ра З[енона]. Там чекали вже на нас представники поль. підпілля на чолі з капітаном Вирвою пров. повіту Грубешів. З ним були: 1. пор. Гель, 2. підпоручник Млот, 3. підпоручник Сьлєпи. Всі вони були вбрані різно та [мали] пістолі, а пор. Сьлєпи кромі того мав МКБ. Привітавшись з ними, ми всі пішли в ліс на південну сторону дороги, там підшукали відповідне [місце], посідали на розстелених коцах та гуторили на різні теми. Про плян наскоку на м. Грубешів ми ще не говорили, чекали доки не посходяться к[оманди]ри наших п[ідвідділів]. Наші к[оманди]ри дуже гарно презентували. Гарно були вмундировані, побриті та мали добру зброю. Кожний зголошував свій прихід. Накінець прийшли всі: к-р Дуда, к-р Давид, к-р Громовий, к-р Чавс, к-р Ясень, Остап, Ікар, Багряний, Хома, Олег, Левко. К-р З[енон] просив усіх сідати.

(Дальший опис береться зі звіту к-ра З[енона]).

[Він] витягнув плян м. Грубешів, що його передали нам поляки ще на зустрічі в дні 18.05.46. Комендант польської боєвої групи "ВіН" витягнув узуповнюючі пляни з бльоків домів, де містилося УБП і НКВД, з узглядненням огородження і оборонних та вогневих точок ворога, та ми приступили до плянування наскоку. Я говорив по польськи тому^ що знаю добре польські військові терміни; решта друзів говорили по українськи. На вступі я представив присутнім слідуюче: З нашої сторони безпосередньо наступом на НКВД буде кермувати к-р П[рірва]. Капітан Вирва заявив від себе: "Я до цієї роботи зовсім не пхаюся, я тут є як гість. З нашої сторони відповідає за цю акцію поручник (тут показав рукою на цього, що прибув до нас перший ровером, - якого к-р Д[унайський] в свойому звіті назвав пор. Гель)". Я відповів: "Добре" і продовжав дальше. "Формальним командиром цілості наскоку на м. Грубешів то будете Ви" (тут звернувся до пор. Геля). "Пан поручник як господар цієї околиці і як комендант м. Грубешів очолить цілий наступ". "Добже" відповів пор. Гель. "А тепер я хочу представити всім зібраним колегам наш підхід до справи цього наскоку, що має відбутися сьогоднішньої ночі. Перша робота наших відділів, відділів УПА з боєвими відділами "ВіН" має для нас, для обох сторін, велике значення. Робота ця без огляду на це, як вона піде, який вона буде мати успіх, стане реальним потвердженням наших спільних прямувань до знищення спільного нашого і вселюдського ворога НКВД і всього режиму. Відділи УПА, які знаходяться поза лінією Керзона, відрізані від свойого головного материка за кордоном, а оперуючі в рамах польської червоної держави знаходяться тут не по то, щоб воювати з польським народом, але по то, щоб спільно з ним, з найкращими його синами, польським підпіллям, іти у спільному фронті й нести собі взаємну поміч у боротьбі проти московського гнобительського імперіялізму. Ми б'ємо і будемо бити московських гнобителів-імперіялістів, без огляду на те, де б вони не були. Нам є обоятно чи битися в Україні, чи в Польщі, чи в Румунії, чи в Мадярщині, бо ми віримо в єдину правильну засаду, що консолідація всіх моральних і фізичних сил поневолених Москвою народів доведе до розвалу спільної тюрми й позволить нам зажити як "вільний з вільним, рівний з рівним".

Після цього пор. Гель подав дані про ворожі сили:

Баталіон НКВД: 250 людей, в двох бльоках, бльоки задротовані, окопані.

УБП - до 60 людей.

МО - до 60 людей.

Штурмівка - 15 людей.

Виселенча комісія - 20 людей.

Команда міста - 40 людей.

ВП в касарнях - 300 людей.

ППР - до 15 людей.

Наші сили: 150 людей WiN-и і відділи УПА Вовки I, Вовки II, Вовки III та БСБ.

У висліді плянування принято слідуюче рішення:

Відділи УПА заатакують будинки НКВД. В цій цілі поділяться на самостійні групи, які будуть наступати, одні від сторони сіножаті, а головний удар піде від сторони будинку старіства. Перший вдар сторпедує будинки НКВД від сторони старіства.

Підпоручник Млот з 25 стрільцями заатакує будинки УБП та випустить в'язнів. До цього додано йому одно технічне звено з БСБ і два рої боєвиків.

Третя група з 10 людей WiN-и заатакує дім МО.

Четверта група з 10 людей WiN-и плюс два працівники БСБ заатакує приватний дім, де мешкають урядники УБП.

П'ята група з БСБ заатакує пошту та знищить телефонічну централю.

Шоста група з БСБ заатакує дім виселенчої комісії.

МО, ВП, команду міста та штурмівку ізольовано заставами. Узгляднено застави від сторони Замостя, Холма, Володимира, Сокаля. Спалиться міст залізничний у Вербковичах, щоб забезпечитися ґрунтовніше із сторони Замостя.

Перше обговорено докладно всі можливості ліквідації НКВД. І як виходить з описів різних звітів в остаточності, по довгій дискусії, та нараді тільки наших командирів устійнено такий плян наступу на НКВД. В наступі на НКВД візьмуть участь відділи Вов[ки] I, Вов[ки] II, Вов[ки] III та гостюючий з ВО Буг пвд. Галайда II. Кромі того до вд. Вов[ки] I приділено торпедне звено під командою ст. бул. Сушка, а до пвд. Вов[ки] II, Вов[ки] III приділено торпедне звено під командою д. Володі. К-р П[рірва] мав знаходитися при вд. Вов[ки] I. Цілий тягар акції спочивати мав на вд. Вов[ки] I та торпедному звені ст. бул. Сушкф. Ця група власне мала зайти до забудувань старіства (колиш. ККО); що міститься при вул. 3-го Мая по противній стороні забудовань НКВД і звідтам або зза рога будинку, або таки з котрогось із вікон будинку мала торпедувати будинки НКВД. На південь від неї мали зайняти півколом становища такі групи: Вовки II і Вовки III; переднім звеном д. Володі , та Галайда II й останній мав витягнутися чимдальше на південь та своє праве крило "закинути" по можності якнайбільше на схід (поза полудневою огорожею будинків НКВД) і там зорганізувати вогонь на випадок, коли б енкаведистам хотілось туди втікати. Група середуща (Вов[ки] II і III) мала також торпедувати та обстрілювати вікна кошар НКВД. Багато дискутувалось над тим, чи йти до середини будинків НКВД, чи залишитися тільки при торпедуванні та обстрілі й накінець рішено остатися тільки при торпедуванні та обстрілі."

Дальше обговорювано докладно ліквідацію УБП. Про це к-р З[енон] пише у свойому звіті таке:

"Коли ми прийшли до обговорювання ліквідації УБП я запитав поручника Млота: "Як мислє виконаць [то] заданє?" Млот відповів: "Я мисьлєм так зробіць: - Пуйдем на будинек штурмем. Як опа[нуєв] подвуже, пуйдев до сьродка і випуще в'євзнев. Аа безпеченство бендев ліквідоваць там [ґдзє оно] бендзє". Він кількократно зазначував, що він передовсім випустить в'язнів "бо там сом своі людзі". "Торпедувати лише треба в остаточності, бо торпеда може побити в'язнів" - говорив він. Хоча його плян - пише к-р З[енон] - був дуже простий і ризиковний наступати від фронту на будинок УБП, [де] від фронту було більше вікон, но й високий [цегляний] мур - то сама духова постава Млота і серіозна головна думка визволити арештованих людей в цій роботі, щоб їх забезпечити перед смертю подобались мені. Я уважніше глянув йому в лице. По фізіономії обличчя побачив я, що він сильно перенявся своїм завданням, він хотів знати кожну дрібничку. В остаточності рішено зробити наступ на УБП з боку, а головний удар з заду будинку."

Як виходить з різних звітів, на спільній нараді не обговорювано докладних плянів наскоку на інші об'єкти, а тільки призначено к[оманди]рів, які собі могли докладно уплянувати та виконати. І так: дім ППР - сам WiN; приватні мешкання - WiN плюс наших 2-ох з СБ під командою WiN, пошта й застава зі сходу від НКВД - БСБ к-ра Хоми; виселенча комісія - БСБ к-ра Остапа; застава на холмському мості від кошар ВП - БСБ к-ра Багряного; [...?5] застав поза містом WiN власними силами. До [?міста] мали підійти всі відділи разом з південної сторони та обсадити призначені їм відтинки. Вибух торпеди мав бути початком цілої акції. Ту першу торпеду мав випустити ст. бул. Сушко на будинок властивого НКВД (канцелярія). Треба старатись це розпочати чимскоріше, щоб ще за ночі вицофатися з міста. Устійнено навіть, що якщоб день застав ще при акції - всі відділи мали вицофувати разом (наші і польські), щоб на випадок погоні дати спільну відсіч. Наколи б акція скінчилася ще за ночі, відділи WiN-и та відділи УПА мали відв'язуватися в свої сторони. По устійненні клички у Вовків, знаків порозумівавчих знаку закінчення акції, нараду закінчено.

Після того к[оманди]ри розійшлися до своїх частин, а представники WiN-у від'їхали. Наші к[оманди]ри, діставши конкретні завдання, скликали відправи своїх ройових та обговорювали з ними докладно свої завдання.

Около год. 19, - пише к-р Д[унайський]. - зроблено збірку цілості. Все військо уставлене в трираменне "каре". Коло год. 20.00 к-р П[рірва] покликав до себе усіх к[оманди]рів п[ідвідділів] і пригадав ще раз де хто має свій відтинок, та як співділати зі сусідами. К[оманди]ри запізнавалися якраз з пляном акції та інформували свої п[ідвідділи] про відтинки діяння. На пропозицію к-ра З[енона] я (к-р Д[унайський]) пішов промовити до зібраного вояцтва та вказати значіння нашої спільної акції з поляками. Однак коли ми (к-ри Д[унайський] і З[енон]) приближилися до "каре", то побачили, що к-р П[рірва] вже говорить до вояцтва. Тому, що к-р П[рірва] у своїй промові підкреслив значіння спільної акції, я не промовляв вже, а разом з к-ром З[еноном] стали прислухуватися промові к-ра П[рірви]. Він поучував вояцтво, як має заховуватись [у місті], як мають поступати з вояками польського підпілля, з якими вкоротці получаться, як поступати з польським цивільним населенням. Вояки були задоволені, що йдуть на м. Грубешів. Видно було вдоволені міни та молодечі постави к[оманди]рів та стрільців. Перед 21.00 год прийшли перші польські відділи. Були трохи по цивільному. Видно було, що прийшли зі сіл, з праці. Дальші відділи були вбрані по військовому. Найкраще презентувався відділ пор. Млота. Молоді хлопці, вбрані в зелені дреліхові сорочки, рукави позакочувані по лікті - добре узброєні. По [рухах] та обличчях видно було, що це "лісові", та люди, що не одно бачили та чули. Були між ними, як оповідав к-р Чавс, і до лінії Керсона. [Їх] к[оманди]ри змішались з нашими, питали: "А кто зе Львова, кто зе Жулкви, Ровна" і т.п. Польські відділи примостилися за нашим правим крилом. Не було жадних промов до всіх відділів. Впала команда: "Свобідно. Можна сядаць". І вояцтво вимішалось.

Польські і наші командири пішли собі на бік та гуторили між собою. Вояки тоже повимішувалися. Частували один одного папіросами та оповідали собі взаїмно про різні свої партизанські пригоди. Здавалось, що вже навіки з'єднались як вільні з вільними, рівні з рівними. Що вже перестали ворогувати нарід польський з українським. На жаль не так. Це тільки малий відлам навіть польського підпілля, що дійсно тверезо думає та починає з нами навіть [само]чинно співпрацювати.

Однак на балачки не було багато часу. Сонце заходило. Його останні промінні пригадували, що скоро настане ніч. Треба було спішитися. Падуть команди, останні накази-інструкції та ще таки дещо завидна цілість рушає з [місця]. Кожна наша самостійно діюча групка в місті дістає по одному тереновому, яких призначили нам представники WiN-и. К-р З[енон] з малим почотом та к-р Д[унайський] з кап. Вирвою та інсп. Остоєю відходять в терен. Вони участі в самій акції не брали.

Тепер слово за самими військовиками-виконавцями. Маршируючу колону обезпечує к-р Громовий з вд. Вовки I. З ним іде також к-р П[рірва]. За Вовками I їдуть підводи з торпедниками й торпедами, а за ними решта підвідділів. Машерують скороспішно, щоб почати акцію чимскорше. Піхотинці полями [навпростець], чи більшими пільними доріжками, а підводи де треба, то об'їзджають дорогами - але всі мають один напрям: лісок на південь від м. Грубешів між приліски (а зглядно вже передмістя) Побережани - [...]ресівка. З цього ліска вже треба буде посуватися дуже обережно, тихо та безшелестно. Посувались вулицею Замбірською.

По переході моста на каналі поодинокі п[ідвідділи] почали зі своїми тереновими розходитись у різні сторони міста, прямуючи до своїх відтинків. Всі зайшли на свої призначені відтинки (після пляну) за виїмком вд. Вовки I, при яких був к-р П[рірва]. Тереновий з WiN (як пише к-р П[рірва]) став блудити по місті. Спочатку завів під будинки Старіства (мав так завести), пізніше щось йому покрутилось [...] він став на всіх спільно [...], що на північ від НКВД і ним майже рівнобіжно вул. 3-го Мая завів нас аж на схід від будинків НКВД. Прийшовши туди к-р П[рірва] подумав, що щось не в порядку, бо нема де розложитись з торпедами, ні заняти добрих становищ. Питається теренового: "Де ми є? Чи коло старіства?"- Той каже, що ні, що на схід від НКВД. "Мимо кількакратного пояснення де мав нас вести - пише к-р П[рірва] - він завів нас в таке місце, де [мав бути] сильний обстріл ворога і своїх. Що ж робити? Вертати назад? Пізно. Певно всі вже чекають на своїх становищах на вибух нашої торпеди (ми мали почати акцію), а тут тобі як на злість йолуп якийсь водить нас кудись по цілому місті. К-р П[рірва] не вертає вже під старіство, бо й так вже є спізнення [на пів] години - проводить групу в сад, що на північ від НКВД і там займає становище та уставляють торпеду. Через те наступило спізнення цілої акції. Замість о сподіваній 12-ій (найдалі 1) годині, - перша торпеда вибухла [щойно] о год. 01.30.

Перебіг самої акції

Як там було в Грубешові - пише к-р Давид таке: "Зайшли ми до Грубешова від сторони с. Богородиця. Тихенько підсунулись під будинки НКВД. Підходити до своїх відтинків було досить тяжко, бо доходячи до огороду НКВД треба було перелізати через дріт, котрим був огороджений город, [положе]ний (на захід від кошар і конюшні НКВД), на якому так припадало заняти становища. Як перетягали ми торпедник через дріт, почув большевицький стійковий та закричав:"Кто то ходіт?" Ми притишились на хвилинку та почали дальше перелазити через дріт. І по якомусь часі таки ми заняли приділені нам відтинки. І так к-р Дуда (пвд. Вовки II) зайняв становища від вулиці (по північний захід від кошар НКВД), та організував свій вогонь так, щоб обстрілювати двері, що виходять на ту вулицю. Я зо своїм пвд. Вовки III заняв становища на право від того, при огороді напроти будинків НКВД. А від мене на право зайняв к-р Чавс (пвд. Галайда II), окружаючи енкаведівський город півколом від к[...]. Становища були досить невигідні, бо яких 40-50 м від будинків енкаведівський город спадав на південь остро в діл так що не було доброго поля обстрілу. Розложивши свій підвідділ попід дротом, я з моїм бунчужним Шпаком та з Володею присунули й підсунули торпедник під сам дріт і вложили в нього торпеду та чекали на вистріл торпеди з напрямку вд. Вовки I, бо це було умовним знаком початку акції.

За яких 15 хвилин загуділо-зашуміло, торпеда вибухла, вдаряючи в будинок з противної сторони. Даю наказ Володі: "Пускай торпеду". Володя кричить, що не можна пустити, бо якийсь файталапа ідучи, перервав дріт (електричний провід, що йшов від батерійок до запальника). Тоді Володя наскоро ріже кусок шнура бікфорда, запалює, шнур не хоче горіти. Бунч. Шпак каже: "Давай я запалю". Я лежачи з Володею коло торпеди, даю наказ: "Вогонь по вікнах і дверях!", не знаючи, що бунч. Шпак бавиться "в монтера". В тім часі страшний шум і гук. Мене щось відкидає в бік та хтось мене придавив до землі. Зтріпуюсь, а то Володя лежить коло мене, та каже: "Я раньон". А Шпак сміється, кажучи до Володі: "Бач я ліпший майстер як ти, бо торпеда пішла прямо в середину будинку". І справді, торпеда вцілила в середину будинку так, як я з Володею вимірив. Світла в вікнах погасли і чути було як бляха і цегла брящали і гуркотіли. В тім часі почали грати два ворожі "Максими" по наших становищах, а більшовики, повзучись, підсуваються під наші становища та кидають ґранати, що вибухали кілька кроків перед нами. Я дав наказ рой. Крукові брати крісового ґранатника та бити по гніздах "Максимів", а стрільцям стріляти по тих, що підсуваються до нас. По кількох ґранатах один "Максим" затих, бив тільки один. Вогонь його нас не разив, бо максимчик, ховаючись в яму, бив зависоко, так що кулі летіли понад наші голови. Одна ґраната з ґранатника вцілила в саме вікно, бачилось як скло посипалось на хідник і лямпа згасла, а з других вікон почали вискакувати большевики. Стрільці завзято били по вікнах і дверях. Шпак бігав як скажений від становища до становища та кричав: "Бий проклятих, аво лізе чортів син!" та стріляв без упину, навіть не зігнувшись, не зважаючи, що його ворожі кулі цілком освітили, а листя з корчів облітало разом з галузками."

А знов к-р Ікар описує з іншого відтинка боїв в Грубешові таке:

"Про ліквідацію будинку УБП чув я з оповідань д. Левка і к-ра Ясеня, які були при тім. Об'єкт УБП був призначений, як відомо, групі пор. Млота. Будинок цей взято штурмом. Перед початком акції польські партизани обставили його навкруги. Це робили дуже спритно. Іззаду будинку УБП були якісь понімецькі бараки. В одній секунді були вони на дахах тих бараків з кулеметами. З того і подібних картин видно було, що це якась спецгрупа до завдання "браць штурмем". Коли почалась акція, поляки сильно обстріляли будинок, однак група, що йшла до середини, збилась в купу на площі рівній як "стіл", де то легко могла бути обстрілювана через большевиків з будинків НКВД. Д. Левко, який був при групі пор. Млота, крикнув: "розейсьць сен", а бачучи нездисциплінованість групи, крикнув: "Ясень, давай своіх людзі!" К-р Ясень, що зі своєю БСБ забезпечував вулиці від НКВД і УБП, кинув свій рій на УБП. В однім моменті разом з польськими партизанами розбили якусь прибудівку коло будинку, висадили двері і д. Левко перший вбіг до середини. "Безпеченство" повтікало на поверх. Наші стрільці не дуже стріляли "ресортовців", вони їх тільки тероризували, а коли [підніс] котрийсь руки в гору, то все знайшовся під боком "аковець", що з насолодою стріляв вже безборонного. При тому мусів все щось сказати до своєї жертви: "Ти с... с... комуніст вчорай за мном стшелялесь, маш тобє", або "То ти мі забралесь ЛьМҐ, маш ЛьМҐ". Все "Безпеченство", що було в будинку УБП, вистріляно. Понад [30] в'язнів, які були в льохах УБП, звільнено. По випущенні в'язнів - будинок підпалено з середини. Три торпеди, які тяжко було з собою брати, при відвороті вкинено в вогонь, які одна по одній вибухали. Будинок УБП цілий в грузах. З нашої сторони ані зі сторони "АК" не було втрат в людях (в акції на УБП)."

Або тойже к-р Ікар пише про інший відтинок боїв в Грубешові таке:

"Про відтинок НКВД говорив мені ст. бул. Сушко таке: Моїм завданням було торпедами знищити будинок. Це мав бути сиґнал до початку акції. Крім кількох своїх хлопців, які все зі мною, приділено мені ще кількох "з терену" до несення торпед. Дали найгірших стрільців - рекрутів, які по вибуху торпеди "десь ділися". Крім того дістав "теренового" поляка. Вправді він дуже крутив нами по місті й ми зробили якийсь кілометр більше дороги, як було потрібно, однак був він чоловік відважний. Мав тільки пістоля. Він говорив до нас: "Як ктось бендзє уцєкал, застшелім". Я пускав торпеду зі саду, який є по противній стороні вулиці, при якій міститься НКВД. Першу торпеду пустив в кошари НКВД. Торпеда попала в середину. Перед випущенням торпеди в будинку було світло й видко було, що в середині діється. Отже я бачив як двох більшовиків мились, і пізніше вбирались. По вибуху торпеди я не бачив вже жодного світла, ані людей в кімнатах. Після слів ст. бул. Сушка дві торпеди, які пустив на будинок, потрапили й його як не цілком знищили, то сильно ушкодили."

Відступ

Таки день застав всі відділи в місті. Умовна ракета засвітила аж о год. [?02.30]. Відступ наших відділів за малими виїмками (група, що атакувала виселенчу комісію) почався нормально. Кожна група почала відступати на умовлене місце повільно, зорганізовано. Тільки відділи ВіН у [...]брати почали дещо хаотично. [...] Це найкраще. Подає у свойому звіті к-р Д[унайський] (к-р Д[унайський], кап. Вирва, інсп. Остоя) з охороною, яку дав к-р З[енон] к-рові Д[унайському]. [Вони як] знаємо відокремились були від цілості перед маршем до Грубешова, переїхали до с. Богородиці, там підібрали відповідне місце й обсервували звідти бій в Грубешові. Отже к-р Д[унайський] пише таке:

"По 02.00 год. прибігло до нас 2 стрільців ВіН. Кап. Вирва остро запитався їх, чому вони прийшли самі і що там діється. Вони були залякані і сказали, що їх к-р Гель казав відступати. "Він хотів заняти МО, але не заняв, бо МО відбивалось, а що зі всіх вікон стріляють [силь]но і що був сигнал до відступу (ми його не бачили) ... но ..." Но й я вже не чув, що дальше говорив на своє оправдання той стрілець, а слухав і обсервував. Бій йшов дальше. Зачало шось горіти ліворуч від НКВД - це певно УБП. Мотор ревів - а кулемети навипередки перекривляли його - хто голосніше, "чия візьме". Прибігли ще польські стрільці, а з ними ком. Остап. Я зараз запитав його, як там з виселенчою комісією, чи зліквідовано? Він відповів, що ні, бо там казали (розвідка WiN) що там стоїть лише один вартовий, а всі члени комісії мають лише пістолі. Тим часом показалось, що з вікон дому стали грати кулемети, так що він не міг підійти до того будинку; тамже втратив одного бійця. На моє питання чому відступив - сказав, що його в блуд ввели бійці WiN-у, які втікали. Вбитого бійця він лишив на луках під Грубешовом."

Як наші відступали з під будинків НКВД говорить звіт к-ра Давида: "Зачало помало сіріти. До мене підходить ком. Дуда та говорить: "Відступаймо, бо день". Я не погоджуючись на це, кажу, що не можемо ще відступати, бо не було умовної ракети. Може решта війська ще в середині міста, - мусимо разом вицофуватись, щоб їх в місті не замкнули." Стрільць хочуть наступати на будинок НКВД. В той час завважаю ракету до відступу. Даємо наказ пляново відступати. Вороги зачали щораз більше ракетувати, а большевики щораз більше нас обстрілювати. В місті десь дальше чути гуркіт танкетки та авт. Помало стрільці відступають. Я з Шпаком ще стріляю по большевиках та конях, що бігали по подвір'ю. Большевики, падаючи, що крок, винукували: "Бандьора!" Здоганяючи військо на долині коло каналу, впорядковуємо наш відділ у ході та скорим маршем відступаємо до с. Богородиці. Там доганяємо інші відділи, що скорше відступили." І тут, саме на умовленому місці збірки починається "малий хаос". День, що наближається скорим темпом, "гонить" наші поодинокі вицофуючіся групи й вони, не чекаючи одні на одних, починають більшими та меншими групами вицофувати до більших лісів, аби скорше та дальше від міста. Про те вицофування пише к-р Д[унайський] у свойому звіті таке:

"Світало, до кап. Вирви прийшов польський стрілець і сказав, що вже біля фірманок є їхні війська, щоб ішов, бо вони від'їзджають. Ми пішли. До нас під'їхав к-р Ікар, що його мені к-р З[енон] приділив до охорони, і сказав, щоб я спішився, бо к-р З[енон] чекає на мене. Я пішов у напрямку умовленої могили. По дорозі здавалось, що всі фірманки були заняті військами ВіНу. Я попрощався з капітаном Вирвою та інспектором Остоєю та пішов спільно до місця. Коло могили нікого не було. Вже робився день. Я попрямував через городи і поля збіжжями до дороги Волиця-Підгірці, на якій стояли фіри й вершники. Військо ВіНу від'їхало в напрямі ліска Ґоздівського. Наші відділи пішли [на південь]. Я зустрів к-ра З[енона] на коні. К-р П[рірва] стояв та давав якісь накази-зарядження. Я сів на якогось коня, при ньому їхав якийсь боєвик, та під'їхав до к-ра З[енона] і здавалось мені, що гейби всі наші були. Але все-таки сказав до к-ра З[енона]: "Хай відділи відходять і від'їзджають помалу, а ми з кількома кіннотчиками чекатимемо на остаток". Відділи відходили, фіри їхали, а з ними к-р П[рірва]. Нас зістало 11 кіннотчиків. Було вже добре видно. В місті Грубешові стріляли. Почувся гук моторів в стороні шоси Грубешів-Замість. Це їхали авта шосою, повні, щоб перетяти дорогу нашим відділам. К-р Зенон порозсилав кіннотчиків, щоб провірити, чи немає де відірваних якихось груп. Сам і ще з одним кіннотчиком поїхав у сторону Волиці, бо там показалось кількох піхотинців. Йшли змучені українці й поляки. Сідали на останні фіри та їхали за відділами. Якийсь незнаний польський відділ хвалився, що вистріляв усіх ППР-овців. На останку прийшла дальша група людей. Це відділ НБСБ на чолі з д. Гришею. З ними йшли в'язні: поляки й українці.

Прибіг один зі села Богородиця босий, без шапки, мокрий. Це д. Клен, який переїзджаючи р. Гучву вивернувся до ріки й мало не втонув. Всі його речі втонули, він вихопився сам. Коли останній відділ з в'язнями був вже біля ліса - від нас около [кілометра], а більше нікого не було видно, щоб ішов від Грубешова, а підпіллям стверджено, що всі наші відділи відійшли - ми помало від'їхали."

Від того місця, від збірного пункту в с. Богородиця цілість змушена обставинами почала відв'язуватися й діяти трьома групами: одна - ВіНу поїхала й пішла в північно-західному напрямку, "в свої сторони", друга, більшість наших всіх відділів (відділи Вовки I, Вовки II, Вовки III, Гал[айда] II та дещо з БСБ) під командою к-ра П[рірви] попрямувала на південь в напрямку "своїх сторін" - до Сагринського та Теребінського ліса, - третя, НБСБ та інші БСБ під командою к-ра З[енона] не знала ще куди йти. І по такому розплянуванні дійсно, як пише у свойому звіті к-р З[енон] "наскок на гнізда [...] НКВД і бій в м. Грубешів, можна сказати, перемінився в дводенний бій між підвідділами УПА (бо групи ВіН - ці поза наскоком в боях участі не брали), та військами НКВД, КБВ і ВП, що тривав з різними фазами напруги від 1-ої год. в ночі дня 28 травня до 21-ої год. вечора дня 29 травня 1946 р". Тому тепер описувати будем бої та пережиття нашої першої групи під командою к-ра П[рірви], а пізніше бої й переживання другої групи під командою к-ра З[енона].

Теребінський бій дня 28 травня 1946 р.

К-р Давид, що відступав разом із нашою першою групою [...] з к-ром П[рірвою], - пише:

"На збірному пункті в с. Богородиця - к-р П[рірва] дає наказ скоро відступати. Машеруємо що сили, бо день робиться, а ворог пускає в нашу сторону ракети, буде погоня. Перед нами за 2-3 км метелинський лісок над шосою Грубешів-Замістя. Добігаємо прямо до ліска. К-р П[рірва] висилає кіннотчиків наперед, на шосу. Скоро вертає один та голосить, що на шосі нічого нема. Відділи скорою ходою переходять шосу, вбігаючи в лісок, що з другої сторони шоси. Відділи вже всі були в ліску, за шосою, а табори, що їхали зі заду, переїзджали щойно шосу. Як дві останні фіри під'їзджали до шоси, шосою над'їхало з Грубешова два ворожі авта повні ВП і большевиків. Ці дві фіри навернули назад. Військо в безладі стало бігти що духу в глиб ліска, що мав всього около 200 метрів. Вороги з авт почали стріляти. Я кричу, що треба ті авта зліквідувати, інші кричать, що скорше треба вицофувати, щоб нам не перетяли дороги до другого ліса. Я зі Шпаком тоді вертаємося до шоси, за нами ще кількох стрільців. Постріляли трохи та вертаючи до цілості, забрали по дорозі по одному плащеві з фіри, яка була перевернена на дорозі, але вже без коней, бо коні випрягли фірмани та верхи вицофували.

Напів панічно вибігає цілість з ліса на чисте поле. За нами чути ворожі говорення, крики: "Гура, гура." Коли були ми вже яких 900-1000 метрів на південь від метелинського ліску, показались за нами перші ворожі постаті. Ми бігли збіжжями, в південному напрямку, в сторону Теребінсько-Сагринського ліса. На нас посипались ворожі стріли. Однак не разили нас, бо ми були далеко та ще й до того ж досить високо і вже збіжжями. Кожний з нас перемучений вже до краю. Я досить тримався, але зачав таки приставати. Падають накази, щоб відділи упорядкувались та зробили чим ширшу розстрільну, бо ворожі кулі нараз зближались та густішали. В скорому марші зроблено сякий-такий порядок. Виходимо зо збіжжя на сіножать. Ворог щораз зближається до нас та починає цільніше стріляти.

Підходимо під якусь малу кольонію (кілька хат). Я зі своїми хлопцями машерував по середині розстрільної, по лівій стороні к-р Чавс, по правій к-р Дуда. К-р Громовий разом з к-ром П[рірвою] були дещо попереду цілої розстрільної. Оба крила були в переді, а я зо своїми по середині дещо ззаду. Стрільці почали приставати. Я цілий час наказував: "[Ві]льніше!". Звернувся до к-ра П[рірви], щоб дав наказ з[аляг]ти та дати вогонь по ворогові, бо він надто відважно за нами гонить. К-р П[рірва] дав ці накази. Ми почали потрохи стріляти по ворогові. Він тому почав час від часу падати, а нам тим самим легше відступати. Нараз закричав мій кулеметчик: "Я ранений в ногу." Я зі Шпаком підбіг до нього. Шпак взяв кулемет, а я його під руку. Побачили стрільці, підбігли та забрали його від мене. Наказуємо знов вдарити по ворогові. Посипались стріли. Вороги припали до землі та знов вставали та бігли за нами.

До ліса ще який кілометр дороги. Чути гуркіт танкетки. Подають, що танкетка хоче нас збоку заїхати. Біжимо, що маємо [духу]. Я звернувся до к-ра П[рірви], щоб під лісом розтягнути широку розстрільну та покраю ліса заняти становища. К-р П[рірва] дає накази. Добігаємо до ліса. Під лісом терен спадав трохи в долину. Я з під ліса вертаюсь під горбок до рова та обсервую, як ворог в скорому темпі підходить до ліса. Даю наказ: "Один кулемет до мене!" Прибігає кулеметчик з почоту к-ра П[рірви] Петрусь. Кажу йому залягати за корчем коло мене та бити по ворогові, що був від нас яких [300 м]. Потягнув замок до заду, тягне за спуска, -"Кулемет затявся". Беру від нього кулемета, пробую сам. Нічого не вдієш! З великим жалем мушу відступати. А їх там можна було кількох положити.

Вороги підсуваються до ліса. Падає наказ підпустити близько, брати добре на мушку. Наказ: "Вогонь!". Вороги попадали до землі, кількох вже не встало. Почали большевики та ВП приступати, бій розгорівся на добре. На наше праве крило (к-р Чавс) під'їзджає танкетка. Між стрільцями легке замішання, бо між поодинокими відділами були й боєвики з БСБ. Вдержується порядок, як можна. Я кричу: "Не бійся, куля не бочка, кожного не вцілить!". Танкетка починає стріляти по нас густим вогнем. Даю наказ: "Вогонь по танкетці та по "Максимах" на ній!". Даємо сильний вогонь. Танкетка стала, один "Максим" ушкоджений. Москалі вискакують з неї. Хтось з правого крила подає: "Танкетка горить" (пізніше показалося, що це були "штучки" большевицькі). Даю наказ в наступ. В тому часі один большевик підсунувся до неї [танкетки] та зачав дальше з одного "Максима" дуже цільно стріляти. Я стояв коло свого кулеметчика Петренка. Кажу йому куди стріляти. В тій хвилі по нас довга серія. Петренко ранений тяжко в праву руку, стрілець Помста в праве лице. Куля пішла через шию і вийшла лопаткою. Кричу: "Санітар!". Десь нема. Прибігає рой. Крук. Маючи коло себе малу аптечку, робить обом перев'язку. Потім бере кулемет та б'є по ворогові. Подаємо наказ: "ПТР до переду, бити по танкетці." Нема, зістав в лісі на фірі. Чавс з правого крила зачинає відступати, ворог вдирається до ліса. К-р Дуда прилітає до мене та каже відступати. Кажу: "Нема наказу". Вороги в лісі на правому крилі заходять нас з боку. Паніка. Я призначив до раненого Петренка стр. Канарика, Фалю і ще двох, щоб з ним відступали в глиб ліса. Помало починаємо відступати. Подають, що к-р П[рірва] ранений тяжко остав на краю ліса. Даю наказ свойому відділові: розстрільна взад, забрати командира. Підбігаю до краю ліса, біжить стрілець та голосить, що к-ра П[рірву] забрав к-р Громовий та відступив [у глибину] лісу. Мене починають окружувати з правого крила. Кричу: "Вогонь по гадах". А там уже з ними говорять, але оловом, бунч. Шпак та ройовий Орлик зі своїм роєм. Мій стрілець Щигол був трохи відбився, побачив більшовиків, замісився між них, думаючи, що це свої та біг з ними яких 30 метрів. Зорієнтувався, що то ворог, вжарив по них з папашки та долучив до своїх.

Я зорієнтувався, що сам в лісі зостався, бо к-р Дуда вицофав, не повідомивши мене. Потихенько, так щоб ворог не почув, дав наказ та з частиною своїх стрільців - відступив. Відступили ми яких 60-70 метрів, - чую що ворог близько так, що чують куди ми ідемо. Підходимо до глибокого рова. Даю наказ: "Всі до рова, займати становища!" Думаю, ворог не буде знав, де ми поділися. Сидимо тихо, тихенько, як миші, та відпочиваємо, бо кожний ледве дишить. Хлопці в рові прокопали та дістали води і понапивались. Чекаємо на ворога, щоб його привитати, а становища маємо добрі. Недалеко від нас було чути ворожі голоси совітською й польською мовами. Наші становища доходили до головної лісної лінії, що йде з півночі на південь (коло тої поляни, де ми святкували Свято Героїв). На лінії були наші дві застави. Підхожу до застави. Нараз прямо на нас іде двох польських вояків. Шпак кричить: "Ви з якого відділу?". Вони відповідають: "То ми, од Цавуса" (хотіли сказати Чавса). Ми відразу зрозуміли, що то по[ляки]. Я зі Шпаком біжу до них та кричу: "Руки в гору!" Вони стали, не підносять. Прискакую до них та роззброюю їх. Висилаю розшуки вперед (через ту поляну, де святкували Свято Героїв) до наших б. місць таборування перед акцією на Грубешів. Відступаємо. В дорозі рой. Орлик нагадує, що вмираючого Петренка оставили на полі бою. Вертається бунч. Шпак і Орлик з своїм роєм. Я задержую відділ, поки не принесуть раненого чи трупа. За той час почислив я, кілько нас є всіх. Отже моїх було 28, к-ра Дуди 20, но й к-р БСБ Хома мав своїх 22-ох. За якої півгодини принесли Петренка неживого. Мав крім своєї рани вломану ліву ногу і пробитий правий бік. Занесли ми його тіло на місце таборування. Віднесли в корчі та накрили гіллям, попрощавшись з ним із слізами в очах та з німотою в серці, а самі потягнули дальше в глибину ліса. Знайшли відповідне місце та заквартирували, залягаючи в чотирокутник. Все готове прий[ня]ти ворога вогнем. І так з напруженими нервами чекали.

Коло год. 10.00 було чути, як кругом ліса гули авта. Я вислав розвідку на край ліса. Розвідка донесла, що кругом пороблені застави та їздять авта. Дочекались вечора. Висилаю передне обезпечення й помало виходимо на полудневий край ліса. Розглядаючи терен, знайшли місця, де лежали ворожі застави. Ми пішли дальше на південь, прямо до ліска, званого Загайник. Хлопці відпочили. Перевели розвідку на кольонії. Там сказали: "Днем їздило ВП, шукали за "бандьорами"!". Зі "Загайника" пішли до села М'яке. В селі знайшов я коня для раненого стр. Ромка з вд. Дуди, котрий ішов рядом зі мною (був ранений в ногу, так що хлопці мусіли його нести). Роздобули кілька боханців хліба, перекусили та пішли дальше на південь. В селі М'яке відлучився від мене к-р Хома зо своїм БСБ та пішов у свої сторони, а я з рештою до рана дійшов до кол. Борсуки.

Закватерували на краю ліса, бо були перемучені. Коло год. 12.00 дня 29 травня вислав 2-ох стрільців, які принесли 2 ведра кави й кілька боханців хліба. Перекусили та відпочивали дальше. Десь біля год. 15.00 зі західнього напрямку загуділи авта й почулись стріли. Бистре поготівля, збиратись до відмаршу. Відходимо в сторону села Діброва. Переходимо з ліса до ліса та дійшли на край ліса під с. Діброва. Даю короткий відпочинок. Хочу висилати розвідку до села. Нараз з другого ліса від сторони шоси, що переходить через с. Варешин, почули ми густі кулеметні стріли. Ми розтягнули розстрільну вздовж рову від с. Діброва. Там щораз густійші стріли. Було чутно один вибух торпеди. Ми не знали, що там за "война" і так лежали аж до заходу сонця. Надійшла якась жінка. Ми запитали її, що це за "война". Сказала, що якесь військо переходило з того ліса, де ми [перебу]вали через село в другий ліс і почалась "война". Ми здогадувались, що це певно наші відділи, що перед нами пішли, зустрілись з ворогом. Пізніше ми довідались, що дійсно так було. Вечером вислав я розвідку до села Старе Село. Розвідка донесла, що в день були большевики та ВП автами, а тепер спокійно. Ввійшли в село, перекусили та подались на південь. На ранок дня [30] травня дійшли до с. Жабче. Тут військо командира Дуди відлучилось від мене, а я своїх також розчленував в терені."

Про відділи з першої групи під начальною командою к-ра П[рірви] (як к-ра Чавса, Дуди) нема що писати, бо вони вже по Теребінському бої без жадних пригод дійшли до своїх теренів. Згадаю тільки про к-ра Громового, який мав з частиною свойого війська таку пригоду на другий день, то є 29 травня. Він пише у свойому звіті про це так:

"Біля год. 06.00 я з меншою частиною свойого відділи Вовки I разом із раненим к-ром П[рірвою] відв'язався від ворога з Теребінського бою та вицофав до Старосільського ліса, де перебули день 28.V спокійно. Коли вже смеркало відставив я раненого к-ра П[рірву] в безпечне місце, а сам став посуватися дальше на південь. В селі Старе Село стрінув к-ра Чавса, забрав частину своїх хлопців, що вицофала з ним (разом тоді було нас два рої) та потягнув до телятинського ліса, де залишилися днювати. [Цього] дня 29.V. було вже майже цілий день "гонення" большевиками і ВП. О год 06.00 заряджено алярм. Я наказав [відійти] глибше в ліс, де зайняли ми оборонні становища. По одногодинному чеканні почули ми голоси ВП, що наближалося до наших становищ. Тоді я наказав ще дальше посунутися в ліс. ВП, почувши [наш] гук, віддало з кріса один стріл та завернуло. Ми задумали продертися до радківського ліса. Дійшли до вивозу, над яким росте вузесенький на кілька метрів лісок. В напрямі радківського ліса пішла також частина ВП. І вийшла така ситуація: попід телятинським лісом ВП, за нами большевики, а в вивозі до нас іде знов ВП. Ми заняли становища. Я сказав: "Хлопці, коли маємо згинути, то згинем по геройськи" та ... чекаємо. ВП підійшло до нас до 20 м та скрутило під телятинський ліс. Ми тоді назад в телятинський ліс. За нами стріляла польська застава кілька разів, не роблячи нам шкоди. Решта дня зійшла нам на маневруванні по телятинському лісі та не було вже білше таких напружених ситуацій."

[Відступ боївок СБ]

Тепер - що діялося з другою нашою групою під начальним командуванням к-ра З[енона].

К-р Д[унайськ]ий дальше пише у свойому звіті таке: "До шоси ми мали яких 6 км. Значить з нашого пункту в с. Богородиця до шоси між сс. Альойзів-Вербковичі, там де було іще можливо на мою думку перейти шосу. Чи вдасться нам її проскочити? Під лісом на роздоріжжі Гоздів-Богородиця-Підгірці ми догонили відділ д. Гриші. ВіН-овці, яких ми намовляли, щоб ішли з нами, пішли до с. Підгірці - а ми всі до Гоздова. В дорозі відлучився від нас к-р З[енон] і поїхав скорою їздою в напрямі с. Гоздів, а за ним кількох кіннотчиків. В с. Гоздів решта кіннотчиків також відлучилась від нас. Я лишився з д. Левком при відділі Гриші. Ми їхали селом, за нами марширував відділ. Мешканці с. Гоздіва, які здається, сприяють теперішньому урядові ППР, вихилялись з хат та цікаво приглядалися нам. А під Теребінським лісом чути було, йшов бій. Авта їздили шосою попри кол. Альойзів. Відділ БСБ хотів взяти фіри, але на це не було часу. Я думав проскочити пільними доріжками через шосу та вийти до с. Мал[іце], а як треба буде, то й за р. Гучву до с. Которів чи с. Вакиїв.

Ми виїхали за гоздовецький двір. До шоси було около 1 1/2 км. Нараз з гори побачили ми куряву, а потім пізнали наших кіннотчиків. Попереду їхав к-р З[енон], а за ним решта. Я думав що за ними погоня і по[...]ців відділ. Поцікавився, скільки нас та яка зброя. Досить мали [...] та всього один ЛьМҐ, кілька крісів. [ На] щастя погоні не було. Над'їхав к-р З[енон] і [сказав] , що через шосу вже не пройдемо, бо вона обставлена ворожими заставами. К-р З[енон] дав наказ машерувати через підгорецький ліс до Гучви і через р. Гучву до с. Підгірець. Я наказав хлопцям напрям білі стіни зруйнованої палаки в Підгірцях. Відділ пішов роздолами через Ко[...]йку до [...], а ми швидко поскакали окружною дорогою [...] до Підгірець й [...] провадив [...]. На горбі за р. Гучва побачили якихось озброєних людей, а біля них вози. Вони, побачивши нас, вже хотіли засістися на нас, але пізнали к-ра З[енона], а потім і ми їх пізнали. Це були майже всі відділи БСБ та ст. бунч. Сушко зі своїми торпедниками та торпедами.

По довшій задумі рішили ми скритися в Трещанських лісах, а як буде треба, то зманевруємо й до Грабовецьких лісів. До цього ж знали ми що в тому напрямі подався пор. Млот і ми хотіли побачитися з ним. Пробуємо на перше роздоріжжя до с. Підгірці: відділ затримався, а ми з ком. З[еноном] поїхали в напрямку р. Гучви і підгорецького ліска, по групу Гріші. Групи Гріші ніде не було видко. К-р З[енон] лазив на дерево на підгорецькому цвинтарі, дивився далековидом, та все одно Гріші не видно було. До нас під'їхав дд. Левко й Багряний і ми всі чотири поїхали [під] церкву (в другий напрямок) шукати Гріші. Ніде нікого не виділи то ж долучили до [наш]их відділів БСБ та попрямували до трещанського ліса (північний захід від с. Підгірці). Під лісом стрінули ми польських стрільців ВіН-у, які їхали до с. Трещан. К-р З[енон] сказав їм, щоб вони постаралися прислати для нас обід. Вони приобіцяли. Потім ми ввійшли в ліс і стали в ньому в полуднево-східній частині. К-р З[енон] розставив стійки, подбав про охорону цілого відділу - вислав стежу, а потому ми полягали спати. День був гарний та теплий, сосновий ліс пах позпаленою живицею. Збудились ми десь біля год. 14.00 та чекали на обід. Обіду ВіН-овці не винесли й [ми] почали їсти що хто мав. Переважно нічого не їли, бо в більшості нічого не мали. Пили воду з цукром іпорошком УНРА. По такому то "обіді" стрільці спали, а командири читали газети, які [взяв з] Грубешова (підчас акції) д. Олег. Біля год. 16.00 к-р З[енон] сказав мені, що він хоче відвідати родинні сторони в замійському повіті й що від'їде о год. 17.00, а щоб я перебрав за нього команду. Я згодився на це. Помагати мав мені к-р Багряний та к-р Ікар. О год. 17.00 5 вершників, перебраних у польські уніформи, поскакало у напрямі с. Підгірці. Це ком. З[енон] і Левко, Олег, Тадей, Клен. Я вийшов глянути на них з краю ліса. 5 вершників віддалювались щораз більше від нас. Діти пасли корови довкола ліса - в околиці було спокійно.

Коло год. 18.00 я вислав до с. Підгірець двох вершників (к-р Ікар, к-р Багряний), щоб приготовили вечерю та замовили підводи для відділу, а о год. 19.00 вислав я к-ра [Женя] та ще одного стрільця (Кл[...]), щоб повідомили, що ми вже виходимо з ліса. За півгодини [...] о 19.30 ми вирушили з ліса. Я їхав на переді, за мною кінний зв'язківець, а дальше машерував відділ: 5 кроків один від одного. Потім 5 наших підвод - а на кінці знов відділ. До села прийшли ми на захід сонця. Хлопці понапивались води та напоїли коней. Мешканці (поляки) з порогів поглядали на нас, але до нас не підходили. Довженько до мене ніхто не навідувався. Потім хлопці пішли до місцевої "спулдзєні" купити тютюну. По мене прислали одного коня д. Недобитого і казали їхати в сторону школи. Прийшов я там з відділом. Зараз відділ сів спочивати, а я поїхав на вечерю. Відділ тепер стали розводити по 6 до одної хати на вечерю. Нас вечеряло 8-ох в одного господаря-поляка. Його кликали "шефом". Був це слюсар - осадник Волині, що в році 1943 втік з Волині "на захуд". На мої питання, чому не загосподарював в Підгірцях, сказав, що чекає, бо думає, що скоро вернеться на Волинь. Перед вечерею ми всі упорядкували обув, одяг та помились. Вечеря була добра. "Шеф" спитав, чи я дозволю випити горілки, але не багато. Я дозволив. До нас долучились ще двоє поляків: солтис і заступник "шефа". Розмова йшла на різні теми, але переважно крутилась біля питань нашого співжиття та співдіяння. Підчас вечері спитав я, як там з підводами. Оказалось, що підвод ніхто не визначив. Щойно я тепер нагнав "шефа", його заступника й солтиса за фірманками. Перед вечерею ми проспівали пару пісень.

Зараз по вечері подались ми на збірний пункт. Там вже сходився відділ. Була год. 22.00. Треба було рушати, а фірманок не було. Відділ заховувався тихо. Перші фірманки приїхали щойно о год. 22.30. Решта дотягнула по 23.00, так що ми вирушили з села Підгірець щойно о год. 23.30. Їхали через с. [Вільків] до Вербкович. Приїхали пільною доріжкою на край села й там спитали, що там. Сказали, що був бій, що большевики авт[ами везли] трупів, що з Замостя перед вечером приїхали 7 авт ВП і поїхали на ніч під Теребінський ліс. Один із польських ВіН-овських провідників поїхав до коменданта МО і цей потвердив це саме. У Вербковичах натомість було тихо. Перейшовши Вербковичі, пішли ми до с. Лиса Гора, а відтак до с. Малиці, де знову провели розвідку. Показалось, що в терені спокійно. Від Малиць подались до с. Пасіка (кол. Вроновіце). Там запитали якоїсь жінки, що чувати. Сказала: "Спокійно".

На роздоріжжі Пасіка-Турковичі-Сагринь я відпустив підводи. Вже розвиднювалось. Наставав день 29 травня 1946. Ми подалися в сторону Туркович, а коли побачили, що підводи нас не бачуть - скрутили на кол. Сагринь. Я ішов з к-ром Iкаром. Йшли досить скоро, щоб нас не застав день на відкритому терені. З роздоріжжя кол. Сагринь-с. Сагринь-с. М'яке-с. Аделіна скрутили ми до с. М'якого. Перед м'яковецьким двором ми повернули до поляни до м'яковецького ліса (на південь від с. Аделіна). До ліса ввійшли незамітно. Пройшли старий ліс, пішли в молодняк і станули яких 700 м від дороги М'яке-Липовці-[Тиші]вці. Вози заставили задом в ліс - дишлями до дороги. Коней фірмани повели пасти. К-р Iкар виставив стійки і ми пішли спати. По 12.00 годині ми побудилися. Вже більше було їсти, як вчора, бо забрали харчі з с. Підгірці. По обіді прочистили зброю. Я читав газети, д. Горинь (писар КВ) писав щось. Було тепло і тихо. По якомусь часі д. Горинь повів пасти коня. Другий кінь, що остав - почав ржати. Гориня теж заржав. Я вийшов на лінію та звернув увагу другові Гориневі, щоб не дозволяв коням ржати. Розмовляючи зі стрільцями, я довідався, що вони, будучи на стійці, бачили коло год. 13-ої лісника, який щось робив у шкілці. Вони його не задержували, як той відходив, бо їм видалось, що він їх не бачив. Зараз подумав, що може бути клопіт. Зарядив поготівля. Коні були при возах, [речі] поскладано на вози, хлопці кінчили чищення зброї. Коло год. 14.30 посунули в напрямі с. Аделіна.

К-р Ікар зарядив алярм. Коні таки запряжені. О год. 14.50 прибіг (без шапки) стр. Богдан зі стійки і зголосив, що недалеко нас в лісі ВП. Я наказав відділові виходити на лінію, а возам виїздити. К-з Ікар вислав рій Малини наперед, вози рушили за ним. К-р Ясень зі своїм відділом держав заднє [забезпе]чення. Машеруючи, побачив я, що кінь д. Гориня стоїть прив'язаний до дерева, а його речі лежать біля коня. Тому спитав я к-ра Iкара: "Де Горинь?" Той відповів мені, що вислав його з 3 стрільцями на стежу в напрямі с. М'яке тоді, коли був стріл. Не було часу до втрати. Я пішов наперед (бо зо всіх знав найкраще той терен) лінією до дороги М'яке-Липовець. За мною посувався Малина з роєм, як передне обезпечення, а далі цілий відділ. Посувалися ми дуже обережно. Наказав я звертати увагу направо і на зади. Думав за дорогою М'яке-Липовець зачекати на стежу, яка мала прийти з напряму с. М'яке до краю ліса. Щасливо пройшли ми до дороги М'яке-Липовець. Я завважив на дорозі якогось чоловіка, що йшов з М'якого. Коли він підійшов до мене, я по-польськи (бо тут ще "польські" терени) спитав, звідки він іде? Відповів, що з М'якого до Тишівець. Сказав також, що в селі М'яке й околиці спокійно, що нема жодних військ. Я його затримав. І вже мав я переходити дорогу, коли придержаний (він стояв ще на дорозі) сказав, що з Липівця їдуть якісь фірманки. Наказав я зробити засідку по правій стороні дороги і чекати. Зза корчів побачив, що це цивільні й догадався, що їдуть з ярмарку з Тишівець. Здержав їх, розпитав, що нового в Тишівцях і чи бачили по дорозі якесь військо. Відповіли, що не бачили нікого. К-р Ікар позаписував їх назвиська, наказав, щоб нікому нічого не говорили та пустив їх. Вже мали переходити дорогу, коли знов над'їхала фіра. Здержали й її та фірман сказав, що в Липівці є авто ВП, а одно авто з ВП ще раніше поїхало до с. Аделіна. До с. Липовець було всього 1 км дороги. Можна було догадуватись, що нас окружують. Задержаного [виліґітимовано] та відпущено, але назад до М'якого, а не до Тишовець.

Відділові наказав я перейти в другий лісок, за дорогу та машерувати в південно-східному напрямі аж до лугів, а сам з фірманками поїхав на край ліса в напрямі с. М'яке, щоб переїхати до лугів та зустріти стежу. Стежу не зустріли. Мусив спішитися, щоб [перебратися]через болота до другого (Моложівського) ліса. А багна там велико так, що людині тяжко пройти, не те що коням, ще й з вантажом. Провів я фірманки до річки, на щастя в те місце, де селяни наклали гиляк й перший переїхав, а за мною фірманки, хоч коні грузли по животи, а за нами пішов відділ під командою к-ра Ікара. Я дав наказ зачекати на стежу на задньому краю ліса (коло кол. М'яке). Вже фірманки та частина відділу там стали, решта йшла лісом стрілецьким рядом. Ми тут були безпечні на якийсь час. Від ворога ділили нас долина й річка. Я виїхав [з лісу] й обсервував та чекав, може побачу стежу. Якраз стежа вибігла з ліса в напрямі дороги на М'яке. Я почав до ньої кричати й махати шапкою, щоб побачили мене. Всі чотири бігли скоро. Вже відбігли яких 200 метрів від ліса, коли заграли по ним з ліса кулемети. Вони всі попадали, потім підірвалися й побігли. Я завернув коня до відділу. Фірманки пішли без мойого наказу до дороги М'яке-Моложів. Я повів відділ лісом до тої самої дороги. На лузі за [нами ішло] ВП групами по 10-20 людей. Було таких груп 6-7, шукали переходу через болото. Нараз почувся вибух і торпеда полетіла десь біля мене в сторону ВП. Я думав, що це ВП б'є з ґранатомета по нас, але показалось, що це к-р Сушко пустив гостинця ВП. Заки я доїхав до фір - д. Сушко поїхав до кол. Моложів. Я повів відділ до старосільського ліса через м'якіцько-моложівські ліски та через Клебанщину (плєбанщизна). Ще біля дороги М'яке-Моложів ми задержалися, бо полями до нас біг один із стежі - д. Піхтар. Долучивши, нічого не знав нам сказати про решту з стежі. Їх не було видно. ВП було від нас 800 м. Ми пішли полудньовою стороною лісів у східньому напрямку. Бачив я, як д. Сушко з фірманками виїхав на гору біля останніх хат кол. Моложів і скрився за горою. Була це година 16.00.

Я їхав на коні, а відділ ішов за мною. Однак [мусив] що раз здержуватись, щоб піхотинці не так дуже мучились скорою ходою. Нараз побачив я, що д. Сушко вертає дуже скоро зза горбка назад. Здавалося, що він побачив нас і хоче прилучитись до нас. В той час хтось із стрільців сказав, що на краю Тучіпського лісу біля с. Моложів є якісь відділи. Я через далековид ствердив, що це ВП. Воно було від нас на 2 км і [дуже] не страшне, якщо не поїде за нами автами. Д. Сушко був уже на долі і прямував до Клебанського [лісу], ми також туди. Виїхавши на галявину між лісками М'яке-Клебанщина - я завважив, що з півночі від с. М'яке їде ВП. Я повернув коня і, нікому нічого не кажучи, повів відділ до старосільського лісу. Так ішли ми до 30 хвилин. Поглянув я по хлопцях чи можуть дальше йти. Сонце пекло немилосердно. Хлопці не пили цілий день. Коли я виїхав наперед, побачив, що якийсь чоловік втікає від нас в сторону кол. Андреївки і є від нас яких 400-500 м. Дав я коня одному стрільцеві, щоб догонив та привів втікаючого. Показалось, що це наш стрілець, що відбився від свойого відділу.

Підійшли ми до старосільського ліса. Недалеко діти пасли корів і стояла фірманка. Ми пройшли через озеро. Хлопці понапивались води і я дав кількахвилинний відпочинок. Командири розповіли, що [польське] військо боєво й оборонно займає становище з полуднево-західньої та північної сторони. Я післав стрільців по ту фірманку, що [була] в лісі без фірмана. Фірманку привели. Показалось, що це фіроманка д. Сушка. Всі напилися досхочу води та відпочивали. По 25 хвилинах відпочинку, коли ми мали вже йти, прибіг стрілець з полуднево-західньої сторони й д[оніс], що видно ВП. Я вийшов на край та дійсно побачив на яких 150 метрів від себе ВП. Було їх до 30 осіб у трьох групах, а за ними йшло більше. Наказав я відступати за мною в ліс. Ми тут же відступили за дорогу Мірче-Борсуки-Старе Село-Телятин. На дорозі від Старого Села 1/2 км від того місця, де ми переходили, була польська застава. Ми таки перейшли дорогу без перешкод. Була год. [...]. Фіру ми були змушені оставити. Видно було, що нас окружують й коли нам не вдасться проскочити до вишнівського ліса (біля с. Діброва), то мусимо прийняти бій. Можна було догадуватися, що нас хтось зрадив: або той лісник з Туркович, або фірмани з с. Підгірці. Лісник більш правдоподібне, бо почали нас окружувати о год. 14.30, а не з рана. Вкоротці були ми на краю старосільського ліса від дібровецьких піль.

Виїхав я дещо з ліса та побачив, що на північній стороні полянки є біля 60 ВП. - Це було від нас коло 600 м. Подався я назад до ліса та повів відділ на південь до с. Діброва. На щастя зобачив я заглибину (щось в роді глибокого рова) в поперек полянки й нею в віддалі 5 м один від другого пішли скорим маршем до вишнівського ліса. Я вже був в лісі, коня віддав стрільцеві, а сам вернувся на край ліса дорогою [зорієнт]уватися в ситуації. Побачив, що ми є окружені. На півночі на 500 м від нас ВП, з північного сходу на 400 м прийшло 5 військових з кутими дашками. Зі старосільського ліса з південно-західної сторони знова прийшли якісь військові - 1 км від нас. Відділові наказав я скоро машерувати краєм ліса до с. Діброва, а тим, що ще були на полі, бігом проскакувати до ліса. Зараз побачив, що й з с. Діброва йдуть якісь військові. "Но то ми таки зовсім окружені" - подумав. Остався один вихід - іти в чисто східньому напрямі, до Веришинського ліса, але там напевно [...] були застави. Ті хлопці, що були вже в лісі, заняли становища, а інші бігом проскакали до ліса. Ті військові, що йшли до нас від с. Діброва під Вишнівським лісом почали до нас махати й щось кричати. Мені сказали, що це к-р Чавс та кличуть рой. Малину. Я дуже зрадів. Обережно підійшли ми до себе. Вже всі наші проскочили до ліса та помашерували до с. Діброва. В Діброві люди (там також вже самі поляки, кілька родин) стояли біля керниці й на це все дивилися. Дехто робив на полі, дехто їхав фірою. Була год. 19.00. Я з к-ром Дудою пішли краєм ліса до с. Діброва. За нами посувалося ВП яких [...] м. На Діброві к-р Дуда (я передав йому командування)(26) наказав занимати становища. І ми яких 30 м в глибину ліса заняли становища фронтом на північ. Ст. бул. Сушкові к-р Дуда наказав приготовити до стрілу торпеду. Я завважив, що то можуть бути наші або ВіН-овці, тому вийшов наперед, щоб з ними поговорити. "Кто там?" кричу я. "А ви кто?" Я нічого не відповів, тільки дав [клич]ку ще з Грубешівського бою: "Чи то ти Владку?". "А якеґо ти Владка хцеш, бо ту єст кільки [...]" - відповів я. На це ніхто не відізвався. Я запитав чи єст капітан Вирва. Також без відповіді, тільки спитали мене, хто я? Я сказав: "Майор Дунайський." - "А сконд то войско?" - "З Варевжа, [шу]ками бандеровцув". Потім спитав їх, хто вони, сказали: "З Любліна, жандармерія".

К-з Дуда сказав мені повернутися, бо буде стріляти. Поляки вислали на поле одного парляментаря. В цей час к-р Дуда скомандував: "Вогонь!" Вибухла торпеда, посипались стріли. Видно було, що торпеда полетіла понад голови поляків та впала десь в модринецькому лісі, бо там щось загорілось. Пострілявши кілька хвилин, ком. Дуда скомандував: "Вперед!" Хлопці крикнули "Слава" і подались назад, на південь, [до] рога лісу - між с. Діброва а кол. Вишнів. Я дивився, чи де не видно поляків, але ніде не бачив. На краю ліса, забезпечившись добре - стали ми відпочити. Було над заходом сонця, стало холодно. Я хотів одягнутись в светер і маринарку. Однак не довелося, бо фіри, на одній з яких були мої речі, к-р Дуда відіслав до другого вишнівського ліса (за [...] там, де маємо переходити). О год. 21.00 ми відійшли з Діброви через ліс в напрямі с. Вишнів. Перейшовши ліс - я і к-р Дуда пішли попід ровом до другого ліса, де були наші фірманки. Напроти нас ішов якийсь вояк у польській уніформі та став кричати по-польськи, що хоче говорити з майором Дунайським. Ми думали, що це вояк з тої групи ВП, що ми їх о год. 19.00 настрахали. Я обізвався до нього по-польськи, він вже почав бігти до нас. Але побачивши надходячий відділ, завернув та почав втікати до Вишнева. Оказалось, що це фірман к-ра Сушка біг повідомляти нас, щоб ми вже йшли. Хлопці його злапали та завернули. Тим часом відділ вже підійшов до нас.

Ми почали машерувати в напрямі ліса, до фірманок, аж тут побачили, що з того самого ліса, що ми в ньому були, виходить якесь військо та прямує до того ліса, де наші фірманки. Ми зорієнтувались, що це ВП, а може й [...]ти. Вони побачили нас та зараз повернули до нас. Нас ділила яких 500 м віддаль. К-р Дуда сказав вертати під ліс та займати становища. До ліса було яких 500 м - тільки через горбок. ВП однак не стріляло, а тільки свистали до нас, гукали, кричали та йшли скоро до нас. Коли ми були під лісом, я почав знова говорити з ВП, а к-р Дуда розставив тим часом військо. Сказав я їм, що ми з Варяжа. Вони знова говорили, що з Любліна і т.п. Один старшина чи підстаршина йшов до нас на переговори. Решта йшла за ним у різних віддалях. Він був би таки прийшов аж до нас, але коли був на яких 100 м, к-р Дуда скомандував: "Вогонь!" Застукала зброя, затарахкотіли кулемети. Поляки попадали на землю. Цей, що йшов на переговори, [не хо]вався, та хтось "посіяв" по ньому й він впав та вже більше не встав. Решта не підводилася. К-р Дуда скомандував: "Вперед!". Всі пішли вперед, стріляючи. Зі сторони поляків хтось десь стріляв. Праве крило наше підійшло вже близько до с. Вишнів. Смеркало. Я сказав к-рові Дуді, щоб відступав, бо ще за [...], а в полю далеко від ліса можуть нам наробити шкоди.

Відділ відступив під ліс. Темніло. Привели одного полоненого. Взяли кріса та 160 штук набоїв. Був це поляк з Познанщини - стрілець 3-ої Поморської дивізії з КБВ (Корпусу Безпєченства Вевнентшнеґо). Убраний у військовий уніформ, черевики, совєтська пілотка, з правої сторони пілотки пришитий білий папірець. При допиті сказав, що привезли їх з Гдині до Люблина, а з Люблина вчора до Грубешова. Сьогодні 3 авта приїхало їх до недалекої місцевості і там стоять, а вони пішли до ліса шукати за бандитами. Зі слів полоненого дов[ідався], що на акції є й большевики. Більше я його не допитував, ним мав занятися к-р Багряний. Я порадив к-рові Дуді не йти на с. Вишнів, бо туди відступило ВП, та чути там було гуркіт моторів. Радив іти на с. Василів (холмський). Стр. Мороз підійшов до к-ра Дуди та просив дозволу піти на побоєвище позабирати зброю від побитого ВП. К-р Дуда дозволив. З Морозом пішов ще стр. [Левко] та ще 3-ох стрільців. На відхідному к-р Дуда наказав їм вертати, як тільки почують його наказ. Коли віддалилися вони від нас яких 200-300 м, [він] крикнув, щоб вертали. Але вони мабуть не чули, бо не повернули. Ми підійшли до полоненого.

Нараз затарахтіли кулемети. Крім "папашки" почала стріляти гармата від сторони Вишнева. Розуміється стріляли по нас. Ми відступили назад на с. Діброва. Довго гукав я на стр. Мороза і інших, щоб ті йшли [за на]ми. Гарматні стрільна розривалися далеко за Дібровою. Здається недобрі мали стрільна, бо з тих вистрілів тільки 3 розірвалися. Вернули ми на давнє місце. Коли всі вже стягнулися, пішли полем між Дібровою і лісом до Старосільського ліса. По дорозі ствердив к-р Дуда, що стр. Мороза і тих з ним, що пішли на побоєвище, не було. За[...]но відділ. За лісом ВП стріляло та пускало ракети. К-р Дуда вислав 3-ох стрільців шукати за Морозом і іншими.

Ми чекали на полі. Рішили йти повз Старе Село на Ликошин до телятинського ліса. Було досить холодно. Трьох стрільців вернуло та Мороза не знайшли. Повернувші оповідали, що бачили, як ВП ходило зі світлом на побоєвищі та шукали трупів. Їхні команданти кричали: "Добже шукаць!" К-ри Дуда, Ікар та Багряний та ще 2-ох стрільців пішли до с. Діброва шукати за Морозом і іншими. Вигукували вони по Діброві: Мороз, Левко, [але] ніхто не відзивався. Потім все стихло. Ми [пішли] полем. Ніч була зоряна - холодна. Деякі бійці спали. Не було коло нас також д. Сушки з фірманками. Не долучив. Чути було гук моторів на шосі Варашин-Мірче. Кидали ракети, та чути було кулемети та кріса. [Хлопці] здогадувалися, що це певно Сушко дає [знати]. Довго не верталися к-ри із Діброви. Нам вже [...] спати. Хотіли навіть з к-ром Ясенем йти самі, [...] к-р Дуда, Ікар, Багряний та з ними 2-ох стрільців вернули з Діброви. Вийшли ми о год. 24.00 у напрямі дороги Вишнів-Старе Село. Перейшовши ту дорогу, пішли в напрямі с. Радостів (там тепер вже самі поляки, всього кілька хат). Там довідались, що в терені спокійно. Спочили, понапивались води та попрямували до Василева (холмського). Під Василівським ліском зібрав я усіх командирів та вирішили, хто куди має розходитись. Полоненого приділено до роя Гамалія. І так то щойно [30] травня рано закінчили ми свій похід на Грубешів.

Вислід боїв
(Подаю те, що точно нам відомо)

Грубешівський:

Ворожі втрати: вбитих около 20 енкаведистів, 15 ППР і УБП, 3 ВП (в тому числі майор-большевик), ранених невідомо, крім того залапано і роззброєно 5 МО в полон.

Поважно ушкоджено кошари й конюшні військ НКВД. Зовсім знищено та спалено разом з [акта]ми та всім майном УБП. Знищено поштову централю. Спалено міст на р. Гучва в с. Вербковичі. Кромі того большевики мали поважні втрати в таборах (коні).

Власні втрати: 2-ох вбитих (з БСБ в тому д. Віктор), 1 ранений (рой. Перемога з вд. Вов[ки] I).

Здобуто: 1 ППШ.

Випущено і звільнено около 30 в'язнів (поляки й українці).

Теребінський:

Ворожі втрати: вбитих 15 большевиків і 6 ВП; ранених невідомо. Взято 2-ох полонених з ВП, ушкоджено танкетку, знищено 1 "Максима".

Власні втрати: 3-ох вбитих (1 з вд. Вов[ки] II, 1 з вд. Вов[ки] III, 1 з вд. Гал[айда] II), 4-ох ранених (1 з вд. Вов[ки] II, 1 з вд. Вов[ки] III, 1 з вд. Гал[айда] II та к-р П[рірва]).

Здобуто: 2 кріси й муніцію.

Дібровецько-вишнівський:

Ворожі втрати: 15 вбитих ВП, ранених невідомо. Взято в полон одного поляка з КБВ.

Власні втрати: 2-ох вбитих (з БСБ та писар КВ Горинь), 1 ранений з БСБ, якого ворог забрав.

Здобуто: 1 кріс, 150 шт. крісових набоїв.

Разом:

Ворожі втрати: 74 вбитих, з того 35 енкаведистів та 39 поляків, вислужників Сталі[на]. Ранених невідомо. Взято в полон 8 (5 МО [...] 1 КБВ).

Поважно ушкоджено кошари й конюшні НКВД, причому большевики втратили чимало коней вбитими і раненими. Цілковито знищено та спалено разом з [акта]ми та всім майном УБП.

Знищено поштову централю.

Спалено міст на р. Гучва в с. Вербковичі.

Ушкоджено танкетку.

Знищено 1 "Максима".

Власні втрати: 7 вбитих (в тому писар КВ Горинь); 6 ранених (в тому к-р П[рірва]); ра[...]редні.

Здобуто: 3 кріси; 1 ППШ з набоями до нього.

Випущено і звільнено около 30 в'язнів (поляків і українців).

Втрати і здобутки ВіН-у невідомі.

Вище подані висліди боїв - це ск[...] цифри, подані учасниками тих боїв. Однак успіх тієї акції, акції об'єднаних двох підпільних організацій в пов. Грубешів був багато більший. З[...] польська суспільність воєвідства Люблинського [широ]ко та довго коментувала той наскок. Розказував один поляк, який підслухав таку там розмову. Зі станції до станції колієвої подавано зараз таки в часі [погоні] за нашими відділами: "Wielka sila banderowcow zajela Grubieszow i maszeruje w kierunku Zamoscia i Lublina". З тієї причини мало бути заряджене, так казав цей поляк, гостре поготівля в Люблині та Замості. Або знову "Sztandart Ludu", здається з 30 травня 1946, під [шумним] заголовком щписував по свойому цю акцію, а закінчив цю статтю словами: "Walka trwa." [Далі] видко, що йому большевики (бо понесли значні втрати) заборонили писати про цю акцію, бо вже в слідуючих газетах цей "Sztandart Ludu" не сказав, чи скінчилися ці "walki czy trwaja". Один полякб що був саме тоді в Грубешові, як наші атакували, розказував таке (він утік з Грубешова над ранком, коли наші вже вицофувалися, [тільки в мештах та в блюзочці]: "Jestem zolnierzem, bylem na froncie, ale takiej strzelaniny nie slyszalem, takiej walki nie widzialem. Budynek NKWD rozwalony do podwalin, do rozwalonego budynku [teraz] nikogo nie puszczaja. [Przedtym] na rogach stalo tylko po jednemu wartownikowi z karabinem na plecach, dzisiaj widzialem po [dwoch] z karabinami gotowymi do strzalu. [Dwa] budynki sa w gruzach. Bolszewicy [wywoza] swoich trupow."

...А один навіть якийсь [...] з Варяжа в перших днях говорив, що з 250 НКВДистів зостало тільки 80. Вже у липні 1946 р. кухар НКВД мав казати, що в будинках НКВД згинуло 65 большевиків.

Всі ці голоси приймано за дуже перебільшені - але однак [вони] мають свою вимову.


Дня 25.VIII.1946, Зібрав та доповнив, к-р Б.


Вип. 4,    осінь 2000    «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |