| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |

«Скоб»1

ВІДСТУП І ПОВОРОТ.
СТРІЧІ 3 АК В ДНЯХ 27.5. і 28.5.1946 р.

Дня 27.5.1946 ранком відділ УПА розложився постоєм в Обровецькому лісі, недалеко від Грубешева, в цілі злуки з відділом АК і виконання разом боєвої акції на повітове місто Грубешів. Всеволод Пшепюрський

О год. 10-ій приїхав ровером до лісу комендант польської оперативної групи2, щоб сконтактуватися з командою нашого відділу.

Комендант АК, званий «довудца», його псевда собі не пригадую, літ 35-40, середнього росту, поставний, військова ранга правдоподібно поручник, оперативний комендант відділів АК на повіт Грубешів.

При його розмові з нашими людьми я не був. Знаю тільки, що ціллю його розмови було визначення години стрічі їхньої команди з нашою в справі виготовлення спільного пляну боєвої акції на Грубешів з 27.5. на 28.5.46.

В год. 12-ій я пішов якраз до наших стійок, щоби дати накази в разі приїзду аківців, коли вже здалека побачив їхню підводу, яка їхала в мою сторону. Підвода була цивільна. Приїхали: згаданий вже вище «довудца», кап. «В[ирва]» - районовий «ВіН» на р-н Грубешів3,
пор. «Мл[от]» і пор. «Сьлє[пи]». Коли я підійшов до фірманки, вона стала, поляки позлізали і ми привітались поданням руки, не вимінюючи своїх псевдонімів. Я запровадив їх на місце розмов, де був вже к-р «3[енон]» і д. «Л[евко]». По їхнім привітанні, всі разом засіли на землі, застеленій коцами.

Кап. «В[ирва]», літ до 40, убраний по цивільному, в чоботах, інтелігентний і на мою думку в розмові щирий.

Пор. «Мл[от]», літ до 35, середнього росту, убраний по цивільному, в чоботах. На верха перепасаний військовим пасом, на якім були магазинчики до МП, через ліве плече перевішений пістоль у німецькій кобурі, правдоподібно «парабеллюм». Крім пістоля узброєний в МП. Виглядав на спортсмена, чоловіка маломовного, але веселого, інтелігентний, освіта найменше середня.

Пор. «Сьлє[пи]», літ до 30, більший як середнього росту, убраний в польський сукняний уніформ, без відзнак. На голові роґативка, звичайний військовий пояс на уніформі, з пістолею. Узброєний також в МП-43 звана у нас «комісаркою», півкрісівкою, або КБГ, з професії народний учитель, інтелігентний. Форма мови поручників до своїх зверхників передвоєнна, польська, військова форма з питомим для неї «Панє команданцє, мельдуєм послушнє...». До командирів наших підвідділів, як рівний до рівного звертались через: «Панє колего!»

По хвилині приїхав к-р «Пр[ірва]» і д. «Д[унайський]». Останній вже був полякам знаний з давнішніх стріч. К-р «3[енон]» представив к-ра «Пр[ірву]», як команданта нашої боєвої групи в плянованній акції. Один по одному сходились командири поодиноких наших пвд.: дд. «Г[ромовий]», «Д[уда]», «Д[авид]», «Ч[авс]», «О[стап]» і «Я[сень]». Вони зголошували свій прихід свойому командирові і не витались з поляками. К-р «Пр[ірва]» і д. «Д[унайський]» говорили по-українському, всі інші по-українському і по-польському. З початку атмосфера наради була досить офіційна й штивна, а згодом вона перемінилась у незв'язану жодними іншими формами, крім військової.

Я не був присутній через цілий час наради з причини службових обов'язків, тому буду подавати тільки поодинокі картини тої наради і інших стріч з аківцями в днях 27.5. і 28.5.1946. Рівнож не буду подавати слів поодиноких людей, однак буду старатись віддати сенс проваджених розмов.

Нараду розпочав к-р «3[енон]». Він пояснив ціль плянованої акції і він, хоч не вибраний ніким на провідника наради, таким являється фактично. По к-рові «3[енонові]» забрав голос «довудца» оперативної групи АК-ВіН, який при помочі пляну міста описав терен акції, поодинокі об'єкти, які мали б бути зліквідовані, силу й узброєння ворога, підхід до описаних ним об'єктів. Його опис не все був вірний, часом навіть хаотичний, тому дуже мало завдавалось йому питань, або з нашої сторони були впроваджувані поправки людьми, які добре знають місто. Оживлена дискусія почалась при приділюванні завдань поодиноким командирам відділів УПА й АК.

Підвідділи УПА й БСБ одержали такі завдання:

Будинок НКВД - командири «Г[ромовий]», «Д[уда]», «Д[авид]», «Ч[авс]» і С[ушко]» з двома торпедниками.

Будинок виселенчої комісії - БСБ ІІ, к-р «Ос[тап]».

Пошта - БСБ III, «Ол[ег]».

Застава на мості від кошар ВП4 - БСБ І, к-р «Б[агряний]».

Надрайонова БСБ, к-р «Я[сень]» - застава на вулиці, яка йде з півночі на південь та виходить напроти НКВД і забезпечення паралельної вулиці, при якій міститься НКВД. Рівночасно забезпечення цих вулиць при помочі ПТР-а перед евентуальним рухом танкетки.

Відділи АК одержали будинки: УБП, ППР і МО. Вони рівнож мали держати застави на шосах: Грубешів-Вербковичі, Грубешів-Холм, Грубешів-Володимир. З початком акції їхнім завданням є спалити мости: в Вербковичах, на шосі Грубешів-Володимир і від кошар [казарм ВП].

Головне командування відступлено командантові АК5. К-р «Пр[ірва]» мав бути при нім6.

Поручникові «Мл[отові]» призначено будинок УБП. Запитаний, як він думає його зліквідувати, відповів, що візьме його штурмом. Коли йому доказувано про труднощі його пляну, як рівнож можливість невдачі, він сказав, що він вірить у поводження його штурму, бо він має за собою вже кілька подібних акцій, а тепер тим більше певний цього, [б]о йому приділено до помочі одну нашу групу з торпедами. Всеволод Пшепюрський з мамою, повіт Кентшин, 1960-1961 рр.

Ще один цікавий випадок підчас [ціє]ї наради, який характеризує дисципліну в відділах АК і їх відношення до населення. Наша стійка задержала одного члена АК - плютонового й держала його вже дві години. По якімсь часі задержала гайового з малим його синком і фірою, наладованою дровами. Стійка повідомила командира про [ц]их людей і запитала, що має з ними робити. Коли аківці довідалися, що є там плютоновий, розсердилися його появою в лісі. Ще більше розсердилися появою в лісі гаєвого, до якого не мали повного довір'я. Тоді я й пор. «Сьлє[пи]» пішли провірити цих людей. Вже підчас дороги до стійки пор. «Сьлє[пи]» погрожував плютоновому, уживаючи при тому грубих слів: «Цо тен с... с... хце тутай! Он вє, же нє вольно кренціць сє в тим лєсє. Он юж оде мнє достанє!»7. Прийшовши на місце, сейчас звернувся до плютонового: «Цо ти тутай робіш, с... синє? Кто тобє казал пшиходзіць?». « Пане поручніку, мельдуєм послушно же...». «Нє маш мі цо мельдоваць, тилько повєдз мі, ґдзє єст твоє мейсце?»8. Плютоновий через цілий цей час стояв на струнко, червоний як буряк і старався пояснити своє поступовання, але безуспішно. Вкінці поручник закінчив з ним, наказуючи йому зголоситися до карного рапорту. Тепер прийшов час на гаєвого.

- «А цо ти тутай робіш с... синє?»

- «Панє поручніку, пшиєхалем видаваць людзьом джево».

- «К... твоя мать! Ти не вєш», - кричав пор. «Сьлє[пи]» - же в тим лєсє єст партизанка і же нікему нє вольно до теґо лясу пшиходзіць! Зараз зато достанеш в д…, жебись на друґі раз вєдзял, як маш сє заховиваць!»9.

Кажучи це, взяв від нього патика, якого він мав у руці. Тоді я почав інтервеніювати в польській мові, з огляду на конспірацію.

- «Алє ж пане поручніку, нацо отак одразу остро! Нєх пан бендзє ласкав мнє те справе позоставіць». «Я вєм, цо мам з нім зробіць!»10 - відповів мені на це поручник. Я ще раз звертаюся до поручника, і він якось успокоївся. Я знову звертаюся до гаєвого:

-«Пан єстесь гайовим і навет сумєнним. Але дзісяй сов таке часи, же гайови сєдзі в дому. З дому пшез окно обсервує ляс і з нєґо видає квіти на джево!»11.

Ми відпустили обох домів, заборонюючи про цей інцедент кому-небудь говорити. Поручник зокрема погрозив ще гаєвому, що коли хто довідається про його стрічу з нами, то не тільки його майно знищить, але і його цілу родину, В поворотній дорозі поручник мені сказав: «Я вєм цо робілем. Я бим ґо не біл, але хцялем ґо настрашиць»12.

В год. 16:30 від'їхали представники АК до свого відділу, для його приготування до злуки з нашим відділом. При від'їзді пор. «Слє[пи]» просив, щоби йому показати «торпеду». Його бажання сповнено. Питав чи можна порівняти силу торпеди з силою такої самої ваги артилерійського стрільна. Йому відповіли д. «С[ушко]»13, що сила торпеди є багато більша. Аківці з цікавістю приглядались. Про спосіб вистрілу не питали.

Коло год. 20-тої, коли наші відділи стояли в чотирикутнику і к-р «Пр[ірва]» видав останні накази, прийшов відділ АК, зложений зі 150-160 людей. Убрані були в літні польські уніформи. На правих раменах мали нові біло-червоні опаски. Одна з їхніх груп була на роверах. Узброєні дуже добре. Давалось зауважити велику кількість машинової зброї, як ЛьМҐ, дехтярі, РК-еми. Майже що третій був узброєний одною з родів тої зброї. Відділ АК став збоку нашого відділу, їхні командири видавали останні накази своїм підвідділам. Спільне командування приділюване польських теренових для наших підвідділів. До польської групи пор. «Мл[ота]» приділено нашу спец. групу з «торпедником» і кількома торпедами.

З відділом АК прийшов також інспектор з «Команди Ґлувней АК», з Варшави14. Таким він представився. Мужчина літ понад 35, середнього росту, убраний по цивільному. Його вбрання вказувало занедбання про елеганцію, часту в поляків. В поведінці чоловік простий. Говорив і курив багато.

Його прибічник, літ до 28, середнього росту, убраний по цивільному, зелена куртка, через плече перевішений МП.

З інспектором розмовляв к-р «З[енон]» і д. «Д[унайський]». Час до часу я був при їхній розмові. Цікавіші уривки з цих розмов відносились до розмови, яку мав інспектор з їхнім емісаром, який недавно повернув з-за границі, і до нашої співпраці.

Інспектор розказував, що їхній емісар говорив таке про евентуальний вибух війни. Справа Персіії є справою льокальною і її полагодять. III світову війну вирішить не вона, а Туреччина. Війна не пічнеться на Заході, а на Сході. Большевики до неї приготовляються і стягають свої війська близько запального пункту - Туреччини. Припускаємий реченець вибуху війни - кінець літа, початок осені.

«ВіН» не покладає надій на поміч Заходу. Числять на себе самих. Політика Міколайчика цілковито завела. Його хотіли зробити політиком світової слави, тому він в Англії перебував і вчився, але то завело. На еміграційний уряд в Лондоні не покладають надій. Зрештою їхня політика і ідеологія дуже різниться.

Інспектор заявив, що він приїхав на ті терени в цілі упорядкування відносин між обома організаціями, «ВіН»-у і нашою на тих теренах. Звернув увагу, що треба також упорядкувати співпрацю на Підляшші, так як є нав'язана тут. Сказав, що вправді обі організації між собою на Підляшші співпрацюють, але це має локальний характер, і собі не перешкаджають. Їхня співпраця виглядає, як співжиття двох сусідів, які собі не роблять взаїмної шкоди. Їм, «Команді Ґлувней», дуже залежить на упорядкуванні спільних відносин в цілім надбужанськім пасі.

Він говорив, що на Підляшші діють дуже сильні відділи УПА.

В товаристві того інспектора, його прибічника і кап. «В[ирви]», по відході відділів на акцію, був я до год. 2:30. Разом з ними, другом «Д[унайським]», «Г[оринем]», «Ск...» і ще одним придивлялись ми акції на Груберів з Богородицького ліска, віддаленого від міста біля 1500 м. Підчас дороги до Богородицького ліска, я не прислухувався розмові. В ліску розмова провадилась на тему акції. До ліска прийшли ми о год. 23:30. Початок акції був заповіджений о год. 24:00. Однак вона почалась о год. 1:30. Підчас того, направду нервового, напнятого очікування, ми заховували спокій, не показували по собі жодного нервування. Натомість поляки виявляли свої почування дуже голосно, інспектор заховував більше зимної крови, але кап. «В[ирва]» вже перед год. 24:00 не міг себе опанувати. Він щораз запалював нову цигарку. Друг «Д[унайський]» і я успокоювали їх, а впершу міру кап. «В[ирву]», кажучи, що як довго немає в місті жодних стрілів, то все ще є в порядку. Коли перед вибухом «торпеди» не буде жодних стрілів з піхотної, машинової зброї, то акція вдасться. Кап. «В[ир]ва» говорив щораз, що там мусить щось зле іти, мусять бути якісь непередбачені перешкоди, жалував, що не пішов особисто зі своїми людьми. Вірив дуже в успіх наших «торпед» і від них узалежнював передусім успіх цієї акції. Доперва вибух торпеди і початок акції о год. 1:30 перервав це нервозне напруження.

Вибух «торпеди», непризвичаєних до її гуку поляків, змусив дещо прилягти. Вибух і лет одної з «вирваних» торпед, яка полетіла в напрямі Черничина, кинула поляків на землю. Вона змусила їх сховатись в глибокий рів, на якім вони стояли і придивлялись акції. Коло год. 2:30 повернули перші відступаючі відділи АК з міста. Вони були дещо спаніковані. Говорили, що акція не дуже то вдалась, бо на їхні стріли ворог відповів сейчас стрілами, значить, що він був на акцію приготований. Була це група, яка мала за завдання зліквідувати штурмівку і МО розброїти. Вона однак спанікувала і нічого не зробила, а стрінувши підчас свойого відвороту одну нашу боєву групу при будинках «переселенчих» комісарів, сказала їй, що вже давно був сиґнал до відвороту. Командир, почувши це, почав відступати з міста разом з тою групою АК. Вневдовзі по тій першій групі почали приходити інші.

Де від'їхав інспектор і кап. «В[ирва]» я не знаю, бо по приході першої групи я долучив до к-ра «3[енона]».

Дня 28.5. частина БСБ в силі 60 чоловік під командуванням «Д[унайського]», як теренового і моїм, як безпосереднього зверхника заквартирувався вдень в терещанському лісі. В недалекому селі замовили ми в АК обід. Однак ми його не дістали, бо замовили пізно. Але за те вечером ми мали приїхати до села і перед нашим відходом в свої терени з'їсти вечерю. Перед заходом сонця вислав я дд. «Б[агряного]», «Я[сеня]» та «Г[ориня]» в село, щоб приготовили все до приходу відділу. По заході сонця цілий відділ помашерував до села. Я для справдження зарядження виїхав попереду відділу верхом до села. Там стрінувся я з своїми друзями, які вже справу вечері полагодили. Ще заки прийшов відділ, ми всі вступили до кооперативи («Спулдзельні»), щоб купити тютюн, папірців, пасти до чобіт і т.п. Ми конспірувались, як АК і говорили тому по-польському. В склепі було кілька людей, між ними один господар з дитиною в руках. Я купив цукорка і дав тій дитині. Господар подякував. Д. «Го[ринь]» купив рівнож цукорки, скликав щось біля 8 дітей, які бавились на недалекому вигоні і роздав їм цукорки. В міжчасі я довідався, що село знало, що ми є УПА. Тут я стрінув плютонового, з яким ми мали описану історію попереднього дня. Він здалека пізнав мене і сказав до д. «Б[агряного]»: «Я юж знам тего коменданта». «Сконд?» - спитав д. «Б[агряний]» - «Вчорай в лєсє бил з пор. «Сл[єпим]»15. Коли підійшов до мене, зголосив мені по-військовому, що вечеря приготована. Коли прийшов відділ, він його розквартирував. Командирів підвідділів, разом з д. «Д[унайським]» і мною запровадив до «шефа» - Ск[...], який є його безпосереднім зверхником. В нього мав вечеряти «штаб», нас було 7 осіб. Друга «Д[унайського]» кликали майором, а нас поручниками, мене крім того комендантом.

«Шеф» - Ск[...] - літ 45-50, малого росту. По званні рільник.

Ми для конспірації говорили по-польськи , але тому, що я зауважив, що в селі люди говорили, що ми є «бульбаками», я хотів довідатись, яку назву дасть нам шеф. На мій запит, чи він знає, хто ми є, він не дав ясної відповіді, кажучи: «Я вєм, кто панове сов, бо зосталем повядомйони о коляції для панув. А позатем єстем жолнєжем і мнє нє вольно ніц мувіць». Однак, коли я його просив, щоби він таки сказав, він відповів: «Панове сов з УПА»16.

Перед вечерею ми всі вичистили собі чоботи, вмились до половини і засіли до стола. Вечеря була добре приготована і подана кожному в осібній тарілці.

В дотеперішніх моїх зустрічах з поляками я запримітив, що наші люди, мимо заборони пиття горілки перед чужинцями, п'ють, коли не бачать зверхників. На вечерю шеф постарався 1 літру горілки. Коли приніс, сказав: «У нас теж піць не вольно, алє мали келішечек не зашкодзі»17. Всі присутні, крім мене і д. «Я[сеня]», випили по 3 келішки. Перед і по вечері ми заспівали кілька козацьких, стрілецьких і повстанських пісень. На кінець заспівали одну польську пісню: «Як то на воєнце ладнє, кєди улан з коня спаднє...»

З шефом багато ми не розмовляли, бо він був занятий приготуванням до нашого від'їзду. Я замовив три фірманки, бо наших нам не вистачало. Він покликав до нас солтиса. Солтис, середніх літ, був дуже зденервований і видко було по нім, що радо був би сховався в мишачу діру, коли б міг. Солтис нічого не говорив, випив на запрошення господаря один келішок «За здровє УПА» та відійшов організувати фірманки.

Ми з шефом не дуже входили в розмову, однак мимо цього заторкнулись співпраці УПА з АК. Шеф між іншим сказав; «Жилем на Волиню, знам добже людзі і тилько сприт нємцув поружніл нас. Ґдиби наша вспулпраца мяла почонтек зараз по войнє польсько-нємєцкєй, нє било би тилє нєпотшебних офяр в людзях і крві. Дай Б[уґ] жеби то наше збліженє, яке тераз настовпіло, било трвале». Ми відповіли: «Цо било, то мінело. Мисьльми о пшишлосьці»18. Ми хотіли оминути розмови на тему Волині і Холмщини.

По вечері ми подякували, розпращались з господарями і дітьми та відійшли до війська. Перед відходом я дав дітям цукорки. На замовлені підводи ми чекали ок. 45 хвилин. Замість замовлених три, дістали ми 5-ть підвод. З нами їхав заступник шефа і плютоновий, які мали розвідати в поблизьких селах про обставини в [...], куди ми мали переїздити і мали спровадити нас на властиву дорогу. Перед самим від'їздом «шеф» прийшов до д. «Д[унайського]» і зголосив: «Панє майоже, мельдує послушнє, розказ виконани. Фурманкі, живносьць готове. Висилам з п. майорем обивателя Па..., меґо застемпце і плютонового»19. Д.«Д[унайський]» подякував за звіт, за вечерю. Ми розпрощались та від'їхали.

Польське населення поставилось до нас добре. Стрільці говорили, що вечеря і ціле приняття були добрі. В селі говорили вже про спільну акцію на Грубешів. Про наш відділ висловлювались: «Алє бульбакі бійом, бійом! Алє оні бійом, бійом!»

Польське цивільне населення мало уживало означення УПА, переважно - «бандеровци» і «бульбакі».

Ми виїхали 10 підводами, щоб дістатись в свої терени. Всіх у моїй групі було до 65 осіб. 5 підвод було зорганізованих у польському селі і 5 наших. Крім того нас 6-ьох мало верхівців.

Польські підводи завезли нас за село [...]. Було вже коло год. 3-тої рано. Польські підводи ми відпустили, а самі пільними дорогами пішли до найближчого лісу.

Я обезпечив відділ подвійними стійками і алярмовими при кожній БСБ. Перед спанням я зарядив одногодинне чищення зброї, яку сам особисто переглянув. В год. 6-тій стрільці положилися спати. Я положився спати коло год. 7:00, перед тим, однак я справдив стійки. Коло год. 13-тої стрільці дещо з'їли і знову положилися спати, або потихо розмовляли. Коло год. 14:45 почув я крісовий стріл. Я збудився і спитав д. «Б[агряного]», в якій стороні був стріл. Він показав напрям північного сходу. Я встав і вийшов на лінію. Тут до мене підійшов д. «Г[оринь]» і сказав, що чув стріл в південно-східньому напрямі і чув, як дорогою, яка була в тому самому напрямі, їхали фірманки. Для певности питаю його, чи певне він чув у цьому напрямі. Він потвердив. Додав ще, що добре було б вислати стежу. Я звернувся до нього, може б він пішов на стежу. Він чоловік військовий, перейшов фронт, і нераз мав він подібні завдання, має практику. Він погодився. Я наказав д. «Я[сеневі]» визначити 3-х людей зі свойого БСБ. Вони мали піти на стежу. Разом з «Г[оринем]», д. «Я[сінь]» вислав на стежу ще трьох своїх - стр. «Х[мару]» - ройового, «І[горя]» - кулеметника і «М[алого]». Завданням стежі було вийти на східній край лісу і ствердити, хто стріляв і які підводи їхали. Стежа відійшла о год. 14:50. Крім того я зарядив сейчас приготовитись до відходу і запрягти коні. Зараз по відході стежі прийшов один зі західньої стійки і повідомив, що вони чули стріл, але подавав в противний бік від попередніх.

Перед год. 15 прийшла західня стійка і зголосила, що на 30 м. від себе бачила польського вояка в уніформі. Майже в тій самій хвилині ми всі почули польську команду в західньому напрямі, але не могли її зрозуміти.

Я дав наказ машерувати за д. «Д[унайським]», який знав терен, Усі машерували у визначеному порядку, на кінці - 5 підвод. Заднє обезпечення держав к-р «Я[сень]» зі своєю БСБ. По дорозі ми стягнули східню стійку. Я спочатку стягався зі заду, очікуючи на поворот стежі. Однак вона не приходила. Тому що терену ніхто з нас не знав, крім одного д. «Д[унайським]», зрештою в гущавині були дуже малі вигляди на це, я здався на досвід д. «Г[ориня]». Він мусів чути рух в лісі і команду голосну чи то польську чи нашу, та потім міг зорієнтуватися.

Переходячи гостинець Тишівці-Мягке ми стрінули польські цивільні підводи. Вони вертали з Тишівець і сказали нам, що стрічались на вузькоторівці, коло Липівця з автом повним ВП. Ми тепер мусіли іти північним краєм моложівського ліса. Перейшовши гостинець Мягке-Липовець, прямуючи краєм ліса на південь, ми побачили у віддалі до 1000 м. польських вояків, які йшли в напрямі Мягкого, а самі йшли північним краєм моложівського лісу. Перейшовши гостинець, ми мусіли перейти велике півколо, і коли ми відбились на схід від гостинця, коло 500 м. почули зліва скорострільні серії. Було їх може 5. Це тривало може п'ять хвилин від першої. Втім ми почули вистріл торпеди. Я оглянувся в напрямі стрілів, але нічого не міг побачити. Стрільці говорили, що наша стежа, яку ми були залишили в лісі, вийшла з південно-східньої частини лісу перед гостинцем. Стежа побачила нас на противній стороні гостинця в моложівському лісі та пустилась до нас бігом. В бігу одержала з краю ліса вогонь. З оповідання д. «М[алого]», якому вдалось втечи, виходить, що стежа побачила нас у віддалі 2 км. і хотіла до нас долучити. Від ворожого вогню впали «Г[оринь]», «Х[мара]», а «М[алий]» відбіг вліво і добіг до нас. Про «Г[ориня]», «Х[мару]» та «Ігора» немає досі жодної відомости. Виходить, що вони вбиті.

Д. «С[ушко]», коли почув стріли з кулемета, зразу зорієнтувався в ситуації пустив одну «торпеду» в напрямі ворога20. Ворог сейчас заперестав стрілянину і рачки відступив до лісу. Як я згадував, ми ішли північним краєм моложівського лісу, тому ми мали цілий час на оці наші фіри, які їхали в напрямі М'якого.

Коли вони були за М'ягким і їхали в напрямі Мірча, почули ми з тої сторони стріли і побачили, як наші підводи завернули, доїхали до М'ягкого і полевою дорогою спрямувалися до лісу, яким ми ішли. Їх однак ми в лісі не стрінули, крім одної, яку фірман залишив на краю ліса, а сам десь подівся. Ми її забрали зі собою. Стрільці були змучені спекою і форсовним маршем. Треба було дати більший відпочинок. Ми змінили напрям маршу. Тепер ми ішли на південний схід, щоб в околиці Діброви ввійти в дібровецький ліс.

Ми перейшли гостинець Мірче-Старе Село. На південному краю лісу наказав я відпочинок. БСБ залягли розстрільною. Ми відпочивали може 25 хвилин. За 5 хвилин мали ми рушити дальше. Втім з правого крила подано: «Ворог зправа». Дійсно, на правім крилі польські вояки. Ми в тім самім порядку, в якім ішли, почали кущами посуватись в напрямі дібровецького лісу. Підводу мусіли залишити, бо кущами не могли переїхати. Коли ми вийшли на східній край моложівського лісу, треба було перейти 500 м. широку сіножать.

Вже останні стрільці входили в дібровецький ліс, коли побачили кількох чоловіків в польських уніформах, які ішли краєм лісу в напрямі с. Діброва. Вони були віддалені від нас ок. 200 м. Ми взяли тепер під увагу, що то можуть бути наші відділи, можуть бути аківці, але може бути і ворог, який за нами ішов від год. 15. Для всякої безпеки половина нашого війська залягла за спаленими забудуваннями села в розстрільний, а друга частина продовжувала йти вправо на ту розстрільну в лісі. В середині д. «С[ушко]» поставив торпедник у напрямі незнаного війська, і приготовив торпеду до вистрілу. Д.«Д[унайський]» виступив наперед нашої лінії і почав переговорювати. Для пізнння себе, як приятеля, вживав клички з боєвої акції на Грубешів: «Чи то ти, В.?». Запитаний мав відповісти: «Нє, то я Т.». Уживав рівнож псевда, які знають аківці, думаючи, що це може аківці, але безуспішно. Виявилось, що то «жандармерія з Люблина». Ми себе подавали за військо з Варяжа. Тому що на віддаль було важко договорюватись і себе пізнати, обі сторони погодились вислати по одному чоловікові, які мали стрінутись по середині, між обома відділами. З противної сторони вийшов один і пішов в нашому напрямі. Ми, коли пізнали, що маємо перед собою ворога, не думали нікого вислати, однак старались, щоб він наблизився до нас. Ми відпустили польських вояків на 150 м. Тоді, «Сушко» пустив торпеду, а цілий відділ відкрив сильний вогонь і кликнув: «Вперед! - Слава!». Ми, не знаючи сили ворога, і тому що до вечора було ще доволі далеко, а наше військо було перемучене, не хотіли приймати бою. Тому помимо того, що кличемо: «Вперед» - ідемо назад, уживаючи в тому випадку партизанського підступу. Ворог на наш вогонь не відповів вогнем, тільки, заскочений цією несподіванкою - відпустив. Чи мав втрати, не відомо. Наш відділ відступив на південно-східній ріг ліса. Ми залягли на краю ліска і тут думали перечекати до вечора. Майже дві години ми мали спокій.

В год. 20-тій ми вирушили в напрямі ласківської колонії, щоб получитись з підводами. Ми виступили стрілецьким рядом з лісу на сіножаті. У віддалі 100 м. від ліса ішли понад ровом. Коли відділ почав зноситися на хребет рова, чоло зауважило групу 25-30 чоловік в польських уніформах, які ішли з північного напрямку сіножаттю і прямували на південний схід. Вони були від нас у віддалі до 120 м.

К-р «Д[уда]» дав наказ навертати в ліс, але розстрільною. Поляки нас зауважили й почали іти до нас. К-р «Д[уда]» дав наказ правому крилові стати, а лівому заходити, щоб могли спертись в ліс і звернутися цілою лінією до ворога. Коли ліве крило опреться на ліс, тоді під його охороною праве крило буде могло покинути чистий терен та ввійти до лісу. Тому що ліве крило почало безладно бігти до лісу, я побіг до нього й упорядкував. Коли вже праве крило ввійшло до ліса, сейчас відділ заляг та зайняв становища і приготувався до евентуального бою.

Поляки йшли дальше до нас. Обі сторони почали перекликатись, щоби себе розпізнати. Д. «Д[унайський]» знову переняв ролю «парляментаря» здалека. Виявилось, що це є «войсько безпечєньства». Ми подали себе, як ВП з Варяжа, яке шукає за «бандеровцамі». Подали прізвище капітана Пенцкого, який дійсно був у Варяжі. Від них впало прізвище; пор. Ясінскі. Почалась подібна процедура з висланням з обох сторін відпоручників, як на Діброві, з тою однак різницею, що ми нікого не висилали. Ворог, не зорієнтувавшись, підходив до нас. Ми дали зблизитись йому на віддаль 70- 80 м. Поляки тільки дещо розтягулись, як впав наказ «Вогня!». Ціла наша лінія відкрила вогонь. Поляки попадали і не відповідали. Праве крило виступило з лісу, чоловіків з 10-12, і пішли розстрільною на ворога, щоб його окружити. Я був на самім краю правого крила. Ворог кілька разів пробував слабо відстрілюватись. Коли праве крило було від лісу яких 150 м. і вийшло на гору, звідки вже треба було іти тереном «рівним, як стіл», ворог почав нас обстрілювати автоматним вогнем. Направо від нас, за маленькою горою, виднів між деревами вишавецький фільварок. Звідтам вистрілено дві білі ракети. Щоб ворог нашого правого крила не зайшов зі заду, ми відступили, до лісу. Бій почався в год. 10:30. Ми не мали жодних втрат. Ворог мав вбитих і ранених. Докладне число не відоме. Трьох наших стрільців пішло на поле бою, щоб провірити вбитих та забрати документи. Вони відійшли і були може яких три хвилини, як ворог почав обстрілювати з кулеметів рів, а з гранатометів край лісу. Ми мусіли відступити вглиб лісу. Зі собою взяли ми одного полоненого.

Полонений років до 25, належав до «корпусу безпєченьства вевнентшнего». Тип зацофаного мазура, який не міг дати жадної ясної відповіді. Він недавно був приділений до КБВ. Їх частина приїхала з Ґдині до Любліна для боротьби з «бандитами». Коли з 27.5. на 28.5. зроблено акцію на Грубешів, вони в полуднє 28.5. виїхали до Грубешова 4-ма автами, ціла компанія, б. 80-100 люда. В Грубешові вони переночували, а ранком 29.5. виїхали в терен, щоб по лісах шукати «банд».

Кожний з них мав на шапці причіплену картку білу з правої сторони. Коли вони нас зауважили, думали, що це їхні люди та думали разом з нами злучитися і піти разом на місце збірки, до авт, які чекали на шосі Варешин-Грубешів. З його розмови виходить, що група КБВ, яка нас заскочила в аделінівськім лісі, була інша. Інша була рівнож та група, яку ми обстріляли в дібровецькому лісі. Отже ворог пустив в пошукуванні за відділами УПА й АК по акції на Грубешів кілька різних груп КБВ по 80-100 люда. Крім того в тих пошукуваннях брали участь большевики. Полонений говорив, що перед ними шосою Варешин-Грубешів їхало три авта большевиків. З тими стрільцями, які ходили провіряти поле бою, я стрінувся аж в неділю 1.6. Вони оповідали, що тоді, коли ворог обстріляв рів, вони пішли до лісу. До рову під'їхали авта і освічували поле бою рефлекторами. ВП шукало за своїми вбитими. Чули, як поляки говорили: «Добже шукаць!» Того дня я говорив зі зв'язковим, який через цілий час того тижня був у Варешині. Він оповідав, що поляки в цьому бою мали втрати вбитих і ранених. Цивільне населення, на другий день, це є 30.5. знайшло ще 9 вбитих польських вояків, які лежали в рові, або в високій траві.

Вкоротці після того ми дійшли до бажаних нам пунктів.

Постій 8.6.1946 р. Слава Україні!

Скоб.

Копія машинописного оригіналу.

Архів ЗП УГВР, Т8-2; копія - Архів «Літопису УПА».

Примітки

1 «Скоб» - додатковий псевдонім Всеволода Пшепюрського («Ікар»), працівника окружного СБ, що в часі наскоку на Грубешів виконував обов'язки командира боївок СБ.

2 Мова про кап. Юзефа Домбровського («Віктора», «Азії»), ком. ВіН-у на Грубешівський пов.

3 Кап. «Вирва» - Станіслав Ксьонжек був - у дійсності ком. Замійського інспекторату ВіН-у, що включав повіти: Грубешів, Замість, Томашів і Холм.

4 Кошара ВП (розм.) - казарма ВП; застава була розміщена на холмському мості, через який вела також дорога до казарм ВП, розміщених в околиці Грубешова.

5 Мова по кап. Юзефа Домбровського («Віктора», «Азію»), що був назначений керівником цілої операції. Це було лише почесне призначення, бо після пляну кап. Ю.Домбровський залишився на збірному пункті в с. Богородиці, а всі боєві групи діяли самостійно.

6 Інформація неточна. За пляном - хор. Є.Штендера («Прірва») командував усіми бойовими групами, що мали діяти в місті. Він мав дати наказ про початок атаки, сиґнали для відступу й безпосередньо керувати відділами УПА й ВіН-у, які здобували НКВД й УБП. Інші групи мали діяти в місті самостійно. На ділі вд. «Вовки» І під командою хор. «Громового», при якім був к-р «Прірва» і ракетна артилерія ст. бул. «Сушка», були змушені зайняти становища з північного боку будинку НКВД (не зі заходу - як було в пляні) і звідси атакували будинок НКВД. В ході бою їм не вдалося з цих позицій тримати безпосередній зв'язок з відділами ст. бул. «Давида», «Дуди» й «Чавса», які атакували будинок НКВД від півдня.

7 Переклад з польського: «Що цей с... с... тут шукає. Він знає, що не вільно крутитися в тім лісі. Він вже від мене дістане.»

8 Переклад з польського: «А ти що тут робиш, с... с...?» - «Пане поручнику, я приїхав видавати людям дерево.» - «К... т... м...! Ти не знаєш, що в цім лісі є партизанка й що нікому не вільно до цього лісу заходити! Зараз дістаєш в д..., щоб на другий раз знав, як маєш поступати!»

10 Переклад з польського: «Пане поручнику! Чому так відразу гостро. Прошу пана бути таким добрим і залишити мені полагодити цю справу.» - «Я знаю, що маю з ним робити.»

11 Переклад з польського: «Пан є гайовим і навіть сумлінним. Проте тепер такі часи, що гайовий сидить вдома. З дому через вікно оглядає ліс і через вікно видає квитки на дерево.»

12 Переклад з польського: «Я знав, що робив. Я не думав його бити, лише хотів настрашити.»

13 «Сушко» - ст. бул. Гриць Руденко з с. Вовчика Полтавської обл. був ройовим і чотовим у вд. «Вовки», а після поранення - зброярем і гармашем при команді 28 холмського ТВ УПА. Він першим зробив станка для вистрілювання «малих торпед», тобто для 35-кілограмових ракетних стрілен і випробував їх цільність у вистрілюванні на будинок. Тоді він підшколив інших вояків, так що в часі наскоку на Грубешів «ракетною артилерією» були озброєні три окремі групи.

14 Мова про «Остою» - шефа пропаганди Люблинської округи (воєвідства) ВіН-у. «Коменда Ґлувна АК» - Головне командування ВіН-у.

15 Переклад з польського: «Я вже знаю цього командира.» - «Звідки?» - «Він був вчора в лісі з поручником «Сьлєпим.»

16 Перекад з польського: «Я знаю, хто ви такі, панове, бо мене повідомили про вечерю для вас. А поза тим - я вояк, і нам не вільно нічого говорити. - Панове є з УПА.»

17 Переклад з польського: «В нас також не вільно пити. Але маленький келішок не зашкодить.»

18 Переклад з польського: «Я жив на Волині, добре знаю людей, і тільки сприт німців порізнив нас. Якщо б наша співпраця почалася зараз по польсько-німецькій війні, не було би стільки непотрібних жертв у людях і крови. Дай Боже, щоб це наше зближення, яке тепер настало, було тривале.» - «Що було - це пройшло. Тепер думаймо про майбутнє.»

19 Переклад з польського: «Пане майоре! Зголошую послушно, що наказ виконаний! Підводи й харчі готові. Висилаю з паном майором громдянина Па..., мого заступника і плютонового.»

20 Автор не згадав, що десь перед тим у часі маршу він зустрівся й получився з групою ст. бул. «Дуди», к-ра вд. «Вовки»ІІ. Власне при цій групі був ст. бул. Гриць Руденко («Сушко») зі своєю «ракетною артилерією» («торпедами»). Г.Руденко вистрілив тут «торпеду» не нате, щоб завдати шкоду противникові, але щоб його налякати. Він не мав приладів, щоб цільно обстрілювати противника на більшій віддалі. Проте «торпеда» летіла з поразливим ревом, наче джетовий літак у низькому леті над деревами, й до того її було видно разом з вогненим хвостом, наче у комети. Тож противник припадав до землі й не рухався з місця, щоб не попасти під обстріл такої артилерії.


Вип. 5,    зима 2001    «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |