Хроніки відділу "Вовків"

ІІ¹ .

24 серпня 1944 р., четвер. День гарячий. Сонце пече немилосердно. Старі кріслаті дерева охороняють нас від спеки. Стрільці малими групами ховаються в тінь та розповідають про переживання під час переходу фронту. По обіді відбувається збірка цілого відділу. К-р Черник² перегруповує стрільців: кількох залишає при собі, кількох висилає до СБ, а перегрупований відділ передає к-рові Карпові³. Після збірки робимо порядок біля себе: хто пришиває ґудзики, хто наладовує у набійниці набої, а хто чистить зброю. Табор оживає. Сонце схилилося до заходу, його проміння розпорошене об верхів'я дерев, не дошкуляє своїм жаром стрільцям. Час до часу повіває приємний вітерець. Серпневий день добігає до кінця. Заграва заходячого сонця вкрадається крізь щілини густого лісу й озолочує його різноманітне листя. Вона скоро зникає і вечірній сумерк сповиває землю. К-р Черник прощає стрільців і від'їздить.

Ми збираємо свої приладдя і готуємося до відходу. К-р Карпо робить збірку й ми стрілецьким рядом відходимо дальше на північ Грубешівського повіту. Куди йдемо і де закватируємо, ніхто із стрільців не знає. Про це знає сам командир. Тихо без шелесту посуваємось пільними доріжками та стежками холмського степу. По недовгому марші доходимо до Теребінської колонії й тут закватировуємо. Стрільці роями поміщуються в стодолах і за хвилину засипляють твердим, вояцьким сном. По подвір'ю переходжується повільним кроком стійковий.

Погідний світанок зустрічає стрільців ще сплячих. Та вперті лучі сходячого сонця втискаються крізь щілини стін стодоли, пробуджують і поздоровляють з новим днем. Скоро беремося до ранішнього порядку: чистимо взуття та вмиваємося. На подвір'ю зустрічають нас радісні господарі та розповідають про своє життя під большевицько-польською дійсністю. Село Теребінь як і колонія Теребінь уважається, як одна з кращих та свідоміших під національним оглядом осель на Холмщині. Тому то їхнє приязне відношення до нас, підбадьорювало на дусі всіх стрільців. В хатах вже готове для нас багате в потрави снідання.

Цілий день проводимо на веселих гутірках з селянами. Від них довідуємося, де і в якій кількості стаціонують большевики та польська міліція. Пополудні зголошується до нашого відділу кількох добровольців з поблизьких місцевостей. З ними зустрічаються наші стрільці та інформують їх про партизанське життя. Перед вечером наша розвідка доносить, що в селі Вербковичі кватирує "истребительний отряд"⁴, а в поблизьких околицях часто з'являються польські банди. Вечором відходимо на північний захід. Тому що терен загрожений, ідемо дуже тихо та обережно. Переходимо річку Гучу і опиняємося в с. Підгірці, віддаленім около 5 км. від повітового міста Грубешова. В цьому селі зістаємо на відпочинок. Довго не спимо. Скоро світ усі встаємо, снідаємо і в бойовому виряді перебуваємо цілий день. Це село досить підозріле, бо з нього зголосилось багато добровольців до ЧА. Кожної хвилини можна сподіватись наскоку червоних та польської міліції. В поготівлі очікуємо чогось нового. Кілька днів тому один із цих добровольців ЧА прийшов на відпустку. Про нього ми знали і мали під обсервацією. Пополудні він зник. Ми думали, що він напевно повідомить про наш постій найближчий "истребительний отряд", або польську міліцію. По кількох годинах виявляється, що червоноармієць преспокійно спить в стодолі. Після так довгого напруження вістка про таке довге зникнення цього підозрілого типа розвеселила обличчя стрільців. Кожний з задоволенням споглядає на склонене до заходу сонце. Ворог навіть повідомлений про наш постій в пізню денну пору не зможе на нас наскочити, а наближаючийся скоро вечір робить партизан панами ситуації. Ще одна несподіванка підкріплює настрій стрільців: к-р Карпо організує⁵ один прилад до метання гранат за допомогою кріса, т.зв. німецький "ґарлач". З цікавістю та задоволенням оглядаємо його. Це заступатиме нам гранатомета. Крім "ґарлача" зорґанізовано ще кілька барабанів ("троммель") до німецького кулемета "МҐ [42]". Повечерявши, відходимо на кол. Теребінь, де й заночовуємо.

День 27 серпня 1944 [р.], неділя. Святочний настрій селян пригадує кожному з нас, а головно тому, хто загубився в численні днів, що сьогодні свято. К-р Карпо виїжджає до поблизьких сіл в деяких справах і привозить нам чисте білля та багато цікавих вістей про бої УПА з "истребительними отрядами" по всій Україні. Скоро перебираємося в чисте білля і з погордою відкидаємо брудне, на якому нерозлучні наші "приятелі-партизани" залишили криваві сліди дошкульного герцю. Чисте білля заступає в нашому партизанському життю гарне убрання, яке ми надівали в неділю і свята, перебуваючи вдома. Тому задоволено відсвятковуємо цей день із селянами. Розповідаємо їм про дії УПА та наш визвольний рух на всіх теренах. Тут мають місце й ці найновіші вісті, які привіз к-р Карпо. Вони з захопленням слухають наших оповідань та в свою чергу висловлюють вражіння, якого зазнали в часі розмов з червоноармійцями. Від них довідуємося, що сьогодні має відбутися зібрання. Дійсно по якомусь часі багато господарів подалося в село до народного дому. Веселий святочний день скоро минає. Перед вечором вертають господарі зі села, а з ними з усміхненими лицями гарно прибрані молоді дівчата. Стрільці весело зустрічають господарів та дівчат: дехто розпитує господарів про перебіг зібрання, дехто жартує з дівчатами, а дехто розповідає весело анеґдоту скупченим біля нього веселим та жартівливим слухачам. Довідуємось, що на зібранню проголошено мобілізацію до ЧА чотирьохрічників (22-25). Ось надходить Альоша⁶ (заступник к-ра Карпа), разом зі стрільцем Ваньою, які ходили в розвідку до села. Оба в совєтских формах. Стр. Ваня - це новоприбулий дезертир з ЧА. Вечірня пора перериває все. Господарі та дівчата розходяться домів. Стрільці рівнож ідуть відпочивати. Тиха зоряна ніч.

Стаємо рано і відходимо до поблизького лісу. К-р Карпо з трьома стрільцями їде до Теребіня з метою забрати до відділу на вишкіл тих, які мають від'їжджати до ЧА. Але до ЧА ніхто не зголосився й не думає зголошуватися. Перед вечором виходимо з лісу й закватировуємо на Модринській колонії Бляхарці. На цій колонії дуже вигідно кватирувати. Сама колонія розтягається вздовж полудневої сторони теребінського лісу у віддалі триста метрів. До цього з колонії до лісу провадить глибокий рів, яким дуже зручно можна відступити в ліс.

Слідуючого дня після сніданку к-р Карпо висилає перший рій в розвідку до села с. М'ягкого, в якому мешкають поляки. Сам к-р Карпо їде до к-р Черника в Тихобіж. Вечором повертає, а з ним кількох хлопців з СБ, які привозять нам одного кулемета "Діхтярева". Ночуємо на тій же колонії.

Ранком о годині 7:00 на колонію в'їжджають два большевицькі верхівці. Стійка хоче їх зловити, але вона відстрілюючись тікають. Це напевно ворожа розвідка. Тому сей час в бойовому порядку виходимо ровом до лісу. У лісі займаємо становище та з нетерпеливістю вичікуємо ворога. К-р Карпо на коні їде лісною доріжкою, щоб провірити ліс. На закруті зауважує большевиків, які стрілецьким рядом ідуть напроти. В цю мить зіскакує з коня. Три короткі серії з МП і - трьох большевиків повалюються з ніг. Ворог заметушився. Перестрашений стрілами кінь виривається з рук і з розпущеними стременами утікає в кущі. Скориставши з ворожого замішання, к-р Карпо щосили спішить до відділу й повідомляє стрільців про свою сутичку. В міжчасі чуємо дикі вигуки червоних з противної сторони. Сили ворога дуже великі. Не можна зводити бою. Треба вміло лявірувати поміж ворогом. Відступаємо вглуб лісу. Та большевики нас зауважують і починається стрілянина. Вже ворожі гранатомети шукають нас серед кущів і різного розміру стрільна розриваються ближче і дальше від нас. Зашумів ліс тисячами зловісних акордів. Вміло відв'язуємося від ворога й роями посуваємось обережно поміж кущами. Ворог здезорієнтований. Стрілянина, дикі лайки й вигуки большевиків чим раз віддаляються. Перший рій перебивається до с. Мірче, а три рої з к-ром Карпом, маневруючи поміж більшовиками, відступають до Тихобужа. Так під вмілою к-ра Карпа щасливо перебули велику акцію на теребінський ліс. В акції на цей ліс брав участь цілий полк большевиків. Наслідки такі: большевики мали трьох забитих і одного раненого, а ми втратили лише одного коня під верх. К-р Карпо довго не може забути втрати. Вечором слідуючого дня долучується до нас 1-й рій. Тут маємо й заночувати. Ніхто зі стрільців не спішиться засипляти. Кожний розповідає вражіння вчорашнього дня і всі вимінюються своїми думками.

Досвітком відходимо до поблизького лісу, який розтягається на захід від Тихобіжа. Це досить великий ліс. Своїм західним крилом дотикає майже до села Модринця. Через село Модринець переходить шоса Грубешів - Сокаль. В лісі перебуваємо цілий день. Чути не дуже далеко розриви бомб та розриви артилерійських стрілів. Кажуть, що це большевики роблять акцію на польські банди. Вечером переходимо на західний край лісу, на кол. Модринець. Тут майже в лісі розмістилося кілька українських господарів. Спимо на сіні. Ніч зоряна, тиха.

Над ранком перший приморозок. Стрільці легко убрані. Докучливий холод не дозволяє довше спати. Кожний загрівається короткою руханкою. Розігрівши кров, миємось та забираємось до снідання. По сніданні чищення зброї. Тим часом сонце підноситься вгору й огріває землю. Огріта земля парує і мряка зноситься вгору. Стало тепло. Деякі стрільці лягають в затишному місці до сонця та думають докінчити своє спання, деякі грають "підкидного", або розповідають цікаві історії та казки. Один стрілець вистрілює нехотячи при чищенню пістоля, за що стоїть під крісом - відбуває кару. Осінній день минає скоро. По вечері вирушаємо дальше на північ. Блідолиций місяць освічує нам дорогу. Ясні зорі мерехтять на небі. Часто виблискує до місяця біла кастра та зброя. Ідемо попри попалені колонії. На місці великих забудівель стоять повалені димарі, як свідки недавнього життя. По кількагодинному марші доходимо коло кол. Черничин і заночовуємо. На захід від кол. Черничин розложилось над шосою с. Черничин. Зі східньої сторони дотикає до колонії невеликий лісок.

Слідуючого дня, це є 3 вересня 1944 [р.], розсилаємо розвідки на всі сторони. Довідуємося від селян, що до с. Черничин часто приїжджає з Грубешова польська міліція: село Черничин віддалене від Грубешова 6 км. Наша розвідка доносить нам, що поляки сьогодні закватирували в шкільному будинку й мають заночувати. Шкільний будинок є мурований і має один поверх. Стоїть при самій шосі Грубешів - Сокаль. Міліція зухвало поводиться з українським населенням: б'є, арештує селян, та грабує їхнє майно.

К-р Карпо задумує зробити наскок на станицю. Справа здобуття одноповерхового будинку дуже тяжка, бо не маємо жодної тяжкої зброї, крім одного "гарлача" та руського "ПТР-а", а ці мурові не багато пошкодять. Все таки можна дещо знищити, а тим більше настрахати і припинити їхню сваволю. Наказує генеральне чищення зброї. Забираємось до солідного чищення автоматів, кулеметів та крісів, бо сподіваємось, що таке чищення, як завжди попереджує якусь роботу. Перед самим вечором вертає остання розвідка та устійнює попередні вістки. Поляки лишились ночувати в числі 30-50 осіб. Протягом цілого дня не було на шосі жодного руху.

К-р Карпо зібравши ройових, обговорює плян наступу та припоручує кожному осібне завдання. Тим часом ціле небо вкрили густі сірі та чорні хмари. Почав віяти рвучкий та холодний західний вітер. На дворі стало темно. Відходимо тихо в напрямку села. Десь далеко загуркотів грім і ясна блискавка пронизала простір. Перед селом розділяємось на групи й кожна зокрема прямує в означене місце. Тихо і обережно зближаємося до школи. Вже видно силует мурованого будинку. Пригнувшись до долу, посуваємось ровом ще ближче. Страшна темнота помагає нам підсунутись неспостережно для ворога дуже близько до будинку.

Хвилина - і ми на становищах. Станиця окружена з усіх сторін.

Тихо. Час-до-часу сильний гуркіт грому перериває тишину. З нетерпеливістю ожидаємо наказу на наступ. В пітьмі приглядаємось німим стінам муру, який охороняє сплячих ворогів. "Огонь!" - паде команда - і клекіт пекельних машин пронизує тишину. Бій почався. Тарахкотять кулемети, гучно лунають крісові постріли, рвуться ґранати, і все зливається в один могутній бойовий звук. Чути перестрашені крики, зойки та стогін поляків. Пробуджені гураґанним вогнем, зриваються кудись утікати. Їх разять крізь вікна наші стріли. Дещо очунявши і розпізнавши, що в нас не має тяжкої зброї, осмілились та почали відстрілюватись. Ми перервали вогонь, щоб без сенсу не витрачати амуніції. Більшість поляків скривається в льоху, який находиться під мурами будинку, а деякі відстрілюються зверху крізь щілини муру. Наш "ПТР" затинається і при кінці бою вже не функціонує. Натомість стр. Андруша пописується новозорганізованим "гарлачем". Точно він ціляє до вікон і ґранати з гуком рвуться у кімнатах школи. Перші ґранати разять поляків, а решта не шкодять скритим за грубими стінами. В міжчасі поляки запалюють кілька поблизьких стоділ запальними кулями, щоби освітити наші становища. І дійсно це їм вдається. Ясне полум'я освічує широку площу довкола станиці. Бачимо подіравлені кулями стіни, дах, чорніють повибивані ґранатами вікна, невеликі діри у мурі від "ПТР"-а, телепається пірваний кулями біло-червоний прапор.

Виявляється безцілево дальше обстрілювати будинок. К-р Карпо дає наказ зеленою ракетою відступати. В часі відступу ворожа куля смертельно прошиває голову нашого кулеметчика Вільшини. Підбираємо вбитого і обережно відступаємо. Полякам видно нас, як на долоні, вони сильніше обстрілюють. Та наш вогонь перериває їхній обстріл і ми скоро зникаємо в поблизькому рові. Світло горіючих стоділ нас вже не освічує.

Грубі краплини дощу заповідають велику бурю. І дійсно, за хвилину з великим шумом падає з чорних хмар густий дощ. Ми вже більше як кілометр від місця недавнього бою. Оглядаючись бачимо, як відблиск догоряючих стоділ чимраз зменшується. Дощ заливає огонь. Дощ з вітром дошкулює стрільцям. Кожний вже перемок до сорочки. Та страшний вітер розганяє хмари і дощ перестає падати. За хвилину втихає вітер, тільки десь далеко за нами гуркотить грім. Ідемо на полудневий схід і по кількох годинах доходимо до Тихобіжської колонії - Кузьмина. Не зважаючи, що одежа мокра, скоро засипляємо.

Сонце вже високо піднеслось на небі, а наші бойовики ще сплять твердим сном. Ніхто не думає пробуджуватись, їх молодий організм відпочиває по вчорашньому труді. Снідання давно вже готове й к-р Карпо наказує алярмовим будити всіх стрільців. Нерадо встаємо, та поглянувши на прозоре синє небо, з приємністю вдихаємо чисте свіже повітря. По сніданні забираємось до впорядкування себе: миємось, сушимо та латаємо убрання, направляємо взуття. Між стрільцями гамірно й весело. Вони розповідають між собою про вчорашню роботу. На згадку, якого страху надалося ляхам, усі сміються. До веселого гуртка прилучається к-р Черник, який приїхав на цю колонію ще ранком. Він дуже любить, коли хлопці є веселі. Тому тепер з приємністю слухає нашого веселого оповідання. Зближається обідова пора. Альоша з першим та другим роєм відходить під село Модринець на обід. Решта лишається на місці.

По полудні стійка придержує 9-ох дезертирів з ЧА, які були на Вислі. Вони розповідають про деморалізацію бійців, голод у армії та страшний терор енкаведистів, які з автоматами гонять під німецькі кулі червоноармійців; про те, як щоденно гинуть тисячі українців в передній лінії. Кожний з нас дякує Богові, що опинився в рядах повстанчої армії. Там боряться і гинуть тисячі українців за чужі інтереси, а тут він бореться в обороні святої віри, за свій поневолений народ, за вільну Україну. Гостинно приймаємо дезертирів і даємо їм цивільне убрання, за що вони нам полишають свої совітські уніформи й зброю. Перемундурованих відправляємо зв'язком на Волинь, звідки вони є родом.

Вечором відходимо на Модринську колонію Бляхарку та получаємось з двома роями. На другий день довідуємось у селян, як большевики-"визволителі" грабували їх по сутичці з нами. Вони забирали все, що тільки знайшли: коні, свині, одежу, рушники, і навіть зубні щіточки. "Отак то визволяють нас більшовики", - кінчають своє оповідання селяни. Вечором відходимо в північному напрямку. Більшу частину дороги проходимо лісом. Ніч темна. Темноту збільшують дерева, які своїм верхівям заслонюють усе світло. Кожний з нас старається іти зараз за своїм попередником, щоб відчувати його дотиком. Коли відлучається - натужує слух і почувши по шелесті, де відійшли стрільці, на сліпо подається в цьому напрямі. За лісом стало видніше. Ідемо ще кількадесять хвилин і зупиняємося на Теребінській колонії. Роєві розводять рої по окремих стодолах і повідомляють нас, що тут будемо стаціонувати. З приємністю занурюємося в пахуче сіно й спимо до самого ранку.

Рано господарі зустрічають нас, як старих знайомих. Вони з зацікавленням розпитують про кожного стрільця зокрема та про його здоров'я. Оповідають теж і про своє життя. Болючою думкою для них є, що поляки будуть їм чимраз більше дошкулювати. Перед двома днями польська міліція пошукувала в селі зброї, на щастя не знайшли. Вони перехвалювались, що не дозволять господарам збирати збіжжя. На другий день лишаємось на цій самій колонії. Випочаті стрільці направляють своє убрання, взуття, а рівночасно оповідають веселі анекдоти. Перед обідом стійка приводить польського розвідчика, якого зловила під час служби. З яким завданням прийшов сюди - не знаємо. Про це знає лише к-р Карпо та ті стрільці, які були на слідстві. Решта дня минає спокійно. Терен не загрожений, тому ще й на третю ніч лишаємось в цих гостинних людей.

Досвіта відходимо до Теребінського лісу й розташовуємось на краю лісу. Лежимо на становищах. Деякий час дошкуляє нам ранній холод, але не довго. Соняшні лучі чимраз більше зазирають у лісну гущавину та наганяють лінивих атомів до скоршого руху. Стає тепло. На поміщицьких ланах появляється один український господар, незабаром другий, третій... Вже їх є багато. Вони жнуть, носять, а деякі звозять збіжжя бувших поміщиків. Тим разом ляцькі міліціянти для них не страшні. Вістка, що повстанці є на сторожі ще досвіта між ними розійшлася, а про те, як нас ворог боїться, дядьки добре знають. Пополудні стійка пригнала одного дезертира з ЧА. По довгій бесіді відпускаємо його в родинні сторони на Волинь. Перед вечором к-р Карпо переодягається в червоноармійський уніформ та, взявши з собою східняка, стр. Ваню, в тій же уніформі, від'їжджає в терен. Ми ідемо в кол. Теребінь вечеряти. По вечері прощаємо господарів, які просять найчастіше відвідувати і відходимо на Бляхарку, де заночовуємо.

Ранком повертає к-р Карпо. Він розповідає про ситуацію на фронтах та про бої УПА з червоними окупантами. Стрільці довідуються, що вони не є самітні, що вони є лише маленькою частиною великої Української Повстанської Армії, яка охопила всі українські землі. З ними іде ввесь український народ та єднаються усі поневолені нації проти одного окупанта. Сильна віра в побіду закріплюється в кожного стрільця: "Ми поборемо!" "Україна стане вільна!"

Скоро минає день. Ввечері розвідка доносить, що в с. Мірче є польська міліція. Число їх покищо невідоме, коли там прибули теж не знає. Повстанцям не дуже подобається, що вони напихаються в ці терени. Але нічого. Хай лише освояться. А тоді паде наказ і станиці не стане. З огляду на пізню пору скоро збираємось і подаємось в напрямі с. Сагринь. До села не доходимо, залишаємось в стодолі, яка самітна стоїть під лісом. А роями розміщуємось під стінами та півшепотом обмінюємось думками. Дехто оповідає цікаву історію з власного життя, або й казку. Стрільці перестають перешіптуватись і заслухуються в оповідання. Але до кінця не чують. Солодкий сон сповиває всіх - в сні є докінчення.

Рано до відділу зголошується кількох добровольців з кулеметом. Приймаємо їх дуже радо. Це ж більшає і сильнішає наша родина. К-р Карпо приділює їх до роїв. По сніданні відходимо в ліс і розташовуємось на краю лісу від села Модриня. Коло години 10-ої лишається лише четвертий рій, три інші відходять в село й роблять на поляків засідку. Хлопці радіють, що може сьогодні вдасться "шкварнути" тим загарбникам. Вони пізнають, хто стоїть на сторожі тієї землі. Минає година, дві, вже й вечір наближається, а поляків немає. В кінці одержуємо наказ приготовитися до відходу. Люті на ворогів, чому не приїхали, повертаємо до лісу. Хлопці з четвертого роя, які ніде не ходили, сміючись питають нас, скільки ми вбили поляків. По кількох хвилинах веселий настрій повертає стрільцям. Знову жартуємо й сміємося, як завжди.

Вечоріє. Витягаємося в довгий стрілецький ряд і під ослоною нічної мряки посуваємося в сторону с. Теребінь. Вітер давно затих. Самітні деревця, які ростуть по пільних доріжках, стоять мов онімілі. Не чути шелесту навіть одного листка. Лише час-до-часу струм теплого повітря вдаряє об наші обличчя й загублюється в осінньому вечірньому холоді. Доходимо до села Теребінь. Коло хат зустрічаємо молодих дівчат, які роблять порядки. Завтра ж 10 вересня 1944[р.], неділя. Хлопці, яким рідко доводиться перебувати в жіночому товаристві окружають дівчат та починають з ними жартувати. Але ця приємна хвилина минає скоро. На наказуючий голос ройового всі віддалюються на вечерю, а по ній до стодоли спати. Спимо довго. По сніданні нав'язуємо бесіду з селянами. Вони всі сумні й задумані. Їх мучить брак певности, під чиєю окупацією доведеться їм жити. Під час розмови довідуємось, що воліли б большевиків (про вільну Україну важко їм думати). Це село не знало ще большевицької дійсности. Воно вважало їх майже за визволителів. Зрештою в цім немає нічого дивного. Большевики до нічого не втручалися, крім побирання невеликого м'ясного й хлібового контингенту. Міліція була з місцевих хлопців. А хлопці були покищо непогані. Того ж дня к-р Карпо веде з міліцією довшу розмову. Вони зобов'язуються виконувати все, що їм накаже провід УПА, лише щоб не сталась їм яка кривда. Вони свідомі того, що за заподіяний злочин від українського повстанця не сховаються.

Дезертирів з ЧА чим раз більшає. Знов задержуємо трьох. Це теж волиняки. Їх силоміць забрали до армії й щойно з фронту вдалося втічи. Оповідають, що таких як вони буде переходити багато більше. Хто зна чи це не спричинить заломлення фронту. Пополудні в цю частину села, де ми кватируємо приходить двох червоноармійців. К-р Карпо дає наказ їх не чіпати. Такий наказ маємо з вищого проводу. Вбивати можемо лише енкаведистів і партійців, а звичайних червоноармійців тільки тоді, коли він кинеться на нас. По вечері переходимо на другий кінець села ближче лісу та тут заночовуємо. Ніччю чуємо гуркіт німецьких літаків та вибухи бомб в напрямі Володимира Волинського і Сокаля.

Рано відходимо до лісу, ділимось на рої та робимо військові вправи. По вправах к-р Карпо звертається до нас зі словами, що останніми часами занепала дещо дисципліна, тому треба подбати, щоб вона покращала. Пізніше політвиховник, який долучив перед кількома днями, розповідає про міжнародню ситуацію та інші дуже цікаві речі. Вечором повертаємо до Теребіня і розходимось роями по старих квартирах. Слідуючого дня перед вечором довідуємось від господаря, що ранком цього дня польська міліція в с. Вербковичі, покликала до себе на засідання українських міліціянтів та хотіла їх розброїти. На це не дозволив командант-червоноармієць, який був при цім присутний. Це є доказом, що поляки стараються відсунути, або підпорядкувати собі українську міліцію, а на це большевики не звертають майже жодної уваги.

Вечором переходимо на колонію Березини. Ця колонія є висунена на захід від села й належить до Теребіня. На полудневий захід від кол. Березин, находиться село Сагринь. Воно майже ціле зістало знищене польськими бандами під час німецької окупації. На колонії зустрічаємо друзів з СБ, з якими ведемо довшу розмову. Зустріч з ними є завсіди для нас радісна. Вони майже всі перед фронтом були в нашому відділі й немало спогадів лучить нас. До спання розташовуємося в двох поблизьких стодолах. Ніч холодна, тому занурюємось глибоко в сіно і щойно добре огрівшись, засипляємо.

День майже не різниться від ночі. Він так само холодний як і ніч. Дарма що проміння сонця силуються⁷ з осіннім холодом. Він має до помочі сильних вітрів, він вже сонця не боїться. Але нам, повстанцям, це не перешкаджає. Численні овочі, які находимо скрізь по садах, є нам заплатою за холод. По сніданні 1-ий рій відходить до лісу на заставу. Тут в цих околицях часто вештаються польські банди. Вони ночами грабують українських господарів, яких не вимордували і не попалили під час акцій [за] німецької окупації. А тепер їм не щастить. На ночі селяни добре заховують майно й відходять до села Теребіня, де є більш безпечно, а днями все є хтось з повстанців. От і тепер повертає наш рій і приводить кількох бандитів. З ними справляємось скоро.

Зближається вечірня година. На наказ забираємо своє воєнне знаряддя та подаємося на південь. За нами їде одна підвода з харчами. Доходимо до лісу і через нього йдемо дальше. Доріжка, якою посуваємось, стара й заросла кущами. Підвода насилу може продертися. Вкінці виїжджає на грубші дерева і зупиняється. К-р Карпо дає наказ кільком стрільцям залишитися при ній до дня і кращою дорогою повернути. Ще одна година маршу і ми доходимо на край лісу, звідкіля вже близько на Бляхарку. Рано приїжджає до відділу к-р Черник. Він ходить по всіх кватирах, де стаціонують стрільці та розпитує, як хто почувається, може які недотягнення, які треба було б доповнити. Коли побачить кого задуманого, зараз питає, що йому є. Він не мине байдуже жодного стрільця. Крім того він визначався великими здібностями командира. Зате стрільці дуже його люблять і шанують, не тільки як свойого зверхника, але як близького, рідного всім повстанцям. Перед вечором командир Черник прощає відділ і відїздить.

Ми лишаємось на місці. Ніччю розвідка доносить, що до с. Теребіня мають приїхати цивільні поляки і міліція жати збіжжя. Спокійно переводимо день. На ніч лишаємось дальше на Бляхарці. Перед сніданком 1-ий і 3-ий рої одержують наказ від к-ра Карпа зібратися в повному бойовому виряді. По кількох хвилинах залишаємо 2-ий і 4-ий рої та відходимо в напрямі поміщицьких піль. Дорога веде лісом. Дійшовши до краю, займаємо становища і ждемо на ворога. Коло 10-ої години з-за горба показується одна підвода з кількома польськими міліціянтами. Вслід за нею друга, третя і четверта. На двох останніх бачимо жінок, мужчин в цивільному убранні, але зі зброєю. Вони під'їжджають до гарної пшениці, задержують підводи й починають жати. В цій хвилині паде команда: "Огонь!" Град куль сиплеться по поляках. А вони, мов огнем попарені, скакають взад і щосили втікають. Це бачуть свіжо наїжджаючі поляки. Вони не ждуть довго, скоро навертають вози й що кінь вискочить женуть назад до Вербкович на станцію. Сцена ця викликає великий сміх між стрільцями. Перестаємо стріляти та очікуємо, чи хто не прийде по залишені підводи. Одначе ніхто не прийшов. О год. 4-ій пополудні повертаємо на Бляхарку.

По вечері ройові наказують приготовитись до відмаршу. На збірці к-р Карпо пригадує, щоб під час маршу придержувати велику тишу та означену віддаль. Відходимо в полуднево-східному напрямі. Ідемо через с. Модринь, переходимо шосу та пільними доріжками зближаємось до с. Мірче. Дальша дорога веде через кол. Гірка і Смолигін. Усі ці місцевості попалені поляками. Населення в більшості вимордоване. Хто лишився, живе в підбужних та галицьких селах, які завдяки сильній обороні повстанців оціліли. Скрізь віє пусткою. В 2-ій год. по півночі задержуємось в с. Вілька і тут закватировуємо. Рано звертаємо більшу увагу на положення села. Зі східної сторони тягнеться довгий долобичівський ліс, який лучиться зі селом Долобичів, віддаленим 3 км. від с. Вілька, в полуднево-східному напрямі. В східній частині межує він з лісом угринівським, а тамтой тягнеться аж до ріки Буг. На північний захід від села є два менші ліски. З полудневої сторони розтягаються сіножаті, а за ними с. Підгайці, якого крайні хати стоять майже в ліску. Дальше на південь переходить шоса Грубешів - Сокаль. Населення с. Вілька досить прихильно ставиться до нас. Воно боїться лише, щоб большевики не довідались про наш постій і не спалили села. Хлопці скоро миються, чистять зброю та упорядковують убрання. Вистроївшись підходять до дівчат. А ті давно вже в святочній ноші (сьогодня неділя) крутяться біля кватир, щоб з ними пожартувати. Вони не звертають уваги на те, що в кожного з нас часто в полатаному убранню мусить бути кілька "шістьоногих приятелів", їм подобається, що ми є повстанцями і що боремося за добро загальної справи. А на тих, що ховаються за спідницями матері й сидять дома, дивляться з погордою та зневагою.

Гарний соняшний день минає скоро. Розбавлені стрільці й не помічають, що вже вечір, час лягати спати. Вони хочуть так і ніч провести. Та ройовий, який нічого не забуде, скоро наганяє спати. Ніччю о год. 24-ій в полуднево-східному напрямі чути стріли з кулеметів, крісів, а навіть і ґранатометів.

На другий день, як тільки зійшло сонце, 5-ох стрільців в совітських уніформах їдуть на малківські поля. Там поляки щоденно збирають хліб. Між ними багато узброєних бандитів, які палили українські села. Завданням стрільців є: підійти їх підступом вдаючи совітів та без бою забрати. Для обережности 3-ий рій в ліску біля цих піль робить заставу. Заховуючись докладно так, як большевики, стрільці їздять по полях та забирають поляків. По якомусь часі вони додумуються, що це підступ і панічно втікають. Сімох наші мають вже в руках. Це буде пересторогою, щоб так відважно не пхались на ці поля. Стрільці повертають назад. Зловлених ляхів зараз по переслуханні розстрілюють. Годину пізніше надходить 3-ий рій. Під час повороту він ввійшов на невеличний відділ УПА та думаючи, що це є поляки, почав його обстрілювати. Стрілянина по обох сторонах тривала кілька хвилин. І не відомо, чим була би скінчилася, коли б стрільці не пізнали знайомого голосу командира малого відділу, який у лісній гущавині подавав команду. Порозумівшись, повстанці посміялись із себе та розійшлися в своїх напрямах. Жертв не було.

Ніччю постою не зміняємо, та щоб большевики на нас не наскочили, зараз по сніданню ідемо до лісу: 1-ий і 3-ий [рої] до одного, а 2-ий і 4-ий до другого. О год. 9-ій чуємо звуки бою в південному напрямку. Він триває майже годину. Вечором, повернувши до села, довідуємося, що це сотню к-ра Шумського⁸ заскочили в Гільчу большевики. По розбиттю двох перших авт зі совітами відділ вицофався до лісу. Люті большевики, щоб відомститися, підпалили село. Цю вістку привіз нам командир Черник, який цього вечора приїхав. По вечері лягаємо спати. К-р Черник разом з к-ром Карпом кудись відійшли.

В середу 20 вересня, [1944 р.] так само як попереднього дня, відходимо до лісу, положеного на північ від села. В лісі віддалюємось від краю за кількадесять метрів та роями розташовуємося між деревами. Чотовий Альоша, який заступає к-ра Карпа, наказує почистити зброю. По черзі роями розбираємо кріси, автомати та кулемети й кожну частину зокрема витираємо на сухо. На ній не сміє бути ні іржі, ні пилу. Зброя стрілятиме тоді добре, коли є чиста. По прочищенні усі частини ще раз протираємо наоливленою шматкою і складаємо. По чищенню зброї політвиховник Осип⁹ читає нам звідомлення про хід війни. Зацікавлені стрільці уважно слухають. Коли щось неясне, звертаються до політвиховника, а він якнайточніше на кожне питання дає пояснення. По звідомленні, щоб стрільцям не нудилось, читає книжку із козацьких часів. Книжка займає більше часу. Вже сонце минуло найвищу границю і починає помаленьку обнижуватися, а стрільці все слухають. Вони думками розлучилися з сьогоднішньою дійсністю і є при своїх прадідах-козаках, які жили вільним життям і не знали, що це большевицька окупація.

Солодкі мрії перериває одна серія з кулемета. Скоро по ній набігає стійковий і голосить Альоші, що лісною доріжкою, при якій він стоїть на стійці, переходило 4-ох совітів. Він пустив по них серію, але совіти втікли в кущі.

Год. 20:30. До вечора далеко. Це напевно є большевицька розвідка. Треба провірити ліс. Не тратячи часу, чот. Альоша забирає 3-ій рій і дає наказ трьом [іншим] залишитися й заняти становища в рові на краю лісу, [він] іде в розвідку. Він свідомий, що може найти на совітів, тому наказує посуватись дальше розстрільною. Стрільці на чолі з чотовим Альошою мов миші передираються між кущі й прямують в сторону малківської дороги, яка веде попри ліс. Ворога не видно. Йдуть чимраз дальше. Перед ними лишається ще кількадесять метрів до краю, коли чот. Альоша помічає висунуті голови з-за рова, який ділить ліс від малківського гостинця. "На становища, вогонь!" - паде гостра команда чот. Альоші. Мов гураґан тарахкотять в одну хвилину кулемети, автомати і кріси. Але вже запізно. Ворог є не лише перед ними, але й за ними. Він, зашившись в кущі, перепустив їх через першу лінію, а тепер натискає з трьох боків. Під охороною кулеметного огню стрільці вицофуються до одинокого рову, який їм залишився на краю лісу від с. Вілька. Тут залягають і не зважаючи на кількратно більші сили ворога, завзято б'ються. Ситуація майже безвихідна. Бачуть, що ворог, крім великого числа людей, має далеко кращі становища. Найбільше дошкулював їм один ворожий кулемет, який з бурти другого рову мав добре поле обстрілу. Чот. Альоша хоче у бою залякати ворога підступом. Він, не звертаючи уваги на град куль, які свищуть над його головою, підводиться на цілу висоту свого тіла й кричить: "Бляді здавайтесь, ви окружені!". На хвилину у ворога помічається метушня, але на гострий наказ командира повертаються на свої становища. В цій хвилині ворожа куля прошиває чот. Альоші ногу. Він не звертає на це уваги і ці слова повторяє ще раз. Ворог не слухає та з усіх сторін стріляючи, підсувається ближче. Чот. Альоша залягає і стріляє дальше. Раптом замовк кулемет. Стрільці звертають очі в цю сторону і бачуть, як кров сучить по грудях кулеметчика Шапочки. Він убитий. Стрільці ще з більшою завзятістю відбиваються. Кулемета обслуговує перший амуніційний. Він залягає поруч вбитого друга й пускає довгі серії по ворогові, який намагається виперти їх зі становищ. Між стрільцями розноситься короткий зойк і тіло чот. Альоші обсувається в долину бурти. Смертельна боротьба продовжується. Ніхто не думає заперестати стріляти. Вдруге замовк кулемет. І цей кулеметник, не сказавши слова, помало сунеться в долину.

Довше держатися не можна. Тут згинуть усі. Ройовий Крапка¹⁰ дає наказ вицофуватись в сторону Вільки. Під охороною одного кулемета й крісів, стрільці подаються в означеному напрямі. Їх є ще 9-ох. Але не довго. Зараз під лісом лишається прошитий кулею стр. Жук і трошки дальше Білоус. Двох інших зістає ранених. В тому часі, коли інші стрільці находяться в перехреснім огні, в лісній гущавині відзивається свіжий кулемет, свіжі кріси і автомати. Несподівано кулі разять ворога. Це по 20-ох хвилинах надходить допомога. Ворог перестає стріляти й панічно втікає. Він не є здібний геройськи оборонятись, хоч їх є багато.

Стрільці забирають убитих друзів і переходять до другого лісу на захід від села. Ранених відвозять до Угринова. Вечір. Довгий стрілецький ряд посувається в північному напрямі. Перемучені ноги наступають на втертий підводами порох, а він зворушений підноситься в вечірній тиші й осідає на убраннях, зброї та [на] сумних повстанчих обличчях. За стрілецьким рядом помалу їде підвода. На ній 5-ох найкращих друзів - борців за волю, які впали в сьогоднішньому бою. По півночі доходимо до тихобіжської колонії Кузьмина і тут, змучені та голодні, заночовуємо.

На другий день коло год. 8-ої стійковий повідомляє, що в напрямі наших кватир наближається 11-ох червоноармійців. По їх заховуванню пізнаємо, що це дезертири з ЧА. К-р Карпо висилає до них одного стрільця, щоб розпитав, хто вони є і куди ідуть. Стрілець повертає з ними. Це волиняки. Втікають з-під Висли. Там безпощадно большевицькі командири женуть усіх українців в першу лінію на знищення. Коли вони розповідають про тяжкі свої переживання, другий стійковий приводить ще 4-ох дезертирів з лісу, рівнож волиняків. К-р Карпо каже приготовити для них снідання. Вони голодні мов вовки. В польських оселях скрізь відчувається брак хліба. Заспокоївши голод, втікачі лягають відпочивати.

Пополудні чуємо в с. Шиховичі крісову стрілянину. Від втікаючих селян довідуємося, що це приїхала польська міліція та стріляє за працюючими в полі людьми. К-р Карпо бере перший рій і, давши наказ другому, щоб за 10 хвилин подався за ним, відходить в село. Поляки, побачивши повстанців, навіть не пробують відстрілюватись і як сполошені зайці втікають до містечка Крилова на свою станицю. Повстанці повертають назад. По дорозі зустрічають дівчат, які перед кількома хвилинами так втікали. На них не видно вже страху. Побачивши, що поляків нема, сміючись вітають стрільців, а ті не жаліють їм гарних слів. Ввечері 4-ий рій відходить до Шихович на похорон впавших друзів. На нього сходяться усі дівчата й багато старших селян. Вони востаннє прощають тих лицарів, які віддали своє молоде життя в боротьбі для кращої долі народу. Плачуть старші господарі, плачуть і дівчата. Стрільці в думці присягають перед мертвими тілами пімстити їх смерть. Це їх найкращі друзі й незрівняні бойовики. Втрату 4-ох стрільців і одного заступника к-ра Карпа відчуває не тільки цілий відділ, але й ті, що їх знали, або тільки чули. Цього ж вечора пращаємо дезертирів та відправляємо їх в більш безпечне місце, де можна перейти річку Буг. Зброю забирають зі собою, бо біля ріки Буг стоять прикордонні совітські війська, можуть стрінутися з ними. Ночуємо на цій самій колонії. Коло 6-ої год. рано 1-ий рій відходить до с. Модринця в розвідку. Недалеко від села стрільці бачуть трьох польських міліціянтів, які, побачивши повстанців, починають втікати. Кілька стрілів і один лежить на землі, двох втікло. Дещо пізніше 2-ий рій відходить до с. Модринця, а 3-ий і 4-ий рої - на край лісу від с. Модринця. Вони мають обсервувати, що діється в селі та на шосі, яка є віддалена від них на один кілометер. По полудні 1-ий і 2-ий рої вертають на квартири, а 3-ій і 4-ий - щойно вечером. Роєві двох останніх роїв оповідають, що бачили, як на шосі в напрямі м. Грубешова їхало 9 підвод з польською міліцією та цивільними арештованими людьми. О год. 19-ій 1-ий і 2-ий рої відходять на Бляхарку, 3-ий і 4-ий лишаються на місці. Другого дня вечером відходять теж на Бляхарку і лучаться з 1-им та 2-им.

24 вересня, [1944 р.], неділя. Як тільки сонце зійшло, зіскакуємо з сіна, миємось холодною водою та зміняємо брудне білля. Пізніше розходимося по хатах на снідання. Багатих господарів є тут мало, але всі гостинні. Вони діляться всім, що самі мають. Цілий день проводимо дуже весело. Дівчата майже не віддалюються з наших квартир. Жарти й сміх чути скрізь по колонії. Старші господарі гуторять про випадок, який стався минулої ночі в с. Вербковичах. Там в станиці є половина міліціянтів українців, а в волості український війт. Щоб усунути їх, поляки вбили одного енкаведиста та поранили війта. Вину приписували українцям. Однак при доходженні устійнено, що це робота поляків, їх негайно арештували.

Пізним вечором по роях розходиться вістка, що до нашого відділу мають долучити свіжо вишколені стрільці, які перед кількома хвилинами надійшли, їх є один рій. Нетерпеливо очікуємо другого дня. Більшість з нас між новоприбулими мають своїх знайомих, з якими вже давно бачилися. Бажання зустріти їх є велике. На жаль очікуваний день не приніс нам тієї приємности. О год. 8-ій приїжджає СБ з Тихобіжа й повідомляє, що в тихобіжському лісі енкаведисти роблять облаву. Крім 4-го роя, який відійшов до Сагриня в розвідку, усі переходимо до лісу. Сюди прийшов теж свіжо вишколений рій, але стаціонує окремо. Стрільці побоюються, щоб не сталося чого злого к-рові Карпові, який з трьома стрільцями поїхав в напрямі, де тепер є облава. Час видається нам дуже довгий. Його продовжує ще вогка, з перелітаючим частим дощем, погода. Перед вечором повертаємо на ту саму колонію.

Дещо пізніше приїжджає к-р Карпо та оповідає про сутичку, яку мав з енкаведистами. Він заїхав на подвіря одної хати, яка стояла під лісом від сторони с. Модринця. Коли хтось повідомив, що недалеко на противній стороні хати є большевики, к-р Карпо враз з трьома стрільцями скочив у кущі. В кущах були теж енкаведисти. Зчинилася стрілянина. Наші зробили вправний маневр і подалися вглиб лісу. Зістав забитий стрілець Орлик - кулеметник. Позосталі дісталися на менш загрожений край лісу й, коли большевики відійшли, подалися в бажаному напрямі. Віз та наші коні дісталися в руки большевикам.

О год. 5-ій ранком опускаємо наші місця постою. Йдемо весь час лісом. Погода погіршала. Ще ніччю почав падати дрібненький дощ і не перестає дотепер. З перемоклою одежою задержуємося перед пустою хатою в лісі під с. Сагринь і тут закватировуємо. Місця є мало. Частина з нас приміщується в хаті, а частина в шопі на двох "токах". Щойно тепер маємо нагоду привитати друзів, які передучора були долучили. З уст стрільців пливуть невичерпні питання і відповіді. Така приємна хвилина рідко трапляється. Вона може наступити в твердому партизанському житті при зустрічі друзів, яких в'яже багато споминів з минулого. Скоро минають хвилини.

Вже й вечоріє. К-р Карпо заряджує збірку цілого відділу. На збірці зміняє склад роїв та доповняє новими стрільцями. Ройовим 1-ого роя назначує Підкову (Крука), 2-ого роя - Богуна, 3-ого роя - Крапку, а 4-ого - Сокола. По збірці відходимо на теребінську колонію Березину й тут заночовуємо. На другий день перед вечором стійка завважує одне совітське авто, яке ще недалеко від наших кватир. К-р Карпо дає наказ їх не чіпати з огляду на конспірацію. Після вечері відходимо в північно-західньому напрямку. По одногодинному марші зупиняє нас цивільна стійка з с. Пасіка. Довідавшись, хто ми є, розводять нас по кватирах. Днем бачимо, що крім тієї вулички, при якій ми стаціонуємо, ціле село спалене. Його спалили поляки в початках акції. Коло год. 19-ої вирушаємо дальше. Напрям майже цей самий, що й учора. Ідемо болотистою дорогою. Дрібненький дощик росить без перерви. По короткому часі доходимо до вузькоторової колєйки, яка веде з м. Грубешова через село Вербковичі до м. Угнова. Нею наближаємось до лісу, а звідси - до ріки Гучви. Йдем сіножатями та полями, на яких буряни рівняються нашій висоті. По боках нашого партизанського шляху розтягаються менші і більші ліски. Перед рікою Гучвою зупиняємося. Тереновий збився з дороги й тепер не може знайти на річці містка. Кількох стрільців відходить в противних напрямках пошукувати. Ми лежимо на березі. Дехто шукає броду. По кількох хвилинах бачимо, як стрільці з першого роя, скинувши взуття, занурюються по пояс в воді й бредуть на другу сторону. Майже в цьому часі повертають стрільці з повідомленням, що віднайшли місток. Усі, хто тільки по [ць]ому боці, подається до нього й переходимо річку. Дальша дорога веде через торфовища. Що кілька метрів зустрічаємо глибокі рови. Не всім вдається їх перескочити. Хто опинився щасливо на другому боці, а хто з цілим військовим вирядом падає в глибину рова. По цілогодинному змаганні дістаємось на вузеньку стежечку. Кількасот метрів по правому боці видно с. Которів.

Ще пів години і ми в с. Кринки. Стукаємо до дверей і просимо, щоб відчинили. В хатах тиша. Стукаємо ще раз, коли чуємо, біля вікон шелест. Стрілець, який стояв з боку повідомляє, що то втікають селяни. Біжимо до вікна. Перелякана чотирнадцятилітна дівчина цілою вагою свойого тіла нагинається до скоку. Та місто на землю, скаче в обійми стрільця. На ній є лише нічна сорочка. Стрілець відчуває через неї її тепле тіло, яке дрожить з переляку. Він гладить її голову та успокоює: "Не бійся, ми не поляки, ми українці, такі як і ви. Нічого злого вам не станеться." Дівчина помалу приходить до себе й на наше прохання починає кликати своїх батьків. По довшому закликуванні висуваються їх перелякані постаті з бурянів і з великим недовірям наближаються до нас. Селяни думали, що це польська банда напала на них. Довідавшись, хто ми є, радісно витають нас в своїх хатах. Змучені до крайности, не звертаємо уваги, що ми затраскані болотом, лягаємо відпочивати.

Ранок. Господарі кличуть на снідання. Помиті і вичищені стаємо на збірку з думкою скорше засісти до столу. Жолудки вже домагаються свого. Вже йдемо до хати, але кілька стрілів з десятизарядки й серія з діхтярова, які залунали з-за стодоли, зупиняють нас. Це стріляє наша стійка. Біжимо в цьому напрямку. Скрізь спокійно. Стійкові лежать на становищі, готові до стрілу. Вони показують нам ліс у віддалі 100 м. Бачимо втікаючу підводу з совітами. Двох з них хотіли зловити стійку, та ті стріли завдали їм такого переполоху, що насилу повтікали. Тепер їдуть що кінь вискочить і навіть не оглядаються. Хтось хоче за ними стріляти, але ройовий не дозволяє. Повертаємо в село і долучуємо до роїв, які стоять готові до відходу. У Вербковичах кватирують совіти, а від цього села в віддалі одного км. переходить шоса Грубешів - Замістя. Довше лишитись тут не можемо. К-р Карпо наказує відходити назад за річку Гучву. По обіді задержуємось на колонії Березина і тут щойно заспокоюємо голод. Вечором переходимо на Бляхарку. Слідуючий день використовуємо на відпочинок і упорядкування свого убрання.

1 жовтня, 1944[р.], неділя. Кватируємо на цій самій колонії. День спокійний, тихий. Сонце очистило небо від хмар і сіє тепле проміння по земельних просторах. Десь далеко чути пращальні голоси журавлів, які відлітають в теплі краї. Високо над нами видно дикі гуси... Темніє. Пращаємо своїх господарів і відходимо довгим стрілецьким рядом неначе ці журавлі. Полями, лісом і пільними доріжками доходимо до с. Діброва. Тут розташовуємось роями по стодолах і відпочиваємо. Село Діброва положене у віддалі 3 км. від шоси Грубешів - Сокаль та кілька кілометрів на південний схід від Старого Села. Воно є окружене зі всіх боків лісами. Тут-то вславився к-р Ягода (Черник) з двома чотами, який за німецької окупації звів бій з 6-ома польсько-большевицькими сотнями. Не довелось ворогові ногою ступити в це село. Тоді населення було нам вдячне. І сьогодні багато ще не забуло там того часу. Але багато повірило в большевицьку пропаґанду, синів відіслали до ЧА, а самі стали симпатиками, а навіть співпрацівниками большевиків. Хлопці не переймаються нічим. До самого обіду сидять по стодолах та заїдають смачні яблука, а їх тут є багато. Ціле село - це майже один великий сад.

Коло год. 14-ої під селом відзивається ППШ, а внедовзі стукотить діхтяров. Це чотирьох польських міліціянтів хотіло в'їхати до села, але стійковий привітав їх огнем з ППШ. Міліціянти залягли в рові й відстрілюються з кулемета. Заалярмовані повстанці вибігають на край села і сиплять кулями по ворогові. Той залишає підводу, кріса, чотири диски до діхтярова, й ровом втікає до лісу. По дорозі кидають кулемета. Недалеко від підводи знаходимо фірмана українця, який віз поляків. Вони в останній хвилині хотіли його застрілити, але куля місто в голову попала в обличчя. Він буде жити. Один кінь біля підводи зістав тяжко ранений, по хвилині подох. Повечерявши вертаємо назад до Бляхарки. Досвідком о год. 3-ій відходимо в напрямі колонії Березини. Дрібненький дощик падає дальше. В лісі під Сагриньом краплини його більшають, вкінці ллє як з відра. Доходимо до пустої хати лісничого й тут ждемо аж перестане. По короткому відпочинку йдемо дальше й коло год. 6-ої перемоклі до нитки закватировуємо на Березинах. Чотири години пізніше сюди приїжджає к-р Черник зі своїми хлопцями. Цього ранку неждано наскочила на нього в с. Шиховичах польська міліція з Крилова в числі 6 осіб. К-р Черник з хлопцями нагнав їх, що аж погубили шапки. На полі двох вирвало від дядька коня і на ньому продовжували втечу. Одного раненого зловили. При цій сутичці здобули одного ППШ. Зловлений оповідає, що на станиці є 4-ох українців і двох поляків. Він сам є українець. Ось бачимо, як наші брати продають свої душі найбільшим українським ворогам і йдуть боротися зі своїми батьками. Він обіцяє після одужання вступити в наші ряди. Другого дня по полудні стійковий алярмує, що їде одна підвода з совітами. Стрільці з крайніх хат миттю займають становища. Виявляється, що це наше СБ в совітських уніформах. Вечером відходимо на Бляхарку, де стаціонуємо через два дні. Другого дня перед вечором 2-й і 3-ій рої роблять засідку на польську міліцію, яка має проїжджати біля теребінського лісу. Та вона немов відчула хто там на неї жде, й поїхала іншою дорогою. Переходимо до тихобіжської колонії Кузьмина. Розіспані господарі показують нам місця в стодолах, де можна спати. Вони радо бачуть нас у себе.

8 жовтня, [1944 р.], неділя. Раненько 1-ий рій відходить на другий край лісу під с. Модринець. Всі інші лишаються на місці. Погода цього дня гарна - соняшна. Стрільці гріють воду у великому котлі і від ніг до голови миють своє тіло. Пізніше натягають свіже чисте білля. Взуття теж відчуває святочний день. Кожний рій одержує пасту до чобіт, пасту до зубів і потрібні до неї щіточки. По півночі о год. 3-ій долучає 1-ий рій і разом відходимо до хати лісничого під с. Сагринь.

Користаючи з соняшної погоди, розстелюємо на подвір'ї солому й на ній забавляємося в "облаву". Щоправда білля тільки що замінили, але ті "приятелі-партизани" так нас люблять, що коли ми їх відженемо з брудним біллям, то на чистому появляється ще більше. Навіть не зражують їх наші тортури, бо ж знають, що від партизана легкою смертю не згине. Ось саме тепер один стрілець з закутин своєї сорочки витягає одну більшу постать та оглядає противним боком далековиду. Осудивши, що це є зверхник, пускає на муравище між комахи. А тут справа іде скоро. Стійковий-комах, побачивши ворога-людоїда, біжить до станиці-гнізда й за хвилину вертає з відділом. Ці живим вже не випускають. Бувають ще інші роди тортур, що й самі себе заїдають, але ніщо не помагає.

В тому ж часі інші стрільці читають книжки, або грають "підкидного". Голоду ніхто не відчуває. Хліб і свіже сало заступає всі потрави. А сало не звичайне. Воно надіте на кий висмажується над вогнем, аж почервоніє. Тоді й смакує. Під вечір привозять нам ще й м'ясо й молоко. Починає тепліти. К-р Карпо наказує випробувати здобутого кулемета й відходимо до с. Пасіки.

Вдень погода погіршала, знов мжить дощ. Недалеко від нашого місця постою відбуваються сходини селян. Солтис повідомляє про свіжо наложений м'ясний контингент. Чути нарікання жінок: "Німець був добрий, а совіт ще ліпший, знать прийдеться зістати без ложки молока". Вечором подаємось до кол. Сагринь і тут лишаємось ночувати. Ця колонія положена на захід від модринської колонії. На південний схід від неї є с. Мягке - ціле, крім кількох хат, спалене поляками. Ще ніччю довідуємось, що там стаціонує один відділ АК (Армія Крайова). АК, яку очолює еміграційний уряд в Лондоні, охоплює своїм підпільним рухом усі польські землі. АК виступає і проти большевиків і проти німців, через що польське населення ставиться до неї прихильно. Останньо розвідка донесла, що багато поляків місто в "Войско Польське", яке спільно з большевиками бореться проти німців та поневолює багато інших народів, ідуть до АК. АК держить зв'язок майже з усіма польськими станицями.

Цілий день сидимо законспіровані в стодолах. Дощ не перестає. На поблизьких полях жнуть жито, орють та виконують ряд інших польових робіт. Чіпати їх не вільно, такий маємо наказ від командира. Вже вечірній сумерк покриває землю. К-р Карпо робить збірку відділу й відходимо. Ніч темна. Під час переправи через рови деякі стрільці збочують з дороги. Щоб не загубилися, зупиняємось і голосним умовленим знаком даємо знати де ми є. В с. Мірче чуємо густу стрілянину. Це мабуть польська міліція тим способом додає собі відваги.

12 жовтня [1944 р.] о год. 3-ій задержуємося в с. Вілька. Тут снідаємо та по 3-годинному відпочинку йдемо в долобичівський ліс і там посуваємося в напрямі села Долобичева. Дує сильний осінній вітер. Дерева на пращання кивають листям, яке жовтіє і спадає, своїм могутнім шумом відспівує якусь таємничу пісню про осінь. В лісі, близько с. Долобичева відпочиваємо. З краю лісу видно, як через шосу переїжджають совєтські авта, танки та мотоциклі в напрямі м. Грубешова. Ідемо дальше. Тереновий веде вузькими доріжками. Вони витоптані дикими звірятами. Час-до-часу гиляка вдарить по лиці стрільця, або хтось безпощадно копне корінь, висунений на верх землі.

Доходимо до краю. Недалеко від лісу є три господарства. Це угринівська колонія Когутівка. Розташовуємося між кущами. Сюди приносять нам обід. Підкріплені стрільці підсуваються по двох до себе (цілий відділ лежить на становищах) і для скорочення часу читають книжки або щось собі оповідають. Далеко на заході весь час чути бомбардування, а на півдні й заході кулемети, міномети й легку артилерію. Вечеряти ідемо на Когутівку. По вечері вирушаємо в східньому напрямі під ліс на долину річки Варяжанки. Тут в стодолах є багато отави-сіна з другого покосу. Цілі занурюємося в нього, лише голови лишаються наверха, і засипляємо. Спати в отаві належить до великої приємности: мягко, тепло й свіже холодне повітря.

Рано користаємо з річки, яка пливе попри наші стодоли: полощемо онучі, рушники, дехто сорочку, а коли сонце піднеслося, не звертаємо увагу на холодну воду, самі купаємось. Час минає скоро. Вже год. 15-та. Забавлені хлопці навіть не думають про снідання, якого так довго не приносять. Це ж такий гарний день. В лісі тихо, на долинах між копицями сіна пасеться худоба, бавляться пастухи... О год. 18-ій ідемо на Когутівку вечеряти. По вечері повертаємо назад до стодолів.

Рано будять нас стріли. Скоро збираємось й ждемо на дальші накази. По кількох хвилинах довідуємося, що стійковий побачив на краю лісу трьох озброєних людей. На заклик: "Стій, руки в гору!"- люди почали втікати в ліс. Стійковий пустив кілька стрілів і одного ранив. Від раненого довідуємося, що це мешканці із с. Пісочного ходили "полювати" на диків. В цьому часі можна зустріти різних людей. Могли бути мешканці з Пісочного, а могла теж бути большевицька розвідка. Тепер большевиків над рікою Буг є багато. Навіть в с. Угринові є кільканадцять большевиків, також і в Долобичеві. Відділи УПА мають наказ поки що не встрявати в бої з большевиками. Тому з обережністю зміняємо місце постою. Ввесь час лісом робимо велике півколо й приходимо на край лісу під Когутівку. Раненого передаємо в руки СБ.

О год. 17-ій відходимо в північному напрямку. Наближаємось кущами до дороги Долобичів-Крилів. Здалека доноситься до нас спів червоноармійців. Дійшовши до дороги, стаємо за деревами. Проти нас переїжджає дві підводи з червоноармійцями, які співають українську пісню: "Запрягайте хлопці коні". Пропустивши їх, йдемо дальше. Ліс кінчається. Через с. Малків, Шиховичі доходимо до Кузьмина й тут закватировуємо. Помучені довгим маршом хлопці скоро засипляють.

Та не всім доводиться довго спати, 1-ий і 4-ий рої о год. 6-ій рано відходять на другу сторону лісу під с. Модринець. 2-ий і 3-ий рої залишаються на місці. Селяни оповідають, що в середу 11 жовтня 1944 р. енкаведисти шукали тут "бандеровців", але нікого не знайшли. По вечері усі лучаться і подаються на Бляхарку. Ніч темна, мжить маленький дощик. На Бляхарці довідуємося, що поляки перед двома днями забили одного українця, який орав на полі, а на Березинах ограбили кількох господарів: забрали 5 коней, багато майна та дві дівчині. Поляки відчуняли під большевиками й знов починають свою бандитську роботу.

16 жовтня, [1944 р.], понеділок. Рано о год. 7-ій виходимо в ліс і зарослими доріжками ідемо аж під село Теребінь. Відділ веде Дуда¹¹- новий заступник командира Карпа. Деякі стрільці надіються, що підемо до села. Охота до села Теребіня в кожного велика. Там то й харчі, як ніде більше і тютюну досхочу, ну і дівчата всі гарні й не в таких довгих і широких спідницях, як в інших селах. Крім того, вони дуже жартівливі та ще й такі приступні... Надія наша мало що не здійснюється, тільки задержуємося місто в селі, на краю лісу, де на становищах переводимо день.

До с. Теребіня звідси недалеко. Добрі дівчата й тут нас віднаходять. Вони привозять сюди снідання і обіди. Біленькі вареники, плаваючи в розтопленому маслі, росіл та припечені курята наповнюють жолудки стрільців. Коли б так ще можна подякувати, стиснути руку... Ночуємо в теребінських стодолах. Досвітком повертаємо знову до лісу. Дівчата дбають про нас, так як в попередньому дні. О год. 3-ій пополудні приходять до відділу Ґонта з СБ і повідомляє, що на Бляхарку приїхало до 5 осіб польської міліції. Помітивши наших трьох стрільців, почали до них стріляти. Хлопці втікли до лісу. Один - кулеметчик з 3-ого роя зістав ранений в ногу. Дещо пізніше приїжджає командир Карпо з кількома стрільцями і з раненими.

На ніч відходимо на кол. Березини. Вогкий вітер віє від самого ранку. Погода похмура. Відділ стаціонує в одній стодолі й в трьох пустих хатах, до яких господарі доїжджають дуже рідко. Вечором к-р Карпо зі своїм заступником Дудою та ще кількома стрільцями від'їжджають в напрямі села Теребіня. Вони їдуть по "торпеди"¹², якими можна розбивати мури. Цих штук ми вже маємо кілька. Є також такі, що вміють їх пускати. О год. 2-ій приготовляємося до відходу. Перший рій вже опускає свою кватиру.

В той час бачимо повертаючого к-ра Карпа. Додумуємося, що він мав з ворогом сутичку. І дійсно, за хвилину довідуємося, що в с. Теребінь він зустрівся з трьома підводами, на яких були поляки, большевики і українці - большевицькі прихильники. К-р Карпо та Дуда зразу зіскочили з підводи. Один енкаведист приложив Дуді фінку (ППШ) майже до грудей - запитався: "Кто ето?" Чотовий Дуда відповів: "Міліція!" В цей час к-р Карпо пустив кілька серій з автомата. Чотовий Дуда, який вспів відскочити, почав бити по ворожих підводах. До них прилучився ще кулеметник Крилатий. Від підвод донісся стогін ранених. Ворог подівся в темноті ночі. К-р Карпо бере 1-ий і 3-ій рої і йде на місце сутички, де лишився чот. Дуда зі стрільцями, 2-ий і 4-ий рої відходять на Кузьмин.

Досвіта на колонію приходить командир Яструб (Дуб)¹³ з 15-ма стрільцями. Наші 1-ий і 4-ий рої залишаються на другій стороні лісу. Погода погана. Ввесь час падає дрібний дощ, земля розмокла, скрізь болото. Найбільш докучає стійка. Хоч є "цельти", але вони знищені, перемокають. По двох годинах кожний повертає перемоклий до нитки. Та все ж таки хлопці не нарікають. Вони сьогодні більше вдоволені, чим коли іноді. Між стрільцями, які прибули з командиром "Яструбом", є багато знайомих. Крім того вони мають дві скрипки. Музика, спів і жарти не втихають. В часі обіду приїжджають к-р Карпо з чот. Дудою. Від них довідуємося, що під час вчорашньої сутички зістав ранений війт, двох міліціянтів і невідомо, де зникло 3-ох большевиків. Вечором, разом з командиром Яструбом переходимо на кол. Бляхарку.

Другого дня на сході і півночі чуємо стріли кулеметів і мінометів. Це напевно відділи УПА б'ються з большевиками. Тут в південній Грубешівщині є лише наш відділ та СБ. Багато хлопців з цих теренів, які повинні були зголоситися до УПА, пішли до ЧА. Є й такі, що до сьогодні сидять дома, ховаються від більшовиків, поляків і нас. Для них байдуже, буде Україна, чи ні. Вони всім однаково будуть служити, лише щоб бути дома. У війну просидіти на печі є важко. От недавно таких кількох зловили поляки і невідомо, що з ними зроблять. Наближається вечір, хлопці вдоволені, що не будуть зміняти місця постою, цілий вечір оповідають анекдоти. Слідуючого вечора знову пописуються хлопці к-ра Яструба співом і музикою. Тут сум не має місця. Час-до-часу видно, як один рій іде до лісу, а по хвилинах другий повертає на колонію. Це в лісі на краю від шоси стоїть застава. Сподіваємося приїзду польської міліції. Ввечір переходимо на Березини. Та не довго доводиться нам тут відпочивати. Зараз по півночі дістаємо наказ к-ра Карпа приготовитись до відходу. В с. Теребінь стоїть цілий полк большевиків. Вони є ще й в інших селах. Тихенько виходимо в поле і пільними стежками подаємось в північному напрямку. Наче коти переходимо попри село Пасіку. Не вільно розбудити собак.

В ліску недалеко с. Которева ждемо, поки розвидніється. По годині зникає темний туман і денне світло зазирає між кущі. Ідемо дальше. Крізь густу ліщину продираємось до річки Гучви й тут розташовуємось. Попри нас пливе річка. За нею розтягається широка долина, покрита торфовищами. Далі видніє лісок. Щоб не дармувати, хлопці грають в карти та доїдають сухарі, які припадкове залишилися в кишенях. В напрямі Березини чуємо стрілянину. Пополудні розвідка повідомляє, що шосою з Грубешева на Замостя їдуть без перерви авта. Кількадесять совітів приїжджало на Березини. День наближається до кінця.

Виходимо з лісу і полями та сіножатями, не зважаючи на глибокі рови, підсуваємось під кол. Березини. Кругом раз-по-раз зносяться вгору різнокольорові ракети. Входимо на колонію. Від селян довідуємось, що це совітські війська перекидаються з південного відтинку фронту на центральний. По дорозі ці війська стараються "унічтожить бандєровцув". Большевики розпитували господарів, чи нема тут "бандєровцув", чи не їздять ночами якісь фірманки. Один большевик казав, що на Волині заборонили їм ніччю виходити на вулицю: "Опасно - єсть мноґо бандєровцув!" Місцеве населення з іронією і незадоволенням згадує про низький рівень культури серед большевиків, які ходять по селі, шукають горілки та промінюють за неї свої сорочки та штани. А що до жінок: "О! Не дай Боже" - каже одна. - "Коли застануть їдну в хаті, то не дивляться, дівчина - не дівчина, молодиця - не молодиця, стара - не стара, кидаються і силою беруть".

Користаючи з часу, стрільці на скору руку варять вечерю. Усі голодні, мов вовки. Щоб скоріше випала, діляться роботою: одні зносять плоти, одні пильнують огнища, а одні приготовляють м'ясо. Вже кипить вода. Куски м'яса весело скачуть і своїм запахом стараються нам приподобатись. Минає година-дві... головний кухар нетерплячись раз-по-раз відтинає кусок і вкладає до рота, але зуби не беруть. Стара воловина, наче на злість нам, не хоче зваритись.

Вже близько ранок, год. 4-та. В календарі стоїть число 23 жовтня. В кінці лице кухаря яснішає: - "За десять хвилин буде готове". Коли в той час через відхилені двері чути голос алярмового: "В повному виряді виходити на дорогу! Відхід!" Скоро гасимо вогнище, викидаємо недоварене м'ясо і голодні та не виспані відходимо до теребінського лісу. Світає. З вузенької лісової доріжки розстрільною входимо між густі сосонки й тут залишаємось днювати. О год. 10-ій привозять дівчата з Теребіня снідання і обід. Хліб з шинкою і вареники надолужують вчорашній день. По ситому обіді безтурботно гріємось на сонці, яке цього дня гріє наче у травні. Большевицький полк з Теребіня відійшов. Залишилось тільки кільканадцять осіб. Авта, гармати й піхота їдуть лише головними дорогами.

Після вечері подаємось на північ. Ніч тиха. З-за хмар визирає блідий місяць. Його сніжнольодова поверхня злобно відпихає соняшні проміння, а вони розпорошені, шукаючи захисту у нас, освітлюють партизанські шляхи. О год. 10-ій задержуємося в селі Богородиця і тут закватировуємо. Село це лежить у віддалі трьох кілометрів на захід від м. Грубешова. З північної сторони переходить попри нього вузькоторова залізниця Грубешів - Вербковичі, а недалеко за нею шумить річка Гучва. З південної сторони у віддалі 1,5 км, за невеликим ліском, переходить шоса Грубешів - Замістя. Населення села Богородиця своєю гостинністю перевищує село Теребінь, а під оглядом національним займає перше місце на Холмщині, а навіть у великій частині Галичини. Це село не дало ні одного сина до ЧА. Ні один селянин не пішов служити ворогові. Молодші в УПА, а старші вдома боряться за вільну Україну.

Перед світанком переходимо зі села на долину річки Гучви. Тут не скоро ворог може нас знайти. Дарма, що по другому боці річки розтягаються широкі сіножаття, через які здалека могли побачити нас працюючі там поляки й повідомити совітів. Великі кущі по правому боці ріки, на якому ми стаціонуємо, добре заслоняють нас. Дальше з правої сторони, около кількадесять метрів від річки, підноситься 10-метрова бурта, поросла кущами, з якою межують сусідні поля. Тут не тривожить нас безнастанний гуркіт моторів автомашин, що пересувалися на фронт. О год. 6-ій пополудні повертаємо до села.

На кватирах зустрічаємо гарних молоденьких дівчат, які приготовляють нам вечерю. Користаючи з нагоди, що вечеря ще не готова, хлопці жартують з дівчатами. Деякі зналися мабуть раніше, бо зустрінувшись, відходять в окремий куток і щось собі тихенько шепочуть. Та приємні хвилини минають скоро. Щойно вспіли повечеряти, а тут вже ройові наказують йти відпочивати. По півночі відходимо в напрямі села Теребіня. Ніч темна. Дує сильний вітер. Дрібненькі краплини дощу б'ють в обличчя. Десь далеко їдуть авта. Час-до-часу в нічній темноті зарисується світло ракети. Доходимо до невеликої теребінської колонії, віддаленої від села на один кілометр в східньому напрямі і тут в кількох стодолах розташовуємося. Протягом цілого дня ведемо повну конспірацію, бо в селі є большевики. По вечері 1-ий і 2-ий рої відходять до хат, які стоять в лісі недалеко від села Модринця, а 3-ій і 4-ий і 5-ий (к-р Яструб зі своїми стрільцями зістав долучений до нашого відділу) на кол. Кузьмини.

26 жовтня, [1944 р.] четвер. День минає спокійно. Перед вечором натягають чорні хмари із дрібненьким дощиком та приспішують сумерк. Йдемо болотистою дорогою. Часто між стрільцями чути бренькіт зударів металевих частин, а вслід по тім тихий, але гострий проклін. Це тоді, коли якийсь стрілець послизнувшись падає в болото. По півтора-годинному марші опиняємось на призначеному місці - Бляхарці й не гаючи часу розходимось роями по стодолах та лягаємо спати.

Два слідуючі [дні] такі, як і кілька попередніх. Деколи покраплює дощ. Часто гострий східний вітер зі свистом б'є по шибах. Ми другий день стоїмо на кол. Бляхарці. Наші кухарі ломлять собі голови над сніданням, обідом і вечерою. Нема що варити, хлопці ходять від хати до хати за мукою та іншими продуктами. Хліба також немає. Чомусь наша "інтендантура" забула про нас. Мимо цього - хлопці веселі, жартують, співають. Лише стійка докучає. Пів кілометра від наших хат у ліску мусить стояти двох стійкових. Сильний, вогкий вітер проймає до кости.

О год. 16-ій к-р Яструб і ще кілька стрільців зловили на шосі 7 поляків міліціянтів і дві польки. Міліціянти були з долобичівської станиці. К-р Яструб підійшов їх підступом, задержуючи словами: "Стаць, таку вашу мать, бандєровци". Поляки без стрілу здались. Здобуто 5 крісів і 2 ППШ. Сталінських слугів розстріляно. Вечоріє. Лягаємо вчасно, бо знаємо, що ніччю відійдемо.

О год. 23-ій всіх будить алярмовий. Ніхто не знає куди ідемо. Нас лише три рої, решта відійшла ще вчора. Пільними дорогами коливається стрілецький ряд. Минаємо шосу і доходимо до якогось спаленого млина. Стаємо. Довідуємося, що це млин в селі Мірче. Звідси до станиці польської міліції 500 м. Стрільці перешіптуються - мабуть буде робота. По зв'язку подають - відпочинок. За яку годину ідемо дальше. Команда: "Йти тихо!" Здалека видно, як блимає світло. Йдемо в цьому напрямі. Вже недалеко. Тихо без шелесту скрадаємось, доходимо до якогось глибокого рову й розтягаємось лавою, чолом до міліційної станиці. Світло блимає дальше серед імли. Тихо. Наше завдання: розбити польську міліцію на станиці Мірче, тим самим вкоротити сваволю польських шовіністів, які заляли вже сала за шкіру нашим селянам. Сталінські слуги преспокійно сплять, не сподіваючись, що в поближжі стоять местники тортурованих наших селян. Станиця мурована, але мури розіб'ємо 112-кг "торпедами"¹⁴, яких і привезли зі собою три. Іде підготовча робота: зноситься "торпеди", уставляється, решта стрільців лежить на становищах в рові. Минає час. Год. 1-ша, 2-га, хлопці вже перемерзли, клеються очі. Год. 4-та. Світло на станиці згасло. Довкруги тихо-тихо. Раптом осліплюючий блиск і гураґанний гук. Всі аж здригаються. Гуркіт понісся луною по лісі. І знову тихо. Заклекотів кулемет. Знову блиск і гук, і знов заклекотів кулемет. Третій вибух був найсильніший¹⁵. Наші кулеметники пускають короткі серії в сторону станиці. З ворожої сторони було лише кілька крісових стрілів. Над нашими головами засвистали заблуджені кулі. На вистріл двох білих ракет маємо вицофуватись. Білі ракети! Під їх світлом видно зруйновану станицю. Який вислід нашої роботи, скільки вбитих поляків - не відомо. За кілька днів будемо знати. Відходимо. Недалеко ліс. В лісі вже нам дніє. Ввесь час ідемо лісом. Ранком доходимо до с. Вілька й розкватировуємось по хатах.

29 жовтня, [1944 р.]. Хлопці чистять взуття, убрання та роблять "акції" на непрошених гостей, деякі бавляться в кравців. Тітка готовить снідання. Пополудні алярмує нас стійковий, що до села їдуть червоноармійці. Дивимось - дійсно! Навпростець городами з сусіднього села прямує [один] до крайньої хати села. Питаємо командира, що з ним робити. Каже, щоби арештувати і придержати до вечора. Ройовий Гайда¹⁶ з двома друзями вскакують до хати й арештують. Зброї не має. Військовий ступінь - сєржант. Сам росіянин. Арештований не вірить, що це українці. Обавляється, щоб це були поляки, бо "поляк єто бандіт, сволоч!" Під вечір приходить до нього к-р Яструб і розмовляє з ним російською мовою, вдаючи росіянина. Сержант вважає нашого командира командиром міліції. Командир рішив відкрити очі, хто ми є. Він сказав: "Товариш, ти ошибся, ми нікакая міліція, а только Українская Повстанческая Армія". Сержантові забігали очі. Його лице міняє краску, він то червоніє то знову біліє. Є дуже збентежений. Не знає, що говорити. Командир каже йому, що він був також в ЧА старшим лейтенантом, але покинув її ряди і став до боротьби зі сталінськими собаками, в ім'я правди, за справу поневолених. Під кінець подає йому нашу підпільну літературу, яку він старанно складає і ховає до кишені. Командир частує його цигарками, сердечно пращає і відходить. При ньому залишається стійка. Сєржант не може нахвалити нашого командира й усіх нас, говорячи, що "бандєровци єто хорошиє люде". Під вечір його випускаємо, загрожуючи, щоб держав язика за зубами. Він задоволений відходить в свою сторону.

Відходимо на колонію Корчунок, яка є віддалена від нашого місця постою до 2 км. Кол. Корчунок - це маленьке сільце, яке начисляє около 10-ти хат. Населення ставиться до нас дуже прихильно. Воно боїться, щоб хтось не повідомив про наш постій червоних. Коло хат стоять тут і там апарати до гонення самогонки. Біля них дядьки: - "Знаєте, дзісь такій час, що без горілки нічого не зробиш. До млина їдиш, бери водку, до міста їдиш - бери водку, ой так, так!" Хлопці чистять зброю, яка поржавіла від покрапуючого дощу. Деякі читають книжки. Вечором к-р Яструб приносить нам підпільний військовий часопис "Стрілецькі Вісті"¹⁷. Ми спільно читаємо. Читаємо рівнож "Універсал УГВР", "Вісті з фронту" та інше.

31 жовтня [1944 р.]. Вівторок. Кватируємо дальше на кол. Корчунок. Давно ми так довго і вигідно не спали, як сьогодні. Хлопці направляють подерте убрання та взуття, гуторячи та жартуючи. День минає скоро. Зараз звечора лягаємо спати, бо ніччю відхід. О год. 3-ій відходимо на кол. Когутівку. День холодний і покрапує дрібний дощ. На кватирі у нас сумний настрій. Деякі хлопці читають, а решта відпочиває. По півночі о год. 3-ій відходимо до далеких клунь на луці й в них розміщуємося. Хлопці занурюються в сіно й засипляють.

2 листопада 1944 [р.] ранком на місце нашого постою прибуває д. Зенко, який був в околицях Грубешова. Він оповідає, що в долобичівськім лісі разом з кількома друзями зустрінувся з підводою польської міліції. По короткій перестрілці поляки покинули підводу й втікли. Дальше оповідає, як в околиці Грубешова польська міліція разом з польськими підпільними боївками тероризує українське цивільне населення. В селі Богородиця в білий день вбили трьох селян, спалили с. Пересоловичі вбиваючи 10 осіб. В с. Черничин вбили около 10 осіб та багато арештували. Крім того роз'їжджають по терені й роблять в українських селах облави. Тероризуючи населення, поляки мають на меті примусити наших людей виїжджати за Буг, бо "там Україна, а тут демократична Польска". Велике число українців уже записалося на виїзд за Буг. Чи хто поїде - невідомо¹⁸. Історія Польщі не навчила ще своїх синів. Вони всіма способами вислуговуються червоному окупантові, стараючись знищити українців, відвічних власників цієї землі. Полилось вже багато крови на Холмській Голготі і ще багато поллється. Але кров цю ми зуміємо пімстити, як вже не раз на протязі нашої історії мстили. Ми зуміємо пригадати клятим польським тупоголовцям гайдамацькі бенкети, під час яких не стало на Україні "ні ляха, ні жида". Хай ворог гуляє у своїй сліпій дурноті, ми холоднокровне сприймаємо всі вісті про їх звірства. Темніє. Небо затягають темні хмари. Вітер шумить по віттях дерев, силуючись нагнути їх додолу. Обсипається пожовкле листя і стелиться по землі жовтим килимом. Осінь, золота осінь! Вечором покидаємо клуні і йдемо вечеряти на Кугутівку. Там зміняємо білизну. Ми вже два тижні не зміняли. По вечері повертаємо знову до клунь.

Ранком відходимо на кол. Корчунок. Дощ не перестає падати. Слота. Хлопці, йдучи, падають. Вітер з дощем б'є по лиці, краплини води стікають за ковнір, плащі перемокли. Хатнє тепло приємно лестить по лиці. Повітря в хаті тяжке. Тут ночують люди із попалених сіл. Приміщуємося, де хто може: на лавках, скринях від амуніції, на землі й відпочиваємо. Цілий день минає спокійно. Стрільці переводять день на гутірках. Під вечір приїжджає к-р Черник та робить список, що кому потрібно із зимової одежі. По кількагодинному побуті від'їжджає. Ніччю відходимо до с. Вілька і розкватировуємося по хатах. На столах стоїть ще не доїджена святочна потрава: білий хліб, смажене м'ясо, холодець. Довідуємося, що вчора був тут празник. Господар, у якого ми кватируємо, скаржиться, що йому дали забагато стрільців на кватиру. Та з переконання знаємо, що багач є переважно скупар.

До рана ще кілька годин, тому лягаємо відпочивати. О год. 8-ій встаємо. Стрільці чистять зброю та роблять порядки біля себе. Кожний старається хоч трохи відрізнити, що це свято. Раптом вбігає стійковий і алярмує, що до села їде одна підвода з большевиками. Вже близько. Хапаємо за зброю і приготовляємося їх відповідно привітати. Приглядаємося, а це їде наш командир з кількома повстанцями, всі в совітських уніформах. Алярм відкликаний.

В год. 11-ій вдруге алярмує стійковий, що їде підвода большевиків. Стрільці жартують, що це певно такий самий алярм, як попередньо. Ще всі не були готові, коли бачимо через вікно підводу, а на ній двох совітів та кількох цивільних поляків. Підвода стала і всі почали з неї сходити. Двох цивілів зараз подались за хати (мабуть побачили наших), один поїхав фірманкою вздовж села. Лишилось двох совітів і жінка. Один з них підходить до хати, в якій кватирує наш рій. В дверях стоїть кількох наших стрільців. Побачивши большевиків, кличуть їх до себе. Один несміло підходить, заглядаючи у вікна. Другий, побачивши це, починає вицофуватись. В цей момент надбігають з противної сторони стрільці: "Брасай оружие, руки в верх!" - кричить один з наших. Большевик відкладає кріса в болото й підносить руки. Другого також роззброєно. Жінка-полька в наших руках. Вона приїхала відшукати свою корову, що мала б находитися в наших селян. Пускаємось навздогін за втікаючими поляками, але вони, поскидавши взуття, втікають до лісу. Підвода дістається в наші руки. Стрільці пізнають, що це наша. До зловлених большевиків підходить к-р Яструб. Вони вважають нас за міліцію і навіть ображуються, що ми "бойцов красной армії" сміли зачіпити. Командир жадає від них документів. Один спокійно подає, а другий каже, щоб перше показав к-р Яструб. К-р спрямовує до нього фінку МП і каже: "Сматрі, ето мой документ". Большевик торопіє і витягає зашмаровані папери. Один із них сєржант, другий старший сєржант. Командир починає з ними розмову, вдаючи росіянина. Називаючи село свойого походження, трапляє на село сусіднє одного з них. Це просто святий припадок. Большевик вибухає радістю і тішиться, що стрінув краяна. К-р Яструб відкриває перед большевиками, хто ми є. Вони трохи злякалися, почувши слово "бандєровци", але не вірять, щоб їх "русскій брат" міг щось зробити. Нам залежало, щоб вони від'їхали з якнайкращими думками про нас. Розбігаємось по селі за горівкою. Тітка приготовляє святочний обід. Очі большевиків роз'яснюються на вид потрав, розставлених на столі. Чарка за чаркою і пляшки порожніють. Большевики п'яніють. Під вечір к-р Яструб бере підводу, кількох стрільців і відвозить "гостей" у напрямі села, з якого вони прийшли. Ніччю переходимо шосу в с. Діброва й заходимо до с. Варешина. Тут закватировуємо.

6 листопада 1944 [р.]. Понеділок. День похмурий. Віє східний вітер, обтрясаючи рештки обсохлого листя. В садах червоніють ще де-не-де яблука. Листя вже немає. Без труду відшукують їх стрільці. Другого дня ранком 2-га чота на чолі з к-ром Дудою відходить на розвідку. Лісом, кущами наближається до спаленої польської кол. Борсук. Людей немає. На полях шелестить ще не вижате збіжжя. На місці села стояли лише згарища спалених польських хат. Колонія ця це колишнє польське бандитське гніздо й випадова база. Доходить до с. Мягке. Там в мурованому будинку на гірці стоїть станиця польської міліції. Підсуваються кущами до краю. Чот. Дуда вилазить на дуба й обсервує. Біля будинку ходить стійковий. Побувши там кількадесять хвилин, повертають на місце постою. Під час неприсутности чоти Дуди 1-ша чота зловила в селі одного совіта, молодшого сержанта. Із зовнішнього вигляду, поведінки і розмови можна додуматись, що це людина з освітою. Забираємо в нього ППС і коня зі сідлом. Большевик заявляє, що мав би охоту з нами лишитись. К-р Яструб рішає його взяти, але покищо дає його під нагляд певних стрільців.

8 листопада 1944 [р.]. Середа. Стрільці будяться трохи ранше. Земля скріпла, стиснена морозом. На долинах сивіє трава. Стоїмо в селі дальше. К-р Яструб бере кількох стрільців і від'їжджає. (Забуто сказати, що 28 жовтня 1944 р., зараз по розбиттю станиці в с. Мірчі, а одночасно й Черничині¹⁹, відділ перебрав к-р Яструб. К-р Карпо одержав наказ організувати новий відділ)²⁰. Як командир, так і стрільці їдуть в совітських уніформах. На дворі болото, стрільці сидять в хатах. О год. 17-ій стійковий алярмує, що до села наближається підвода з совітами. Готові вибігаємо з хати. Підвода від'їздить в ліс і там чути кілька серій з автомата. По кільканадцятьох хвилинах підвода виїжджає з лісу і ми пізнаємо повертаючого командира. К-р Яструб оповідає, що в сусідньому селі зловив трьох поляків - сталінських слуг, які давніше палили українські села і одного поручника польської армії, їх усіх розстріляно. Вечір. Кривавою загравою заходить сонце. Об замерзлу землю стукають чоботи. Йдемо до поблизького села в цілі розвідки. Переконавшись, що ворога ніде немає, повертаємо назад. Довідуємося, що сержант, якого зловлено з конем, з наказу командира зістав розстріляний. Останньо почав він щось крутити: "Отпустітє мєня, я опасаюсь за свой дом, їх вивезуть на Сибір" - казав він. К-р Яструб вважав, що він висланий у розвідку, а це тому, що знав 10 чужих мов. По смерті пізнаємо, що це був жид. Мудрий він був, що й наші командири не "підкачали".

О год. 24-ій відходимо. Ззаду гуркоче підвода. Минаємо спалену польську колонію Марисін. Дорога веде майже під лісом, по 5-ох км відпочинок. Стрільці сідають на гиляки, кастри з амуніцією і відпочивають. По 10-ох хвилинах ідемо дальше. За лісом входимо на насип вузькоторової залізниці. "Віддаль на 10 м" - паде наказ командира. Стрілецький ряд стає багато довший. Розшуки розбудили вже в селі собак. Вони зло побрехують, аж голос луною відбивається об ліс. Задержуємось на кол. Бляхарка й тут закватировуємо. На дворі ще сіро. Тітки, пробудившись, починають готовити снідання. Ми ще не роздягнені, відпочиваючи покурюємо папіроски.

На подвіря в'їжджає стр. Ромко фірманкою і повідомляє, що в недалекому лісі на розі є поляки. В тому ж часі з тим же повідомленням вбігає алярмовий. Скоро вбираємось і виходимо. Інші рої вже йдуть стрілецьким рядом вздовж села в нашому напрямі. Долучуємо й глибоким ровом, неспостережно для ворога, посуваємось у сторону лісу. Ще друга чота була в рові, як впало кілька стрілів. Зробивши розстрільну, посуваємося в сторону поляків. Що кілька хвилин встаємо і наслухуємо. Командир іде перший. Раптом паде кілька стрілів. Це на правому крилі один зі стрільців вбиває двох ворожих стійкових. Посуваємось дальше. Раптом чути сильний голос к-ра Яструба: "За родину, за Сталіна - вперед!" (Він був майже 15 метрів від польської "штурмівки"²¹, яка приготовлялась зробити бандитський напад на село). Град куль посипавсь по ворогові. Ворог зовсім здезорієнтувався. Він думав, що це більшовики. Та побачивши цивільне убрання стрільців, починає панічно втікати. К-р Яструб кричить дальше: "Бандєровци, сукіни сини, ізмєннікі родіни, нє удєрайтє, бо всєх пабйом!" Та це не помагало.

Частина поляків залягла і почалась відстрілюватись. Між кущами чути команду командира: "Ліве крило вперед!" Стрільці [оточують] місце, де вперше завважено ворога. Клекотять кулемети. Рвуться ґранати. Бій триває кілька хвилин. Ворог не видержує і починає вицофуватися на поле. Стрільці бачуть, як постаті в совєтських плащах і рогатих шапках панічно втікають в сторону шоси. Друга частина ворога находиться за насипом вузькоторової залізниці та за мурованими будинками колонії. Ми розтягаємося на краю лісу, творячи кут, звернений вершком уперед до ворога. Поляків є около 150 осіб. Вони стараються продовжувати бій. З-за насипу чути голос: "Хлопаци, оґень!" Залопотіли знову кулемети й автомати. По їх стороні чути лиш одного кулемета. Мабуть більше не мають. Ворог починає метушитися. Недалеко від нас реве наказуючий старшина до стрільців:"Тутай єще нє обсадзоно, карабін машинови, зайонць становіско!" Та місто виконання наказу, чути відповідь: "Цо, пуйдем на чисте поле, як там саме машинкі ґрайом!" Командири не можуть опанувати стрільців. Вже чути голос: "Вицофиваць сен до цвентажа, бо нам дроґем пшетном!" Та поляки вже більше і не оглядалися. Вони панічно втікали в сторону цвинтаря, не слухаючи більше наказів. Пострілявши ще кілька хвилин за втікаючим ворогом, відходимо в сторону с. Теребінь. Там зашиваємось в густі кущі й відпочиваємо.

По кількох годинах у напрямі нашої сутички залопотіли знов стріли. Це приїхала поміч з Грубешова та почала обстрілювати ліс. До лісу однак не відважились іти. Ми не маємо жодних втрат, та по ворожій стороні є напевно більше, чим двох стійкових. Користаючи з часу стрільці їдять хліб зі смальцем та весело забавляються. Сонце докочується до заходу. Зайшло... Сутінок охоплює все. Виходимо з лісу і подаємось на кол. Бляхарку, де мали днем кватирувати. Дядьки оповідають, що по нашому відході приїхало багато поляків разом із совітами та почали бити невинних жінок та грабити їхнє майно. Ляхи завжди боряться відважно з безборонною жінкою. Впав жертвою один 60-літній дідусь. По вечері лягаємо відпочивати.

О год. 23-ій відходимо в південно-східньому напрямі. Здалека видно телефонічні стовпи. Це шоса. Підійшовши ще кількадесять метрів, чуємо кілька стрілів на чолі стрілецького ряду. Усі залягаємо. Перед нами чути голос кількох большевиків: "Кто ідьот?" і серія з автомату. К-р Яструб, не схиляючись, почав матюкати в російській мові: "Бандєровци, ізмєннікі родіни, бандіти - таку вашу мать..." Большевики, мабуть, не зорієнтувались та почали відгукуватись: "Здесь червоноармєйци!" - відповідають большевики. "Пропуск?" - запитує к-р Яструб. "Ноль, трідцать три!" - відповідають большевики. "Бросай оружіє і вихаді!" Совіти кидають зброю і виходять. К-р Яструб, здобувши дві фінки і три кріси, наказує большевикам зголоситися до воєнної комендантури в Грубешові. Дещо віддалившись від нас, вони починають викидати ґранати, які стрільці від них не відібрали. Та нам вони не можуть нічого зробити, бо ми віддалені вже за кількасот метрів. Навіть не хочемо по них стріляти.

Перед досвітком задержуємось на кол. Корчунок та закватировуємо. Стрільці, дещо перемучені та невиспані, лягають відпочивати. Лише кухарі мусять собі відмовити цієї приємности. Вони готовлять снідання. В кімнаті сонний настрій. Погода погана, дощ із снігом не перестає падати. Це перший сніг цього року. Навкруги куди тільки глянеш - біло, біло. Весь день похмурий, покритий ніби сутінком вечір. Вечором при світлі каганця співаємо коляди. О год. 1-ій відходимо в південному напрямі. Дорога болотниста. В лісі темно, хоч око виколи. Приходимо на кол. Когутівку й тут в двох хатах закватировуємо. Вправді є тісно, але мусимо тут приміститись.

12-го листопада [1944 р.]. Весь день сидимо в хатах. Вештатися по подвір'ю не вільно, бо звідсіль недалеко переходить шоса, якою ввесь час переїжджають совіти. Стрільці майже безпереривно співають та гуторять. В кімнаті повно диму. Накурили завзяті курці. Вечором о год. 18-ій повідомляє нас алярмовий, що в сторону цієї колонії наближаються авта. Скоро вибігаємо надвір. Видимо на віддалі кількасот метрів у північному напрямі світло з авт. Їх є три. Виходимо за клуню і ждемо, поки машини не проїдуть попри наші кватири. Вони не зупиняючись минають нас і їдуть до шоси. Ніччю відходимо. Холодний вітер гуляє серед білого поля. Щойно половина листопада, а краєвид цілком похожий на зимовий. Минаємо с. Гонятин, попри село Ощів, ідемо на кол. Винники.

Коло год. 8-ої рано зупиняємось на призначеному місці. Господарі, хоч не багаті, але щирі та гостинні. Відпочивши, чистимо зброю. Другого дня стаціонуємо на тій самій колонії. Час минає спокійно. Вечером о год. 23-ій відходимо. Мороз пускає. Сніг топиться, серед дороги стають великі калюжі води. Входимо на колонію під село Ощів. Тут закватировує друга чота. Перша відходить до с. Костяшина. В кімнаті тісно і душно. Господарів нема, кудись поїхали. Мусимо господарювати самі.

16 листопада, [1944 р.], четвер. Обидві чоти стоять на тих самих місцях. Вечором друга чота приходить до с. Костяшина й долучає до першої. Спати лягаємо на стриху в отаві, бо в хатах нема місця. Раненько стаємо. Холод не дозволяє довго спати. Ніччю випав свіжий сніг. На дворі стало знову біло. Помившись, натягаємо свіжу чисту білизну. На гутірках зі знайомими дядьками день минає незамітно. Зараз вечером лягаємо спати. О год. 24-ій встаємо і відходимо до с. Винники. Це село положене в долині, недалеко від лісу. З гори, покритої лісом, видно гарний краєвид. Тут весь час стоїть наша застава. Спокійно проводимо день. Погода гарна, світить сонце, дихає лише легенький вітер. Мороз дещо меншає.

Вечором друга чота відходить на поблизьку колонію, навколо окружену гіркою. Перед крайними хатами чот. Боян²² наказує зробити заставу. Тут довідуємося про наше завдання. В одній із хат цієї колонії має бути один сексот-донощик. Треба його зловити. По кількох стрільців обскакуємо кожну хату. На противному краю колонії із хати почали падати стріли. Залягаємо та відкриваємо вогонь в сторону стрілів. В хаті тихо, не чути жодного голосу, лише деколи над нашими головами посвище куля. Хтось відстрілюється. Біля сусідньої хати починає клекотати наш кулемет. Ворожі стріли падають також зі стодоли. Обстрілюємо її. Стодола загорілася. Огонь скоро охоплює сусідні будинки. При світлі пожежі бачимо, як в нашу сторону біжить якась постать із горіючої клуні. Стріляємо до неї. Постать падає. Незабаром підноситься і починає відстрілюватись. Саме стріляє до зв'язкового, який перебігає від одного роя до другого через дорогу. В міжчасі в одного із наших затявся автомат, другому кулемет, але скоро їх наладнуємо і стрілянина триває дальше. Ройовий Гайда в цей час знаходиться із кулеметником по противній стороні обстрілюваної хати. Він лежить на голому полі у віддалі 15 м від хати, з якої відстрілюється сексот. Коли пускає другу серію з автомата, ворожа куля ранить його в обі руки. Автомат випадає. Та він ще подає наказ: "Хлопці вперед, палити хату!" Руками володіти не може. Скоро передає рій стр. Підкові й при помочі стрільців відходить дещо дальше від хати, де скоро роблять йому перев'язку. Його відвозять до найближчого села. При світлі ракети бачимо вбитого сексота з наганом в руці. Навколо нього висуваний по снігові простір - мучився. Дещо дальше лежить другий.

Перша чота, почувши стрілянину, прибуває на поміч. В цьому часі друга чота викінчує роботу з сексотами та їх будинками. Від сексотських будинків займається кілька інших. Біля хат лежить кілька трупів. Пролялась братня кров і серце стискає з болю на вид заподіяної кривди нашим дядькам. Але ми революціонери-повстанці знаємо одне: зрадник революції є зрадником нашого народу. З кожним зрадником будемо поступати не інакше, як ось з цими. Костирі спалених хат хай будуть пересторогою для інших. Завдання наші виконані. При світлі заграви відходимо. Ідемо все полем. Терен дуже хвилястий. По правій стороні лишається с. Лівче. Переходимо біля с. Сулимова й входимо до с. Ощова. Тут відпочиваємо в одній хаті. По годинному відпочинку йдемо дальше. По очах січе дрібний дощ зі снігом. Входимо до с. Костяшина й тут закватировуємо. Окружною дорогою ми йшли тому, щоби змилити ворога, який напевно пробуватиме йти нашими слідами.

19 листопада, [1944 р.], неділя. Село прибрало святочний настрій. Парубки і дівчата, співаючи, ходять по селі. Ми сидимо по хатах. Деякі стрільці читають книжки, інші дрімають. Пополудні через село переїздить одна підвода міліції, але ми її не чіпаємо, щоби не розконспірувати свойого місця побуту. Вечором приносимо сіно і лягаємо спати. Слідуючий день зараз з ранку гарний і соняшний. Сніг починає топитися.

21 листопада [1944 р.], у вівторок, коло обідньої пори бачимо за лісом в напрямі с. Ощова широкий стовп диму. Стрілів не чути. Однак ми певні, що це мусить бути облава. Вечором побільшуємо стійки, щоб не заскочив нас ворог. Ніччю відходимо. Погода погана. На дворі паде сніг з дощем, дорога болотниста. На збірці перед відходом одержуємо наказ повертати на свої кватири. Відхід відкликано. Другого дня довідуємось, що це горіло с. Гонятин. Його обставили ще ніччю енкаведисти і щойно рано почали акцію. Боївка, почуваючись безпечно, не виставивши стійки, лягла спати. Облава була для неї несподіваним заскоченням. Підчас облави дісталось в большевицькі руки кількох живих боївкарів. Крім того, згоріло около 15 хат. Нема сумніву, що це робота місцевого сексота, який продав своїх братів ворогам і наніс горя своїм сусідам.

23 листопада, [1944 р.], середа. Кватируємо дальше в с. Костяшин. Лише посилені стійки. Населення дуже залякане, та все ж таки ставиться до нас добре. Вечором у будинку школи чути музику й тупіт чобіт. Це молодь безжурно бавиться. Стійковому аж серце щемить з люті, коли стоїть на стійці, а звук музики доноситься до його вух: "Знайшли час на танці й забави!" На дворі мороз. Під ногами тріщить. О год. 23-ій відходимо на кол. Корощиці й там закватировуємо в 4-ох хатах. Днем між стрільцями чути то гостру дискусію, то якісь оповідання, або співи. Наш кухар, стр. Підкова, аж пріє біля кухні, готовлячи обід. Хлопці жартують, помагаючи йому в роботі.

Другого дня к-р Яструб висилає стрільців на розвідку в різні сторони. Сподіваємось, що сьогодні десь відійдемо. Вечором лишаємо непотрібні речі на місці, а самі відходимо. Думаємо, що на якусь роботу, бо доведеться вертати по наші речі. Відділ розходиться чотами по окремих напрямах. Першу чоту веде чот. Боян, а другу чот. Дуда. Вони йдуть розбивати ґуральні. Наказ розбити їх тому, що за горілкою приїжджають часто совіти, які п'ють з нашими дядьками і по п'яному витягають від них різні вістки про нас. Вони то силою змусили наших селян пустити в рух ґуральні. 2-га чота біля села Костяшин, Сулимів і підходить до Гільча. Тихо без шелесту стрільці окружують його. На гірці видно руїни двора і чути гуркіт мотора в ґуральні. Два рої йде на застави, а один до ґуральні. У вікнах блимає світло, стрільці обскакують скоро будинок і кількох входять до середини. Там роззброюють двох міліціянтів-українців, які наставлені тут для охорони. Чот. Дуда наказує машиністові задержати мотор. За кілька хвилин мотор стоїть. Стягаємо паси, набираємо одну бочку спірту, решту дозволяємо набрати робітникам і місцевим селянам. Пас і бочку спірту ладуємо на підводу. Селянам і робітникам чот. Дуда наказує вийти з ґуральні. Опісля кулеметник пускає кілька серій по моторі, котлах і всьому уладженні. З котлів пливе гаряча рідина, яка дуже парує. В будинку нічого не видно. Стр. Сидор входить до середини і кидає до печі совітську протитанкову ґранату. З середини доноситься сильний вибух і довгий зойк людини. Із середини чот. Дуда виводить осмаленого і обпаленого стр. Сидора. Сталось це так: стр. Сидор, відбезпечивши ґранату, кинув в піч і поки встиг відбігти вона вибухнула і поранила йому лице. Раненого відвели до підводи.

Тому, що робота скінчена, відходимо на місце нашого постою. В хатах відпочиваємо. Стрільці приносять трохи меду і хліба та з апетитом їдять. Повертає і перша чота. Вона робила ту саму роботу в с. Ліски. По одногодинному відпочинку відходимо. Сива імла покрила землю. На дворі темно. Під ногами слизько. Сходимо в долину на луку. Відійшли вже від хат понад 100 м., коли почули легкий стріл в нашому стрілецькому ряді. Хвилину пізніше повітря стрясає сильний гук. Не знаючи що є, залягаємо на становищах. "Ой, ой, ой" - пронеслось в повітрі. Біжимо в напрямі зойків і бачимо якусь розтягнену на землі постать та чуємо притишений зойк. "Хто ранений?" - спитав хтось із стрільців. "То я, Підкова, я не ранений, я забитий," - простогнав він. Темно, нічого не видно. Хтось підбіг з електричною ліхтаркою і засвітив. Дивимось і біль стискає серця. На землі лежить розтягнений кулеметчик Підкова. Лице біле, мов стіна, очі відкриті і вдивлені в темноту листопадової ночі. Ліва рука відірвана за кістку, цілий лівий бік вирваний, так що внутренності висунулись на верх, ноги також поранені. "Що сталося?"- спитав хтось. "Ґраната розірвалась, дав мені Соловій, ах довоювався, довоювався. Україно, вже здається вільною тебе не побачу!... Здобудеш Українську Державу, або загинеш в боротьбі за неї !" - говорив ранений піднесеним, але дрожачим голосом. Збіглися хлопці, прийшов к-р Яструб. "Друже Підково, що з тобою?"- питає командир. Стрільці присвітили. На вид понівеченого тіла стр. Підкови по мужньому лиці к-ра Яструба потекла сльоза. "Я боку не маю?" - спитав Підкова командира. "Ні, вирваний" - відповів. "І руки не маю?"- "Ні." Підніс ще цілу праву руку, глянув на неї, поворухав пальцями, випростував ноги й занімів на хвилину. По хвилі промовив благаючим голосом: "То добийте, добийте". К-р Яструб взяв Підкову за руку: "Прощай, друже Підково. Таких людей як ти нам треба більше..." "Поховайте мене ближче дому, повідоміть батька, що я не живу!" - просив Підкова. Командир просив ще Підкови пробачення за це, що мусимо його власною рукою застрілити. Після цього чот. Дуда двома стрілами вкоротив терпіння стр. Підкові.

Стрілець "Підкова" - холмщак, від 1942 року член ОУН, взірцевий бойовик. Довший час був на становищі районового. Коли зав'язалися перші вузли боївок, став активним бойовиком і жорстоко відплачував ворогам за кривди, заподіяні нашому народові. Між стрільцями був дуже люблений. І не дивно, коли смерть покрила його очі, не одному закрутилися сльози в очах. Тіло стрільця Підкови заховуємо тимчасово там, де загинув. Самі з великим жалем по втраченому другові відходимо. Під час вибуху ґранати, крім вбитого стрільця Підкови, зістало ранених ще двох стрільців: Борсук і стр. Євген.

Переходимо через село Кадлубиська, Вілька і змучені задержуємось на кол. Корчунок. Дещо перекусивши, лягаємо відпочивати. В 3-ій год. встаємо і йдемо дальше. Болото, йти тяжко, а ще до того темно. Ідемо в напрямі с. Угринів, але до села не доходимо, а звертаємо до клунь під лісом. В них закватировуємо. В першій стодолі остається друга чота, а перша іде дальше. До ранку ще година. Занурюємося в сіно і засипляємо. Зі села привозять снідання та обід. Протягом цілого дня балакаємо півшепотом. Голосно говорити заборонено. Вечором хлопці виходять з сіна та повечерявши, дехто відразу іде спати, інші сидять на тоці та провадять розмову на різні теми. Чотовий закликає до себе німця-повстанця та переказує йому найновіші вісті з фронту. З цього виникає весела сценка. Дещо пізніше приходить другий повстанець Міша - азербайжан. Він в добрім настрою, дає хлопцям закурити та оповідає своєю ломаною українською мовою веселі речі про себе. Нараз Міша перестає сміятись і питає: "Де є німець?" Йому показують. Він іде туди і сміючись каже, що хоче йому дати табаку. Німець встає. Міша встає, дає йому тютюн і починає розмовляти, їхня розмова виходить дуже смішно. Німець вміє кілька слів по-українськи, по-польськи та по-російськи, все це мішає з німецькою. То саме із Мішою. Він рівнож говорить по-німецьки: "ґут, капут, камрат". До цього домішує слова російські та українські. Ця розмова викликає сміх поміж друзями, бо й справді, почувши таку розмову, не вдається вдержати сміху. Міша часто оповідає про свою "чорну, суху дівчину", в якої колись кватирував.

Лягаємо спати. Стійки посилено. Ніч тепла, тиха. На другий день, доволі відпочивати, встаємо дуже рано. Ранок холодний. Тому знову занурюємося в сіно й очікуємо на снідання. Після снідання забавляємося в стодолі аж до обіду. По обіді приходить до нас пропаґандист, який іформує про теперішні події на фронті й загально начеркує, як виглядатиме теперішня європейська війна в найближчій будуччині. Пізніше оповів про бої японців з американцями на Далекому Сході. З черги розказав про дії УПА на сході і наше сучасне положення. Найцікавіше було для стрільців це, що передбачувано скорий розклад совітів, а тим самим скорше осягнення нашої цілі. Після цього ідуть на ці теми розмови, кожний зі стрільців висловлює свої думки. Вечором розстрілюємо енкаведиста-розвідчика, якого перелапали ще попереднього дня.

По вечері лягаємо спати. В недовзі 2-га чота відходить в напрямі Холмщини. Стрільці дуже вдоволені, що туди ідуть. Перед відходом к-р Яструб дає свойого коня рой. Соколові, бо він не може йти, нога болить. К-р Яструб іде з 2-ою чотою. Злегка стискає мороз. Скоро приходимо на кол. Корчунок і тут відпочиваємо около години. Ідемо дальше. Мороз щораз сильніший - знов відпочиваємо, тим разом на сіножатях. Доходимо до с. Шиховичі, переходимо через село і прямуємо на кол. Кузьмин, де закватировуємо. Від тітки довідуємося, що завтра мають приїхати за континґентом совіти. Щоб не наражати людей на небезпеку (коли пропаде в селі совіт, то звичайно відповідає за це населення), зараз зранку відходимо на колонію Модринець і там кватируємо до вечора. Вечором ідемо до села Теребінь. Здалека бачимо, як шосою, яку маємо переходити, їдуть авта. Та в той час, коли наближаємося до шоси, авт близько нема. Ще короткий марш і опиняємося на призначеному місці, де відпочиваємо. Вдень доносять нам, що на другому кінці села є польська "штурмівка" в числі 20 осіб. Це нас не тривожить, бо ми майже під лісом. По-друге, така сила для нас не страшна. Сидимо спокійно. Харчі привозять зі середини села. Вечором деякі стрільці відходять до своїх родин, які находяться недалеко Теребіня. Тут кватируємо й другий день. До села знов приїжджає "штурмівка", але на неї не звертаємо більшої уваги. День минає спокійно.

1 грудня, [1944 р.], пятниця. Ранком відходимо на кол. Бляхарку. На місце приходимо майже днем. Дещо пізніше приїздить підвода з провіянтом. Хлопці завдяки гостинності селян поки що не голодні. Господарі в яких кватируємо, записались на виїзд за Буг. Це не тільки тут, але й в інших селах люди записуються на виїзд, рішаючи покинути своє майно, щоб більше не мати стичности з поляками. Одначе жаль за родинним селом та тяжко запрацьованим майном відбирає охоту до виїзду. Тому то й виїжджати не дуже спішаться. Багато з них говорить: "Поїдемо, а буде щось, вернемо". Люди нічого не роблять в господарствах. "Так і так покинемо" - кажуть. Тут-то-там стоїть групка людей, нараджуються, що робити. Кожний з нас, де тільки не зайдемо, радить людям залишатися на місці, бо кращої долі в сьогоднішний час не знайде ніде, а все лихоліття з часом минеться. Однак дядьки не можуть рішитися, що мають робити. Скрізь спокійно, лише під хатами чути стукіт стійкових, які загріваються. Спати лягаємо зараз звечора, бо нема світла.

О год. 4-ій рано чотовий Дуда дає наказ посилити стійки. На ріг лісу відходять застави, решта жде в бойовому поготівлю. Нарешті поготівля відкликують. Розбираємося, миємося і чистимо зброю. Кожний з стрільців знаходить собі якесь заняття: хто читає книжку, хто латає вбрання, хто знов нищить свої докучливі "приятелі". Вечоріє. Загравою заходить сонце, обсипаючи золотим промінням верхи дерев. Сильний вітер не перестає. По вечері покурюємо, наносимо соломи і лягаємо спати. Опівночі відходимо. Ідемо через с. Модринь, переходимо шосу й задержуємось на кол. Шиховичі, де закватировуємо. Ще більша частина не заснула, а вже одержуємо наказ вставати. Це місце постою опускаємо тому, бо дорогою, яка переходить через цю колонію, совіти мають возити картоплю. Переходимо на Кузьмин. Тут зустрічаємо першу чоту, яка прибула ще минулого дня. Закватировуємо в двох хатах. Довідуємося, що під час постою першої чоти на кол. Корчунок утік стр. Ваня і стр. Василь. Ваня - східняк, дезертир з ЧА. При відході забрав годинник свого чотового й автомат стр. Вишні. Василь - холмщак, 17-літній юнак, втік мабуть тому, що батька арештували поляки.

Цього дня з наказу к-ра Яструба розв?язуються 3-ій і 4-ий рої в цілі доповнення інших роїв, в яких є замало стрільців. Вечором, як звичайно, лягаємо спати. На дворі приморозок. Ледяне шкливо тріщить під ногами. Звісно, грудень. О год. 3-ій відходимо. За нами посувається одна наша підвода. Йдемо знаною нам дорогою на кол. Бляхарка. Переходячи шосу, зауважуємо багато слідів авт. Ще здалека чуємо, що на колонії уїдають собаки: один, другий, а потім ціла собача музика. Пробуджуються люди. В хатах появляється світло. Загомоніло в селі. Дядьки оповідають, що рано на колонію мають приїхати совіти по картоплю. Ми весь час на поготівлю. Спати не вільно. Стійка уважно стежить у напрямі шоси. Сходить сонце. Від перших соняшних променів гине сріблистий іней, який розсипався по землі, стріхах і деревах. Минає год. 7-а, 8-а і щойно о год. пів до девятої стійковий повідомляє, що від шоси зближаються авта. Скоро відходимо до рову, який тягне до лісу. Ним прямуємо в лісну гущавину. З колонії доноситься стукіт моторів над'їжджаючих авт. Ми вже в лісі під гостинним прикриттям голих дерев. Авта зупиняються в перших хатах колонії. Їх є лише два. Вони приїхали по картоплі. По кількох годинах авта від'їжджають і ми знову повертаємо на свої кватири. Решта дня минає спокійно.

5-го грудня, [1944 р.], вівторок. Стоїмо дальше на місці. З самого ранку в гострому поготівлі. Стійки поставлені. Сподіваємося знов совітів, а стрінутись з ними на колонії є небажаним. В полудне поготівля відкликують. Чот. Дуда бере кількох стрільців і іде до с. Богородиці за харчами. День соняшний. Мороз пустив і зробилось болото. Стрільці читають книжки, або забавляються грою в карти. Цієї ночі приїхав до відділу к-р Карпо. Говорить, що він має перебрати відділ від к-ра Яструба, який є хворий. О год. 2-ій чуємо стріли. Незабаром прибігає звідтам дівчина й каже, що стріляють совіти, які на кількох підводах приїхали до села. Що хочуть, невідомо. Виходимо знова в ліс і вздовж краю розтягаємо розстрільну. Стрілів вже більше не чути. За деякий час стійкові повідомляють, що селом проходить двох совітів. Вони заходять до одної хати і там задержуються довший час. Пізніше подаються в напрямі шоси. По їх відході приходить до нас дядько, до якого заходили совіти і пояснює, що це був один совіт, а друга совітка. Про те, що тут діється, вони не питали.

К-р Яструб дав наказ стиснути розстрільну й робить збірку цілого відділу. Його передає к-рові Карпові. По перебранні відділу, розходимося на становища. О год. 15-ій вертаємо до хат на обід, який вже давно приготовили тітки. Сподіваємося, що сьогодні відійдемо, тому що задовго стоїмо на одному місці. Зараз звечора лягаємо спати. О год. 1-ій відходимо в напрямі с. Діброва. Дорога добра. Над нами світить блідолиций місяць. Підходимо до останнього ліска і зупиняємось. К-р Карпо висилає розвідку провірити, чи в селі немає ворога. Повернувші розвідники повідомляють, що спокійно. Заходимо до неогрітих хат. Стрільці здригаються від холоду. Не гаючись беремось до праці. Частина з нас розбирає знищені хати, рубає на дрова, інші розпалюють в печах, а решта носять солому до хати. Коли стало тепло, лягаємо відпочивати. День минає без жодних пригод.

8 грудня, [1944 р.], пятниця. Ніччю к-р Яструб ще раз пращається з нами і відїжджає лікуватись. На дворі мороз і сильний вітер. Дарма що ми палили в хатах, холод не дає спокійно заснути. Розходимось знова за дровами. Старенька бабуся порається зі сніданням. Користаючи з вільного часу читаємо книжку ген. Н. Капустянського "Українська збройна сила". Книжка дуже подобається усім стрільцям. Коло год. 11-ої ловимо одного місцевого сексота, який одного разу навів на село облаву. Крім того мав він ще інші провини. К-р Карпо дає наказ його розстріляти. О год. 16-ій відходимо. Весь час ідемо лісом. Вийшовши на поле, тратимо на деякий час напрям, але скоро відшукуємо. В с. Теребінь відпочиваємо. По відпочинку вибираємось до відходу. Перед нами шмат дороги. На втіху всіх приходить зв'язковий з повідомленням, що залишаємось на місці.

Другого дня із села приносять нам дівчата снідання. Нормально на співах і гутірках минають години таборового життя. Вечером відходимо в північному напрямі. Переходимо шосу Замість - Грубешів, дальше луками попри с. Гоздів і вузькоторовою залізницею доходимо до с. Богородиця. Весь час падає рясний дощ, аж шумить. По дорозі стоять великі калужі. Дядьки зразу не хочуть відчинити, вони сподіваються, що це поляки. Щойно в дальших хатах, при помочі місцевих стрільців відчиняють нам хати. Пізнавши, хто ми є, господарі приймають нас дуже гостинно. На столах з'являється м'ясо, молоко, тістка, пироги, що їмо з великим апетитом. Пізніше вносимо солому і лягаємо спати.

10-го грудня, [1944 р.], неділя. Встаємо рано, бо сподіваємось алярму. Це село положене недалеко міста Грубешова. Навкола села стоять малі хлопці, вважаючи, чи часом не наближається ворог. О год. 10-ій алярмують нас, що 17 совітів наближається до села зі сторони с. Волиця. Зі собою мають собаку. Скоро виходимо до клунь. Малі хлопці повідомляють нас про рухи большевиків. Вони минають село та подаються в сторону Підгірець. Ми повертаємо до хат. Снідаємо. Селяни наставлені до нас дуже прихильно. Село Богородиця - це одно з найсвідоміших сіл на Холмщині, через що себе дуже добре почуваємо. Коло год. 13-ої большевики повертають назад, але знов до села не вступають.

Вечером приготовляємось на якусь роботу, тяжчу одіж і непотрібні речі наказують нам залишити. Однак це мабуть, з причини поганої погоди приготовання відкликано. Лягаємо спати. О год. 13-ій відходимо на Теребінську колонію. Перший день минає спокійно. Другого дня коло год. 10-ої селяни повідомляють, що приїхали совіти та ловлять людей на роботу до сусіднього села. Хотіли зловити також одного із наших, але він почав втікати і червоні його вбили. Командир заряджує гостре поготівля. Господарі, в яких ми кватируємо, дуже налякані. Тітка каже, що ще того дня забере діти й піде на інше село, щоб тут не мучитися. На щастя нічого злого не сталося. Вечором о год. 21-ій відходимо на кол. Бляхарку. Тут не застаємо першої чоти. Вона стоїть недалеко й мабуть сьогодні до нас долучить.

13 грудня, [1944 р.], середа. Ніччю долучує до нас перша чота. Вона перебувала на кол. Кузьмин, та на кол. Мірче. Провівши день, ніччю відходимо на кол. Модринець, де закватировуємо в кількох хатах, положених між гарним сосновим лісом. Господарі приймають нас досить гостинно. Сідаємо кружком і співаємо коляди та пісні. Час минає скоро. Вечором перший рій Крука відходить з чотовим Дудою в невідомому для стрільців напрямі. Ми йдемо на кол. Кузьмин, де закватировуємо. День минув спокійно. Раненько о год. 4-ій відходимо на кол. Мірче. Тут ми щойно другий раз. Селяни нами дуже раді. Вони запрошують, щоб відвідувати їх частіше. Обіцяємо прийти. Дядько з тіткою співають українські колядки, їм помагає мала доня. Аж мило дивитися на таку зіграну родину. Вечором переходимо на кол. Бляхарку.

16 грудня, [1944 р.], субота. Стоїмо на затишний колонії. Совіти на добре взялися за виселення українського населення з Грубешівського і Холмського повітів. Стурбовані селяни тільки говорять про нього. Дядьки зглядаються один на одного й як кількох запишеться, пишеться майже ціле село. Залишки майна та збіжжя совіти при переселенні забирають собі. Дотепер виїхали слідуючі села: Вербковичі, Сагринь, Молодовичі, Бересть, Стрільці. Куди везуть людей - невідомо. На цій колонії також записалися на виїзд. Другого дня лишаємось на цій самій колонії. Ранком алярмують нас, що наближаються два авта. Виходимо в ліс, але ці авта лише переїхали через колонію. Повертаємо назад до хат. Перед вечором самі авта повертають з наладованою картоплею. Ми з хатів не виходимо. Повертає чот. Дуда з першим роєм. З наказу к-ра Карпа відділ розділюють на кілька груп і кожна з окремим дорученням відходить в свою сторону. Наш 5-ий рій розділюється на дві частини. Наша частина йде до села Теребінь в цілі зорганізування збірки харчевих продуктів, вбрання і взуття. Зайшовши на місце, стрічаємося з місцевими організаційними людьми, які помагають нам при переведенні збірки. Ночувати ідемо на колонію під ліс.

18 грудня, [1944 р.], понеділок. В хаті холодно. Стрільці померзли до кости. На дворі сильний мороз. Цього дня збірки не проводимо, бо по селі вештаються совітські авта. Щойно коли стемніло, починаємо продовжувати дальше свою роботу. Другого дня, то є у вівторок, свято Миколи Чудотворця. Сидимо спокійно у селі. Довідуємося, що переселенча комісія вже викінчує переїздові паспорти. Дядьки приготовляють скрині, в які укладують своє майно. На українські хати до села Вербковичі наїхали вже волинські поляки. Це лише старики, жінки і діти. Молодих немає.

Вечоріє. Приготовляємо наскок на переселенчу комісію. Маємо забрати майже приготовані документи. О год. 21-ій підходимо до хати, в якій міститься переселенча комісія. Двох стрільців з автоматами вскакує до хати й роззброює комісію, яка складається з капітана й лейтенанта - жінки. Без жодного спротиву капітан віддає нагана. Наказуємо віддати усі переселенчі документи. Він вказує на піч, де лежить ціла стирта паперів. Один із наших нав'язує із капітаном розмову, вияснюючи, хто ми є і чому забираємо документи. Совітський урядовець потакує, зазначуючи, що він нічого не винен, йому наказують і він мусить це робити. Накінець забираємо папери, а большевикові віддаємо зброю, за яку він дуже дякує. Попрощавшись, відходимо. По дорозі зупиняємось в одній хаті, в якій дощенту нищимо всі документи. Пізним вечором відходимо на кол. Мірче. Тут є збірковий пункт. Та інші групи ще не повернули. Вони залишились в терені з подібним завданням до нашого. Ранком долучає до нас к-р Карпо з першим роєм і частина другого. В терені залишився ще чот. Дуда з третім роєм і другою частиною другого роя. Довідуємося, що в с. Тихобіжі польська міліція зловила нашого фірмана Бородача і ще трьох стрільців. Зловили їх о 3-ій год. ночі й відвезли до Крилова на міліційну станицю. Що буде з ними не знаємо.

21 грудня, [1944 р.], четвер. Кватируємо на місці. На нашу кватиру приходить к-р Карпо. Він все веселий, жартує. В хаті гамір і сміх. По вечері ще дещо гуторимо і лягаємо спати щойно пізним вечором. О год. 3-ій відходимо на кол. Кузьмин, яка находиться під лісом. Довідуємося, що вищезгадані групи стоять на другій стороні лісу на кол. Модринець у віддалі два км. від нас. Повертає фірман Бородач та двох стрільців, які були зловлені поляками. Польські міліціянти передали їх совітам, але ті, не добачуючи в них жодної провини, відпустили [їх] на волю. Господиня готовить снідання, ми чистимо зброю.

Коло год. 9-ої рано стійкові повідомляють, що від села Модринця попід лісом в нашому напрямі посуваються підозрілі люди в числі 15-20 осіб. Наш рій є на краю колонії, у першій хаті. Скоро вбираємося і відступаємо до лісу, віддаленого від хати 20 м. Кількох стрільців біжать повідомити про це інші рої. Нас 6-ох, з одним кулеметом, не чекаючи на решту друзів, розстрільною посуваємося краєм лісу на стрічу незнаних гостей. Решта роя вибігає дещо пізніше, їх починає обстрілювати ворог. Вони заглиблюються в кущі й подаються в напрямі, де кватирували інші рої, думаючи їх там зустрінути. Та ті відійшли вже в ліс. Наша група, підійшовши кількадесять метрів, бачить перед собою у близькій віддалі групу большевиків. Вони завважують також нас і перші починають стріляти. Ми в лісі, а вони в долинці на полянці. Залягаємо і відкриваємо по них вогонь, їх дикі вигуки лунають по лісі: "Давай пулємйот" - реве котрийсь з большевиків, соваючись по долині. Наш кулеметник Галабурда²³ висувається наперед і б'є по ворогові. Біля нього зараз стр. Манько стріляє з автомата. Але по кількох серіях автомат затинається. Ми лежимо на самому краю лісу. Раптом чути зойк раненого. Спрямовуємо свій зір в сторону зойку й бачимо цілого обкривавленого кулеметника Галабурду. Не зважаючи на рану кулеметник Галабурда ще з більшою завзятістю б'є по ворогові. Роєвий Приблуда дає наказ відступати, а сам бере кулемета від раненого Галабурди.

Відстрілюючись відступаємо. Большевики не переривають вогню. Відійшовши в спокійне місце, один із стрільців відвозить раненого Галабурду до с. Шиховичі. Ми йдемо лісом на північ. Стріли стають щораз тихші. В який напрям відійшов к-р Карпо і які його пляни, не знаємо. Пройшовши добрий шмат дороги, спиняємось на кол. Міняни. Там снідаємо. Над лісом, в напрямі нашої сутички, видно клуби диму. Нема сумніву, що це большевики з люті спалили колонію, на якій ми кватирували. Коло год. 14-ої стійковий повідомляє, що направо від пожежі чути густу стрілянину та вибухи ґранат. Додумуємося, що це к-р Карпо б'ється з енкаведистами. Поспішаємо в напрямі стрілів. Вже вечоріє. Тихо прокрадаємося між кущами аж до місця, де ми стрінулися з ворогом. На колонії бачимо догоряючі хати. Коло згарищ лежать коні, кричать перелякані кури. Стріли втихли.

Подаємось на кол. Мірче. Відійшовши кусник дороги, бачимо перед собою стрілецький ряд, який йде в напрямі вищезгаданої колонії. Пізнаємо, що це наш відділ. Позаду котиться фірманка. Долучаємо до них. Хлопці оповідають, що при першій зустрічі нашого роя з енкаведистами, к-р Карпо відійшов з рештою хлопців в ліс з метою зробити засідку на дорозі, якою мали вертати большевики. Ще не вспіли як слід приготовитись (к-р Карпо стягнув стрільців, які кватирували по противній стороні лісу). Вони на голос стрільців подались в напрямі, де був бій. Але прийшовши, побачили, що вже ніхто не б'ється, повернули в другу частину лісу недалеко від своїх кватир, коли побачили наближаючихся енкаведистів з пограбленим майном. На наказ затарахкотіли усі кулемети і кріси. З большевицької сторони зістав ранений капітан і вбитий один кінь. Большевики скоро розсипалися по полі й, відстрілюючись, почали вицофуватись за високу бурту, де були добрі становища. В цьому часі з с. Модринця надійшла їм допомога в числі понад 30 свіжих енкаведистів. Число ворога виносило понад 50 осіб. Вони довгою лінією розсипались по полі і почали завзято оборонятись. Наші були ще поки що в лісі. По короткій перестрілці, побачивши, що ворог в деяких місцях починає панікувати і втікати назад, к-р Карпо дає наказ до наступу. Розстрільною вибігає відділ з лісу й подається в напрямі ворога. Цей залягає і завзято починає оборонятись. Кулі, мов оси дзищать над нашими стрільцями. Короткими стрибками посуваються вперед. К-р Карпо, не схиляючись, біжить на чолі відділу та б'є по ворогові. Ворог починає втікати. В цьому часі ворожа куля прошиває груди к-ра Карпа. Ще раз чути голосну команду: "Хлопці вперед!" Підбіг ще кільканадцять кроків і падає лицем до землі. Його підхоплює кількох стрільців і відтягає до лісу, решта гонить втікаючого ворога. Бій триває ще около години. Вкінці ворог не ставив вже жодного спротиву і втікає до с. Модринця, до якого під'їжджають свіжі авта з енкаведистами. Повстанці повертають назад. На полях минають ворожі трупи. Їх є 9. Находять теж вбитого капітана енкаведе. Забрали з поля бою двох ранених стрільців Лопуха та Свистуна і вбитого к-ра Карпа. Відійшли на кол. Мірче. Дещо відпочивши, один рій відходить по раненого Галабурду, який находиться в поблизькому селі. 5-ий рій бере тіло к-ра Карпа та двох ранених стрільців і відходить до села Угринова. Стр. Галабурду дещо пізніше відвозять у цьому самому напрямі. Між стрільцями бракує ще стрільця Жоржа. Де подівся, покищо не знаємо.

23 грудня, [1944 р.], субота. Кватируємо на кол. Корчунок. Під вечір приїздить к-р Яструб і перебирає відділ. Довідуємось, що стр. Жорж пробитий кулею відбіг дещо дальше в ліс і там закінчив своє життя. Ранений стрілець Лопух, з причини тяжкої рани в груди, рівнож не видержав і цього дня помер. Стр. Лопух - це юнак, народжений 1925 року на Грубешівщині, член ОУН. В своїй поведінці був скромний, здисциплінований і дуже люблений між стрільцями, їдким болем в'їлась в серце стрільців смерть к-ра Карпа. К-р Карпо - галичанин, від самого початку змагань на Холмщині боровся в рядах УПА. Десятки одчайдушних вчинків виробили йому між стрільцями признання вояка - героя. Не словами, а чином показав к-р Карпо, як треба боротися за свій рідний край. В розквіті найкращого віку впав, прошитий кулею відвічного ворога України - москаля. В серцях стрільців лишився глибокий жаль по дорогому командирові й тверда постанова пімсти на хижих окупантах.

Посидівши до вечора, о год. 3-ій відходимо до с. Костяшина. Тут перебуваємо 24, 25 і 26 грудня [1944 р.]. О год. 20-ій останнього дня відходимо до с. Сулимова, віддаленого три кілометри від нашого постою. Закватировуємо в крайних хатах. Слідуючий день минає на читанню книжок. Ніччю відходимо. К-р Яструб з причини хвороби лишається на місці. В тому часі відділом командує чот. Боян. Пройшовши приблизно 5 км, задержуємось в с. Ліски. Село те спалене, крім кількох хат. В них ми закватировуємо. Воно є положене в великому роздолі, від якого розходяться в кількох напрямах доріжки з високими буртами по краях. Під вечір довідуємося, що большевики минулого дня робили облаву на с. Угринів.

Слідуючий день, тобто 29 грудня, [1944 р.] проводимо в тому самому селі. Ніччю відходимо на кол. Корощиці. Днем на недалекій шосі бачимо проїжджаючі авта. В поблизькому селі чути густі стріли. Це енкаведисти дальше продовжують облави. Весь день ми є в гострому поготівлі. Вечором виходимо до с. Костяшин.

31 грудня, [1944 р.], неділя. Селяни дуже гостинно приймають нас. Харчуємося в кількох хатах. К-р Яструб лежить ще хворий і мабуть не скоро встане. Спокійно минає день. Проспавшись, встаємо о год. 3-ій рано й відходимо в східньому напрямі. За нами лишається невеликий слід, бо земля потрушена дещо снігом. Переходимо через невеликий ліс і розкватировуємо в одній хаті біля Лащева. В ній віддавна ніхто не мешкає. Наносимо соломи. В невеликій кухні й кімнаті поміщується нас около 60 осіб. Місця є мало. Під час відпочинку, один одному лягає майже на ноги. Ранком холодно. Вітер завзято лютує по шибах. Ми лежимо, мов у переповненій в'язничній келії. З харчів маємо лише хліб. В кожного під верхнім убранням число докучливих "приятелів" більшає, але й з ними український революціонер дає собі раду. Вечором один рій відходить до поблизького села по харчі. Над ранком згаданий рій приносить зі села каву і хліб.

2 січня, [1945 р.], вівторок. В хаті дуже гамірно. Азербайджанець Міша, розвеселившись, співає в рідній мові пісні, розповідає про свій край і народ. Він дуже радий, що ми його слухаємо. Коло год. 13-ої стійка повідомляє, що недалеко від хати йде підозрілий тип. Чот. Крапка з одним стрільцем доганяють його і приводять до хати. Убрання його обдерте й завошивлене. В кишені дві ґранати. Чот. Боян з рой. Приблудою проводять слідство. Він вдає втікача з ЧА, та внедовзі признається, що є висланий в розвідку. Сам є енкаведист. По списанні протоколу, чот. Боян дає наказ його розстріляти.

(2 січня - 3 березня [1944 р.]) ²⁴.

3 березня, [1945 р.], о год. 20-ій, виїжджаємо саньми з с... Віє морозний східний вітер. Доїжджаємо до с... і тут зупиняємося. Сани відсилаємо назад, самі йдемо пішки на колонію, де у двох хатах закватировуємо. Від місцевих людей довідуємося, що в с. Переводові, де кватирував рій Ярослава, большевики проводили облаву. Двох стрільців, Корінь і Степовий, заскочені в стодолі, відбивалися до часу, доки не впали прошиті кулями енкаведистів. Слідуючий день проводимо в тих самих хатах. Вечором прибуває до нас к-р Черник і наказує чот. Крапці перевести відділ на кол..., де буде він сам.

Повечерявши, відходимо до самітної хати під ліском. Там нас задержує стійковий. Заходимо до хати і тут зустрічаємо рої Ярослава та Клена. По кількох хвилинах відходимо дальше і закватировуємо в самітній хаті. Сюди приходять рої Ярослава і Клена. Дещо пізніше приїжджає к-р Черник. Ройові роблять зі своїми роями збірку. К-р Черник переглядає відділ. По перегляді відділ віддає к-рові Кропиві²⁵, який свіжо до нас прибув. По переданні відділу к-р Черник відїжджає.

З новим командиром Кропивою подаємося в північному напрямі. Довкруги сніг. Тому, переходячи всякі дороги для змилення нашого напряму маршу, переходимо задом. Перед селом... відділ зупиняється. К-р Кропива висилає стрільців у совітських уніформах у розвідку. В селі спокійно. Два рої входять до двох хат під лісом, а два йде до села. Закватировуємо. З наказу к-ра Кропиви всіх підозрілих людей маємо задержувати до вечора, бо тут волочиться багато сексотів. Рої, які кватирують у селі, задержали вже кількох. Коло обіду до села приїздить міліція-українці. К-р Кропива рішає два рої, закватировані в селі, перевести під ліс. Людей придержаних випускає, крім одного, який є підозрілий. Його приводять кількох стрільців та сам к-р Кропива. Оглянувшись, цей кидається утікати, але його доганяє куля з пістолі. Рої з села заходять до хат під лісом. Тут ждемо вечора, щоб під прикриттям ночі відійти дальше. Вечором ідемо ще до села на вечерю, а повечерявши, переходимо до с..., де закватировуємо в хатах по роєві.

К-р Кропива закликає солтиса і наказує, щоб цей зробив збірку харчів. Солтис наказ виконав. Перед світанням відходимо на кол..., де в трьох хатах під лісом закватировуємо. Коло год. 11-ої в селі... чуємо стріли. Над нашим і над сусідними лісами кружляє тяжкий совітський бомбовик. К-р Кропива висилає розвідку під село, але в селі нічого не завважено. Виходимо з хат до лісу. Переходимо через ліс. Перебігаємо через поля і вскакуємо до другого лісу. Літак кружляє дальше. Займаємо становища на краю. В лісі тихо. Вітру нема. Сонце починає припікати. Минають години. Стрілів в селі вже не чути, та тільки літак кружляє. Двох стрільців іде в розвідку до хат, з яких ми вийшли. Повернувши, звітують, що на колонії спокійно.

О год. 16-ій вертаємо на колонію та просимо тітку, щоб приготовила нам щось з'їсти. Навкруги хат розставляємо стійки. В ліс виставлено застави. Коло год. 18-ої застава ловить на дорозі трьох підозрілих типів, які їдуть підводами. Переглядаємо документи. Чот. Крапка знає одного особисто. Він щось шепоче командирові Кропиві, який є в совітському уніформі. Двох інших відпроваджує до сусідньої кімнати. З першим починається розмова на політичні теми. Дядько виявляє себе великим українцем-патріотом. Він твердо вірить, що Україна мусить бути та що большевики проваляться. Оповідає теж про своїх дітей, одна донька Марія в Сокалі, в школі. "Про другу добре не знаю. Може вона десь у вас, "бандерівцях", санітаркою" - оповідає він. "У мене самого не раз перебували хлопці. Я вповні співпрацюю з "бандерівцями"" - продовжує він. Раптом к-р Кропива робить зворот розмови: "Товариш сержант, пішітє всьо что гаваріть етот бандєровец". Дуже поважний він є, та все таки мішається і не знає, що має дальше робити. Чот. Крапка пише все, що допитуваний говорив. З черги к-р Кропива зазначує, що зараз приїде НКВД. Написаний протокол зістане переданий в їх руки. Підписати це, що він зізнав, не хоче. Ні просьбою, ні грозьбою до цього його змусити не можна. К-р Кропива наказує зав'язати йому руки. "Не в'яжіть, як хочете знати, то моя доня працює в НКВД в Томашеві машиністкою. А син ще за Польщі сидів у в'язниці за те, що працював в комуністичній партії" - говорить він. Його очі пильно скачуть і допитливо слідять за командиром, а він тоді до нього: "Було відразу говорити, а то стільки часу змарнували на одному допиті". "Та я не знав, що то свої, я думав, що то бандерівці." Дядько ставить на стіл водку й просить пити на знак доброго закінчення справи й стрічі зі "своїми". Починається "баль". Наш "гість" п'є келішок за келішком. Ми також вдаємо, що п'ємо. В дійсності горілку виливаємо на землю. "Гостеві" розв'язується язик. Він виказує усіх бандерівців у своєму селі. Оповідає теж про "добрих" людей. Пізніше цілує командира і просить, щоб ще сьогодні приїхав до його дому в Телятині, там він нас ще краще погостить. Оповідає про свого товариша, який находиться в іншій кімнаті, що це є свій чоловік. Він подається до Люблина до НКВД. Там вислав прохання, щоб його прийняли до служби. Коли приймуть, буде працювати в м. Люблині. Про третього говорить, що це "невтральний". По кількох годинах довідались ми від нашого "гостя" все, що нас цікавило. Час нам відходти. К-р Кропива підходить до нього і каже роздягатись. Він спочатку глупо кліпає очима, а дальше береться роздягатись. Роздягаємо його до білизни. Тепер він зрозумів, куди заїхав. Його лице на зміну біліє, то червоніє. "Через таких, як ти зрадників терпить ввесь український нарід" - каже командир і твердою рукою мастить по пузатій пиці. Пізніше виводимо його в ліс та розстрілюємо. З другим робимо те саме. Відходимо. В свіжому снігу лишаються дуже замітні сліди. Доходимо до с..., де закватировуємо.

7 березня, [1945 р.]. Раненько кількох стрільців їде саньми по нашому слідові й затирає сліди. Днем стрільці направляють взуття та одяг. Селяни оповідають, що часто до їх села приїжджають "ґалянти" (організовані сексоти в с. Махнівок). День минає спокійно. Вечором замовляємо сани й виїжджаємо на кол.... Хати тісні. На силу можемо поміститись. Господарі є дуже привітні. Вони стараються нас прийняти якнайкраще. Стрільці беруться чим скорше до чищення зброї. Вона, замерзаючи, скоро ржавіє. Чистити мусимо по кожному перемарші. День минає на розмовах. За вікнами змагається вітер з високими деревами: нагинає їх, трусить ними та обсипає снігом. Навіть собаки на двір не хочуть показуватись. А це ж березень, здавалося б, що весна запанувала над зимою. А вона, зібравши всі сили, старається побороти її. До нас має приїхати к-р Черник. Однак минає день і вечір, а його немає. Мабуть вже не приїде. Десь далеко чути рідкі крісові стріли. По вечері ще дещо гуторимо і лягаємо спати. Встаємо рано. К-р Кропива наказує митися на дворі снігом. Миємося. Кожний зі стрільців веселий, сміється, жартує та розібраний до половини забавляється на снігу. Пополудні приїздить к-р Черник. Він, пожартувавши з нами, говорить щось окремо з к-ром Кропивою. Вечором від'їздить.

10 березня, [1945 р.], субота. Біля полудня зривається сильна заметіль, шалений вітер, мов ранений звір, реве та стогне, несучи цілі хмари снігу. Стійковий мов "снігова баба" цілий обкурений снігом. Ще перед полуднем приїжджає к-р Черник. Він робить відправу з к-ром Кропивою, чотовими та ройовими. Пізніше перегруповує цілий відділ. Зі стрільців, що володіють російською мовою, творять окрему групу й прилучають до пробоєвої чоти Сушка - східняка²⁶. Решта стрільців лишається при к-рові Кропиві. Цілий відділ ділить на кілька груп. Ніччю к-р Черник від'їжджає. До нас прилучає незнаний тереновий і разом з ним від'їжджаємо. Додумуємось, що йдуть приготування до роботи. При пробойовій чоті залишається к-р Черник. Він наказує чищення зброї. Вона мусить бути чиста і справна.

11 березня, [1945 р.], неділя. День гарний і соняшний. На колонію, де ми кватируємо, привозимо