| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |

Євген Штендера

Любачівський надрайон
на початку 1945 р.

Оттава, 8 липня 2000

В своїй доповіді про польсько-українську співпрацю на конференції в Гамілтоні в 1977 р. я говорив про ті події в пізнішій окрузі "Батурин", які стосувалися співпраці УПА й ВіН-у.
Yevhen Shtendera: "In search of Understanding: Cooperation UPA and AK/WiN in 1945-1947", Poland and Ukraine: Past and Present. Edmonton,The Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1980, pp. 271-294

Проте вже в цій доповіді я подав різні факти про тодішню підпільну організацію цієї території і які зміни зайшли в ній до літа 1945. Нажаль цього не "завважили" навіть ці автори, що покликалися на мою доповідь у справі співпраці УПА і ВіН-у. Вони повторювали звичайно те, що написали А. В. Щесняк і В. З. Шота в їхній книжці "Дроґа до ніконд", що слушно здобула репутацію солідної студії про українське підпілля в ПНР.
A. B. Szczesniak I W. Z. Szota: Droga do nikod; Dzialalnosc Organizacji Ukrainskich Nacionalistuw I jej likwidacja w Polsce. Warszawa, Ministerstwo Obrony Narodowej, 1973.

Тимчасом вони описали організаційну структуру цієї території, яка була від літа 1945, бо видко не мали архівних документів про те, що було раніше. В останньому часі ці неправильні дані повторяють от хоч би Ґжеґош Мотика і Рафал Внук у їхній праці "Пани і резуни; вспулпраца АК-ВіН і УПА 1945-1947"(3).
Grzegorz Motyka i Rafal Wnuk: Pany i rezuny; wspulpraca AK-WiN I UPA 1945-1947. Warszawa, 1997

Повторюють ці неправильні дані також українські автори, що покищо не мають змоги солідно попрацювати у доступних архівах, напр. автори книги "Партизанськими дорогами з командиром 'Залізняком'."
Партизанськими дорогами з командиром "Залізняком". Дрогобич, Відродження, 1997

Тому хочу тут подати дещо більше про підпільну адміністрацію й про персональні зміни в проводі ндр. Любачів.

За дорученням з України, крім інструкцій в польській справі, я мав зв'язатися з повітовим проводом Любачівщини і райовим Угнівщини (повіт Рава-Руська) й зорганізувати з цієї території надрайон за прийнятими зразками в Україні. До нього мали також увійти села з Яворівського пов., що опинилися на польському боці - Великі Очі, Кобильниця Волоська й Руська і ще кілька малих осель. Я з "Чайчуком" й охороною перейшли кордон у ніч перед Йорданом. Кілька днів пізніше ми були в кур. "Залізняка". Від нього я довідався, що 8 січня на хуторі Телепи недалеко с. Люблинця (недалеко від нашого місця постою) загинули пов. "Гармаш", районовий і ще хтось з повітового проводу. Інші члени повітового проводу загинули скоріше. Живими залишилися лише "Володар", мабуть організаційний, що був неактивним й ховався десь у Горайці в своєї нареченої і повітовий військовик (оргмоб) з Лівча, псевдоніму не пригадую. "Залізняк" обіцяв допомогу, бо розумів, що справна підпільна адміністрація буде доброю опорою відділів УПА. Він передав курінного пвх., поета Петра Волошина Василенка на референта пропаґанди й "Ялівця" на реф. СБ. Він допоміг своїм знанням місцевих діячів підпілля і дав вояків, щоб пішли у "відірвані" села й нав'язали контакти з підпільниками, що ховалися перед розгулом МО, УБП й НКВД. Багато допоміг також новий районовий "Швець" з Люблинця, старий оуніст, що знав підпільних діячів ОУН в повіті й перех овував у відносно спокійному Люблинці втікачів з Любачева й інших окупованих МО місцевостей.

Ще в січні був сформований надрайоновий провід підпільної адміністрації й відбулася надрайонова нарада, за участю районових Любачівщини й деяких членів районових проводів. Крім згаданих, до надрайонового проводу ще увійшли - господарчий, мабуть, "Корнієнко" і Марта Філь з Любачева, керівник УЧХ. Про цю нараду лишилося в пам'яті, що районові проводи великих втрат не мали. Оціліли теж деякі СКВ (вояки ховалися), але деякі - майже зникли (вояки були арештовані, пішли до УПА, ховалися невідомо де). Визначено таке найближче завдання: всі йшли в терен, щоб відновити зв'язки й підтримати людей на дусі. Петро Волош (ще з іншими) - мали зорганізувати працю видавничого осередку.

На початку лютого я подався в Угнівщину, щоб прилучити її до нашого надрайону. Вона входила до Томашівського пов. польської адміністрації. Там був відносний спокій. Підпільна адміністрація під керівництвом "Заруби" діяла справно. В околицях Любичі Королівської - Верхрати перебувала сотня УПА з куріня "Залізняка". Терен цей не був так пограбований як Любачівщина й був відносно заможний.

В другій половині лютого була друга нарада надрайонового проводу й районових. Проходила вона навіть в оптимістичному настрої. Терор МО (була опанована АК) якось ущух. Були наладнані зв'язки з кущовими й станичними проводами на цілій території, так що все почало діяти, людей підтримало те, що знову щось робиться. Петрові Волошеві вдалося видати кілька брошурок й летючку, готувався до друку "Лісовик". Він мав вже кількох помічників.

2 березня був трагічний бій двох чот сотні "Месники ІІ" під ком. "Біса" з НКВД, в Мриглодах й біля Грушки, в якій загинуло 60 вояків УПА. Чотири чоти цієї сотні квартирували на 4 хуторах серед лісів; у випадку наскоку на одну чи дві з них, мали інші прийти на поміч. К-р "Орест", "Залізняк" і я прибули ніччю до присілка Гути Любицької, де квартиривала чота "Лютого" й сотенний "Біс". На світанку збудила нас стрілянина в напрямі хут. Мриглоди (а може і Грушки). Ми вийшли до лісу, де була ще одна (а може 2 чоті). "Залізняк" вислав чоту чи й більше (рій чи два) на поміч, коли ущухла стрілянина. Потім зірвалася знову стрілянина. Ми пробули в лісі цілий день, але не мали точних даних про бій, хоч висилали ще розвідників або долучили до нас вояки, що були вислані на допомогу. Була тоді велика заметіль. Зібрали всі дані щойно на 2 і 3 день. НКВД використало заметіль і підсунулося під хутір Мриглоди ще заночі. Там загинула здається ціла чота УПА під ком. "М'яча". Вже не пам'ятаю, чи подібний наскок НКВД був на Грушк у, чи там НКВД зробили засідку на чоту, яку "Залізняк" вислав на допомогу.

Цей трагічний бій потряс цілим нашим підпільним надрайоном, розуміється також населенням. Майже всі вояки походили з цих теренів.

Про підпілля в Ярославщині я тоді знав мало. Пригадую розповідь "Залізняка" про рейд куреня в Синявські ліси (між с. Мілковом і Синявою) після бою 8 січня 1945. Відділ сидів у лісі без харчів. Заготовщики харчів і розвідка, що йшли на села, всюди натрапила на селянські варти, що здіймала несамовиту трівогу села-дзвонили дзвони, били в рейки й баняки, трубіли і т.д. Після цього відділ УПА переходив у нове місце, бо грозила облава, проте це було нелегке у глибоких снігах, притому лишався слід. Після кількох днів такого "рейдування" "Залізняк" вернувся в знайомі терени. Він був переконаний, що там (Синявщина) немає нашого підпілля.

Все таки ми цікавилися Ярославщиною, головно манили Синявські ліси. Тож на нараді надрайогового проводу, мабуть, ще в лютому, я почав розпитувати про підпілля в Ярославщині. Виявилося, що наші підвденно-західні СКВ мали контакти з підпіллям в околицях Ярослава, деякі вояки переховувалися в Ярославських селах, зрештою старші оуністи зналися ще з польських тюрем чи пізніщої діяльности за німецької окупації. Тож я доручив районовим зв'язатися з підпіллям у Ярославщині й потворити зв'язкові пункти для майбутніх контактів і співправці. Скоро після цього, при кінці березня чи на почактку квітня 1945, таким зв'язком прибув ндр. Ярославщини "Сталь", його організаційний "Корнійчук", можливо ще "Лаврів" і їхня охорона.

"Сталь" приніс пошту для підпільного проводу Любачівщини від тодішнього керівника Перемиської округи "Орлана". Вже не пам'ятаю змісту цих листів, але пам'ятаю найголовніші постанови. Любачівщина мала увійти в склад Перемиської округи, разом з Ярославщиною творити один надрайон, який мав очолити ндр. Ярославщини "Сталь". Решту справ, зв'язаних з реорганізацією цих двох надрайонів в один мали, здається, узгіднити на місці проводи обох надрпйонів. Це було саме в той час, коли прийшла весна, тобто стопилися сніги й потепліло. Багато підпільників, що ховалися по селах вийшли в ліс. Робота підпілля пожвавилася, почали діяти СКВ як бойові одиниці. Нарада спільного ндр. проводу відбувалася в лісі. Я став заступником "Сталя", "Корнійчук" - організаційним, "Ірена" (Марійка Лабунька) мала перебрати УЧХ (проте її ще не було). "Володар" увійшов до пропаґанди. "Волош", "Корнієнко", "Ялівець" і військовик залишилися на своїх постах. До надрайонового проводу ще належав "Лаврів", але не пригадую його завдань.

Десь у тому часі до Любачева прибув батальйон військ КБВ (Польський відповідник військ НКВД), що почав "пацифікацію" (частинне спалення й масакри) українських сіл, які уважали осередками УПА - оба Люблинці, Гораєць, й Коровиці. Люблинець палили на очах сотні УПА, що кватирувала в поблизькому лісі й мала наказ "конспіруватися". Це викликало невдоволення з наказів "Залізняка" так серед старшин УПА як діячів підпілля. Після палких дискусій й гострого конфлікту між "Залізняком" і "Сталем", змінено бойову тактику. Відділи УПА й СКВ розміщено так, щоб можна було робити засідки й при потребі "бльокувати" рух КБВ з Любачева. Спільно підготовлено нічний наскок на всі станиці МО по селах і місточках надрайону, що відбувся успішно 18 квітня 1945. Більшість станиць була розбита, або розбіглися. Виявилося, що майже вся МО була іфнфільтрована підпільною АК. Саме тоді це "відкрили" НКВД та УБП і арештували деяких діячів АК, а інші - майже вся МО Любачівського повіту - перейшла в підпілля. Після цього КБВ і нечисленні ста ниці МО "успокоїлися", сиділи в своїх опірних пунктах, з яких показувалися тільки більшими, готовими до бою групами. На селах постала "упівська республіка".

Наприкінці квітня почалися переговори між УПА й АК, які відразу довели до перемир'я й деякої співпраці. З нашого боку переговори провадив "Корнійчук", а керував ними "Сталь" у консультаціях з "Залізняком", мною і тими членами надрайонового проводу, що були під руками (Ми тоді перебували в околицях Люблинця або Мілкова).

Невдовзі після цього прибув з України Ярослав Старух ("Стяг"). Не пригадую, чи мав він нараду з цілим надрайоновим проводом. Він радше зустрічався з кількома, або поодинокими людьми. Від нього ми довідалися, що твориться Закерзонський край, який він має очолити. Тиждень чи два після першої зустрічі зі Старухом я отримав доручення йти на Холмщину (десь тиждень по Великодні). Найважливіше нововведення, що прийшло десь у тому часі, це піднесення Любачівського надрайону до статусу округи, що підлягала безпосередньо крайовому проводові Закерзоння. Отже щойно тоді постала Любачівська підпільна округа, відома також як друга округа Закерзоння.

Євген Штендера


Вип. 1,    зима 2000    «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |