| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | POLISH |

Євген Штендера

ШУКАННЯ СПІЛЬНИЙ ШЛЯХІВ: ПОЛЬСЬКЕ І УКРАЇНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ В РОКАХ 1945-1947


СПІВПРАЦЯ МІЖ УКРАЇНСЬКИМ І ПОЛЬСЬКИМ ВИЗВОЛЬНИМИ РУХАМИ - УПА Й ВІН

Метою цього нарису є дати історичний огляд співпраці українського визвольного руху - УПА /Української Повстанської Армії/ і її польського віповідника- ВіН /Вольносць і Незавіслосьць/ в комуністичній Польщі. Починаючи з весни 1945 р. обі ці організації співпрацювали до зими 1947 р., коли ВіН_почав демобілізацію. Ці добросусідські відносини були яскравим контрастом до попередньої ворожнечі й боротьби між цими двома визвольними рухами. Хоч не прийшло до формального союзу між керівництвами обох цих рухів, спільні контакти в 1945-1947 були успішною спробою мирно розв'язати існуючі непорозуміння, шукати вдаємозрозуміння й гармонійного співжиття.

Я постараюся проаналізувати різні аспекти співпраці обох рухів у політичній, військовій та інших ділянках і дати загальний огляд місцевих контактів між обома рухами в різних повітах вздовж українсько-польської границі. Хоч деякі історики в Польщі вже опублікували ніби джерельні огляди про ці справи, їхні праці написані тенденційно й повні офіційних наклепів на оба рухи з часу війни, з метою представити в якнайгіршому світлі так УПА як ВіН. Поза Польщею появилася на цю тему лише радше популярні статті чи спогади. Автор цього нарису має намір дати об'єктивний огляд, базований на досі ще не опублікованих документах і на вже опублікованих дослідах. Вони будуть доповнені його власними спостереженнями, коли він як старшина УПА мав пряме відношення чи брав участь у деяких контактах між обома організаціями.

Правдиві прізвища підпільних діячів буду подавати лише тоді, коли вони були названі в комуністичних публікаціях і коли є певність що вони не будуть переслідувані.

Несподіване доручення

З польським питанням я зустрівся безпосереднє в грудні 1944 р. Я працював тоді у військовій адміністрації УПА у північній частині Львівської области, яка межувала з новими кордонами сучасної Польщі. Радянсько-німецький фронт стояв тоді на р. Висла. На початку грудня викликав мене на зустріч к-р Львівської Військової Округи УПА полк. Вороний до с. Ордова в Радехівському р-ні. На цій зустрічі я дістав доручення перейти польсько-радянський кордон у Любачівський повіт, де я мав зв'язатися з курінним УПА Іваном Шпонтаком /"Залізняком"/. Одним з найважливіших завдань цієї місії було передати інструкції ГК УПА про наладнання добрих взаємин з польськими самостійниками.

Скоріше ніж говорити про цю місію, я повинен дати характеристику загальної ситуації. Коли 1944 р. створено новий кордон між СРСР і Польщею, у Польщі залишилася вздовж пограниччя вузька смуга земель з українською більшістю. На цій території ще з часів німецької окупації діяли відділи УПА, що й далі підлягали вищим командам УПА на сусідних теренах в Українській РСР.

Крім полк. "Вороного" на зустрічі були керівник Львівської области "Золотар" (Дмитро Слюзар) і окружний ОУН на північну Львівщину - "Бурий"(Яків Притулко). Сьогодні я можу відтворити лише загальний зміст розмови. Всі вони вважали, що союз з польськими самостійниками важливий не тільки з уваги на сучасну ситуацію, але передусім для майбутнього, для спільної оборони перед російським імперіялізмом. Такий союз уважали_актуальною справою. Спірна справа кордонів між українцяьи і поляками тепер автоматично відпадає, бо Польща була окупована совєтськими військами так як і Україна. З енергічної совєтизації Польщі можна зробити висновок, що Росія і не думає забратися з Польщі в майбутньому. А від західних аліянтів теж не можна сподіватися війни з СРСР за Польщу. Отже так українців як і поляків чекає затяжна боротьба за свободу. Найбільше на цю тему говорив "Золотар".

Він теж поінформував мене докладніше про польсько-українські контакти в Галичині. Ще за німецької окупації прийшло тут до підписання співпраці з АК, але через воєнні дії вона розвинулася щойно пізніше. Однак вона тут не має більшого значення, бо відділи АК були або роззброєні більшовиками або самоліквідувалися. Проте польське підпілля діяло там далі і на базі старих контактів розвинулася співпраця з УПА. Польські представники поінформували, що командування АК має намір заключити союз з УПА. Однак з огляду на безпеку, зустрічі з представниками обох сторін повинні відбутися на території Польщі. Згідно з їх інформаціями, командування АК видало вже зарядження своїм командам на українському пограниччі нав'язати контакти і співпрацю з відділами УПА. Отже відділи УПА в Польщі також дістали доручення шукати контактів з АК, на яких мали заключати перемир'я і співпрацю на льокальній базі, залишаючи вирішення важливих питань вищим керівництвам. Не було певности, чи ці доручення дійшли до Любачівського куреня УПА під командою Івана Шпонтака /"Залізняка"/. Моїм завданням було доручити ці доручення. Рівночасно я одержав копії листівок і закликів до польського населення і самостійників, у яких українські повстанці закликали до спільної боротьби за волю.

Львівські контакти

Про ці польсько-українські контакти під совєтською окупацією мені не вдалося зібрати докладніших даних, крім згадок в українських підпільних публікаціях. Зате більше відомо про контакти і переговори, які велися між представниками Проводу ОУН з українського боку і Командою АК обшару Львів та делеґатурою польського уряду за часів німецької окупації. З українського боку в них брали участь о. д-р Іван Гриньох, Михайло Степаняк, Євген Врецьона, Зеновій Матла, Мирослав Прокоп, Василь Охримович 2 і ще інші незнані представники . З польського боку граф Петро Дунін Борковський, кол. Львівський воєвода, ген. К.Савіцький, к-р АК Львівського обшару, Й. Гнатовський, делеґат польського уряду й інші. Як мене інформував один з учасників, д-р М. Прокоп, ці зустрічі відбувалися час від часу за німецької окупації й учасники поодиноких зустрічей мінялися так з українського як і польського боку.

Ці переговори пожвавилися наприкінці літа 1943 р., після появи "Відозви до Народу Українського" польської Краєвої Репрезентації Політичної. Тоді вже стало відомо, що Сталін готує комуністичний уряд для Польщі і польські офіційні чинники були склонні шукати якогось порозуміння з українцями. Крім того, обі сторони були зацікавлені ліквідувати польсько-український конфлікт. В наслідок цих переговорів у жовтні 1943 р. обі сторони погодилися видати відозви і заклики, що мали на меті злагіднити польсько-український конфлікт. Це мав бути, вступний крок до дальших договорень.

Кілька місяців пізніше, 10 лютого 1944 обі сторони узгіднили підписали принципи порозуміння і співпраці, які були оформлені в окремому документі під заголовком "Протокол" 4. Друга точка "Протоколу" стверджує, що українців репрезентує ОУН, а польську сторону Звйонзек Валькі Збройней /тодішня назва АК/, і що обі делегації уповноважені у всіх питаннях політичного і мілітарного характеру". Цей документ оцінює у 20 точках тодішню військово-політичну ситуацію в світі, деклярує спільні інтереси та взаємне ставлення до себе договірних сторін і устійнює умови співпраці між ним в політичній та військовій ділянках. З огляду на те, то не зберігся подібний документ з пізнішого часу, подаю тут скондензований переклад головних точок цього документу, бо в них сформульовані важливіші питання польсько-української співпраці також в пізнішому часі.

(іv) Тhе two sides recognize the need for a peaceful resolution of Polish-Ukrainian problems and base their goal on the principle of national self-determination set forth in the Atlantik Charter.

(v) Both sides agree that the existense of the two inependent countries is to the benefit of both nations and that this is the only guarantee for a continuing existense and lasting coexistense of the two nations.

(vii) The Polish side, acknowledging the necessary balance provided by an independent Ukrainiane state, recognizes an agrees with the present struggle for a free Ukraine. It regards this struggle to be an issue of international significanse.

(viii) Both sides confirm that they face common enemies in their battle for national ideals and for independence.

(xi) Both sides make it binding upon themselves to exchange official declarations on the recognition of, an respect for, each others fight for independence and also declare to uphold the policy of non-encroachment on land belonging to either nation.

(xii) Both sides agree to delineate their spheres of influence and areas of activity during the struggle for independence until a border has been established. Both sides agree to share future plans during their for independence struggle.

(xiii) The Polish side declares the willingness of the Polish government to recognize the highest Ukrainian representation, either in Ukraine or in exile, as the interim spokesman an representative of the will an desire of the Ukrainian people until the formation of a Ukrainian government. It stresses furthermore, the immediate need for a irect liaison between the Ukrainian representation and Polish government.

(xv) Both sides agree to cease hostile propaganda activity, both internally and externally, and to stop any activity ill-disposed towards the independence struggle of the nation.

(xvi) Both sides concur that tension and acts of mutual aggression characterize current Polish-Ukrainian relations; that this situation is detrimental to both sides and that all efforts must be turned to eliminate all signs of hostilities, in order to arrive at state of peaceful co-existence. 5

Цей документ був важливим кроком уперед у напрямі взаємозрозуння і співпраці. Важливі компроміси були зроблені перед усім з польського боку, коли брати під увагу етнічний націоналізм і дотогочасне ставлення до українців і української проблеми польських урядових кіл. Перед усім відсунено в майбутнє вирішення справи кордонів між Польщею та Україною, визнано потребу української держави й українців за рівнорядних політичних партнерів. Також точки про політичну і військову співпраці сформульовані в дусі рівноправности й пошанування прав обох сторін. Протокол цей, однак, не вродив негайного перемир'я і співпраці, а узалежнював їх від заключення формального договору /параграф 17/. Згідно з Іваном Кедроном-Рудницьким, цей договір був пересланий польському урядові у Лондоні, але уряд його не ратіфікував.

Слідуюча зустріч відбулася між трьома українськими представниками і представником делеґатури уряду Й. Ґнатовським та ще чотирьом польськими представниками. А.Б.Щесняк і В.3.Шота подають декілька деталів цієї зустрічі на підставі звіту Й. Гнатовського "Звідомлення з другого виїзду до Львова" 7. Зустріч відбувалася не в такій дружній атмосфері, як цього можна було очікувати після підписання лютневого протоколу. Напр., вони цитують такі заяви Й. Ґнатовського: "Польський нарід критично оцінює можливість повстання вільної України, тому що змагання за самостійність на більшому просторі України мізерні" і "Ми не думаємо, що шлях до незалежности повинен бути позначений польською кров'ю". На зустрічі обговорено українську пропозицію про дальші пепеговори "на невтральному терені і арбітраж невтрального чинника", але її визнано за нереальну, бо невтрального арбітра й терену доступного для обох сторін не було. Зустріч не посунула справи вперед, лише українські представники були запрошені на ревізиту до Варшави. За твердженням Шоти і Щесняка дальші переговори між обома партнерами були перервані у цій стадії. 8 Це виглядає правдоподібним, бо обі сторони тоді горячково готували свої організації до приходу совєтської армії. Діячі ОУН були крім того зайняті консолідаційною акцією, бо підготовлявся з'їзд Української Головної Визвольної Ради. Як головну причину мертвої точки переговорів Щесняк і Шота подають таке:

"Польський уряд у Лондоні і його Делеґатура у Польщі не визнавала права українців і білорусів до самовизначення і вважали, що вони зможуть при помочі західних аліянтів привернути територіяльне статус статус кво анте на сході". 10

Таким чином договорення у Львові не поправили значно відносин і навіть не припинили збройного конфлікту. Може навпаки. "Офензива" АК на пограниччі, особливо в Грубешівському повіті і реалізація оперативного пляну АК "Бужа" на українських етнічних землях посилила боротьбу між УПА і АК на цих теренах. Напр., 27 Волинська дивізія АК почала офензивні операції, щоб "поширити свою базу" 11. Між надрукованими документами "Армія Крайова в Документах" 12 немає згадок про лютневі договорювання і зі змісту різних документів, які стосуються українського питання не випливає, що лютневі постанови були брані під увагу в політичній і міліарній дії. Подібне можна сказати про українське підпілля з тим однак, що воно постійно деклярувало позитивне ставлення до польських самостійників і до потреби польсько-української кооперації. Ситуація змінилася щойно після зміни окупантів, з німецького на совєтського.

Нав'язання співпраці в Любачівському дистрикті.

На український Йордан, 19 січня 1945 р. я перейшов кордон між Українською РСР і Польщею б. м. Угнова, Томашівського повіту. Разом зі мною переходив теж "Ярич", шеф господарського відділу Львівської В.О. УПА. На польському боці була ще "вільна Україна". Не відчувалося великого поліційного тиску, села були заможні. З Міліцією Обивательською /МО/, польською комуністичною поліцією, існував неписаний договір про взаємотолеранцію. Більші поліційні частини з Томашева чи совєтські пограничники появлялись на українських селах досить рідко. Без порівняння важча ситуація була далі на захід, в Любачівському повіті. Там понад чотири місяці кватирували совєтські вояки, ціла армія, 3 чи 4 корпуси, - яка реорганізувалася і була резервою фронту, що проходив тоді по лінії Висли. Перебування армії дозволило совєтам закріпитися на границі і створити сильні польську комуністичну адміністрацію і поліційну організацію. На кожні три села була станиця МО, силою 40-60 чоловік. Крім них в Любачеві бува гарнізон військ УБП /Уженду Безпеченьства. Публічнего/, КВБ /Корпусу Внутрішних Військ/ і совєтського МВД, яке керувало совєтизацією повіту. Всі ці сили безкарно діяли по українських селах, бо відділи УПА не відважувалися серед зими починати значні акції. Матеріяльний добробут українських селян був знижений надмірними реквізиціями харчів, чи й прямими грабунками. Велика кількість чоловічого населення була арештована або скривалася. Наша підпільна мережа мала великі втрати і була слабо пов'язана в організаційну цілість.

З курінним Іваном Шпонтаком /"Залізняком"/ ми зустрілися в Білгорайській пущі, на північ від с. Люблинець. Його курінь мав тоді дві сотні /б. 180 вояків кожна/, які з весною розрослися до 5 менших сотень по 136 вояків. Він погоджувався на потребу співпраці з АК, але не вірив, що польські партнери є на це схильні. Він оповів про такий випадок:

На Різдво, 8 січня, мала вже відбутися перша зустріч з АК на хуторі Телепи, десь недалеко місця, де ми розмовляли. З нашого боку вибралася на зустріч тричленна делегація з охороною і закватирувала недалеко місця зустрічі. Вранці на неї наскочила чота МВД, що ще з ночі чатувала в околиці. Нашим на поміч прийшов відділ УПА і розбив більшовиків, але згинули теж наші делеґати. Було підозріння, що це була організована провокація. На весні ми дістали вияснення, що "всипа" була результатом деконспірації серед АК і винних покарано (польська делеґація була теж в небезпеці). Мені не відомо, чи з нашого боку провірювали цю справу. Сот. І. Шпонтак радив, щоб з ініціятивою зачекати до весни. Тепер нас уважають розбитими і навряд чи захочуть з нами говорити. Подібної думки були теж інші діячі підпілля.

Ми таки не тратили надії, що нам вдасться порозумітися. Ми надрукували багато листівок і закликів, до поляків, в яких закликали їх до спільної боротьби з комуністичною Росією. Також вояків УПА і підпілля підготовлено до подібної усної пропаганди. Були видані теж різні зарядження, які мали на меті злагіднити польсько-українські відносини.

Тим часом події дальше розвивалися на нашу некористь. Тому що українське населення не хотіло виїздити до СРСР, комуністи рішилися на криваву паціфікацію, щоб зламати спротив. Поліційні частини з Любачева наприкінці зими спалили майже цілковито такі села: Гораєць, Люблинець Новий, Люблинець Старий, Кобилниця Волоська і Кобилниця Руська. Серед селян були десятки розстріляних, ранених і побитих. Найбільші жертви були в Горайці - 135 вбитими. 12 Паціфікацію ведено під гаслом: "Виїжджайте на Україну".

Проте ми використали зиму на реорганізацію підпільної адміністрації. Тоді прийшло з Ярославщини більше освічених людей, які скріпили надрайоновий провід, що функціонував досить справно. Саме почалась весна, як розчленовані на менші групи відділи УПА вдарили однієї ночі на 12 станиць МО і більшість їх розгромила. Решта поліції схоронилися до Ярослава, а з Любачівщини - в Любачеві і в прилеглих містечках Чесанові й Олешичах. Запанувала паніка, бо кружляли вістки, що з України прийшли більші сили УПА.

Наприкінці квітня до УПА зголосився польський священик і повідомив, що АК хоче переговорювати з УПА. Він пропонував бути закладником разом зі своїм сотрудником, щоб ми не боялися провокації. Ми прийняли запрошення й виделегували на переговори "Корнійчука" (псевдонім), організаційного референта округи в асисті підстаршини УПА. Перша зустріч мала бути інформаційна, але вона мала уповноваження заключити негайне льокальне перемир'я і договорюватися про льокальну співпрацю. Вони мали виступати від імені місцевої команди УПА, але мали теж заявити, що ГК УПА зацікавлена нав'язати співпрацю і добрі відносини з ГК АК.

Мої інформації про цю й дальші перші зустрічі в Любачівщині доповняю і порівнюю з описом Щесняка і Шоти, зробленим на підставі звіту польського делеґата зустрічі пор. "Малого", коменданта АК Нароль. Згоду на зустріч дав шеф інспекторату АК Замостя Маріян Ґолембйовський /"Стер"/ з ціллю "вивідати опінію і добру волю" і підготовити зустріч на вищому щаблі. Це дещо відбігає від правди, бо вже на цій першій зустрічі польські представники запропонували перемир'я і співпрацю на цілому українсько-польському пограничі. Щесняк і Шота пишуть про одну зустріч, 2 травня 1945 р. Тим часом, тоді були дві зустрічі десь у віддалі одного тижня, одна від другої на яких опрацьовано й прийнято програму співпраці. Після цих зустрічей вже було більше контактів для нав'язання конкретної співпраці.

Пор. "Малий" додав в звіті таку заяву "Корнійчука": "Українцям залежить на нав'язанні співпраці. Питання границь вони вважають тимчасово неактуальне, а можливо - воно буде взагалі неактуальне. Найважливіше завдання під сучасну хвилю рятувати український і польський народи перед фізичною загладою. Українці хочуть, щоб Польща відіграла домінуючу ролю серед слов'янських народів, але щоб була збережена свобода українського народу". 14 Щесняк і Шота не подають плятформи осягненого порозуміння, тільки реферують, як її запропонувала українська делегація:

"Вихідним пунктом повинно бути перемир'я і взаємна допомога в боротьбі з "більшовизмом". Найважніші проблеми до розв'язання ... взаємний перехід відділів у район сусідів у випадках переслідування, допомога апровізаційна на чужому терені, охорона населення, анулювання претенсій населення в ділі матеріяльних страт, спільне протидіяння "бандитизмові", боротьба проти шпіонажу, виміна інформації військової розвідки та виміна підпільний видань". 15

На ділі плятформа співпраці була вислідом пропозицій з обох сторін. У повищім переліку не згадано, що територіяльним розмежуванням сферів впливів договірних сторін визнано статус кво, тобто, що УПА залишається господарем на опанованій нею території, а АК - на польській території. Також не згадано, що обидві сторони зобов'язалися плекати серед своїх кадрів і населення атмосферу дружби і співпраці і що вони мають намір заключити формальний союз. 16 Устійнено також гасла і сигнали для оперуючих у терені відділів, які були важні до кінця травня. Крім цього, устійнено контакти для нав'язання співпраці в Ярославському і Томашівському повітах. Переговори велися в часі, коли МВД і УБП у Любачеві розгорнули слідство серед урядовців і МО, щоб очистити адміністрацію від впливів АК / МО було майже цілковито контрольоване через АК /. Стався тоді такий інцидент. МВД вислало МО наказ їхати на якусь акцію проти УПА. Комендант МО відмовився, мотивуючи це тим, що це не належить до завдань міліції. Коли МВД хотіло перевести арешти серед МО, дійшло до стрілянини. На бік міліції перейшли теж частини ВП. Над вечір більшовики дістали допомогу від погранвійськ. Поляки втримали бій до вечора, а вночі відступили до лісу. До них долучилися відділи МО з Чесанова і Олешич, що теж боялися арештів. Так постав батальйон АК, якому ми відступили частину лісу біля с. Дахнова, а опісля він перенісся в Білгорайську пущу. Наш делеґат "Корнійчук" робив перегляд цього батальйону.

Заключення співпраці відразу принесло великі користи. Передусім прийшло до відпруження і нормалізації відносин між українським та польським населенням. Українським селянам таки повернено частину худоби й іншого майна, яке скоріше було в них реквізоване урядовими чинниками і дароване чи дешево продане польським селянам. Загальмувалося теж виселення українців, бо комуністичний апарат мав "важливіші" турботи.

Для УПА траплявся тоді ще один "союзник". Начальник з ґарнізону МВД з Любачева /майор/, написав листа до команди УПА, в якому пропонував переговори для спільної боротьби "з польською реакцією". Лист лишився без відповіді. Згадую про це тому, бо це єдиний відомий мені випадок, що майор МВД в офіційному листі називав УПА "революціонерами".

Спроби переговорів "на вищому щаблі"

Переговори на вищому щаблі перебрав у свої руки Ярослав Старух /"Стяг"/, діяч ОУН і уповноважений УГВР, який у квітні або на початку травня 1945р. перейшов з іншими діячами підпілля кордон і перебував на пограниччі Любачівського та Томашівського повітів. Він широкі повновласті від УГВР і мав очолити краєвий провід твореної тоді окремої провінції українського підпілля під Польщею, яку названо Закерзонський край. Він мав також уповноваження УГВР заключити льокальну співпрацю з польським підпіллям вздовж українсько-польського пограниччя.

В тому часі відділи УПА Закерзоння були зорганізовані в окрему військову округу "Сян" на чолі з Мирославом Онишкевичем /псевд. "Орест", "Олег", "Білий" і інші/. ВО УПА "Сян" поділялася на три тактичні відтинки: Лемківський /"Лемко"/ - від м.Криниці на заході до р.Сян, Посянський /"Бастіон"/ - від Сяну до с.Угнова і Холмський /"Данилів"/, який охоплював на півдні неповні Грубешівський і Томашівський повіти, а на півночі - частини Володарського і Біла Підляська повітів. Адміністрація терену була розбудована на базі підпільної мережі ОУН, що залишила цю назву, не зважаючи на те, що в ній працювали теж люди різних політичних переконань. Воєнній окрузі відповідав Закерзонський край, який ділився на три округи /відповідники ТВ УПА/, і далі - на надрайони, райони, кущі і села. На польському боці діяла Армія Крайова /АК/ і делєґатури уряду, які підлягали польському урядові в Лондоні. В 1945 р. АК пройшла теж стадію реорганізації і змінила назву на Вольносьць і Нєзавіслосьць /ВіН/.

До територій дій УПА прилягали дві округи АК /згодом ВіН/ - Ряшів і Люблин, території яких покривалися з воєвідствами тієї назви. Округи ділися на обводи на чолі з інспекторами, а ці на повіти. На деяких відтинках пограниччя, напр. у Ряшівському воєвідстві діяли теж польські підпільні відділи, які не входили в систему АК.

Тиждень після українського Великодня я мав зголоситися на Старуховій кватирі. Я дістав нове доручення. Мене висилали на Холмщину, як уповноваженого для наладнання співпраці з АК на цьому відтинку, згідно з принятими принципами співпраці. Я дістав від Старуха дві польські адреси в Грубешівському і Володавському повітах, при помочі яких ми там мали зв'язатися з АК. Через Грубешівський повіт мали йти рейдом у Польщу три сотні УПА. Їх я мав спрямувати на Підляшшя, у Володавський і Більський повіти, поінформувати про співпрацю з АК і забезпечити новою літературою, в якій вже була мова про договорення з АК. Підпільні видавництва, "Інформативні вісті" в Грубешівщині і "Холмсько-підляський інформатор" на Підляшші треба було поінформувати, щоб писали прихильно про договір з АК. Старух наполягав, щоб я спішився, бо рейдуючих відділів УПА можу не застати. Додаткові інструкції і контакти мав я дістати від Мирослава Онишкевича, пізнішого командира ВО УПА "Сян", що перебував тоді на пограниччі Грубешівського повіту.

Я. Старух поінформував мене також про дальший хід переговорів. У нього було багато ентузіязму і широких перспектив, випливаючих зі союзу з польським підпіллям. Проте з його слів я зрозумів, що покищо відбулися зустрічі лише з представниками Заміського Інспекторату АК /південна частина Люблинського воєвідства/, а ще не було зустрічей з вищими командами АК. Щоправда, договорення цієї зустрічі зобов'язували обі сторони на цілому українсько-польському пограниччі. Старух вже мав також звіти з Лемківщини то тамошні контакти з АК, які дав мені прочитати. Сьогодні я лише пригадую, що в них була мова про договір з АК, подібний до того, що ми зробили в Любачівському повіті. Проте вже не пам'ятаю деталів цього договору. А.Б.Щесняк і Б.З.Шота пишуть, що зустріч обох сторін відбулася 29 квітня 1945р. в с. Селиська Березівського повіту. Польськими представниками були кап. "Драза" й "Пілат", представники команда АК Ряшівського воєвідства. До української делегації входили рай. "Борис", "Пластун", "Зиновій", "Біс" і "Волос". У висліді наради представники обох сторін підписали протокол про зустріч, який з'ясовував обговорені справи й узгіднені точки співпраці. Згідно з інформаціями Степана Ґоляша, на Лемківщині не дійшло до такої доброї співпраці, як у північних округах. Хоч контакти "Бориса" /або "Левка"/ з представниками АК відбувалися у 1945-1946рр., проте було багато конфліктових справ, які не були задовільно розв'язані. 17

В час тієї візити я познайомився зі старшинами ГК УПА, май. Юрієм Лопатинським /"Шейк", "Калина"/, сот._Б.Гвоздецьким /"Грабом"/ і сот. Святославом Левицьким /"Сьвентиком"/. Вони прибули з України для ведення розмов з АК в імені ГК УПА. Зміст їхньої зустрічі з АК описана Щесняком і Шотою, на підставі польського протоколу, писаного пор. "Вдовою" /"Протокол зі зустрічі влад АК з українськими представниками 21.5.1945"/.

Зустріч відбулася в с. Руда Рожанецька, пов. Томашів. Польська делегація репрезентувала інспекторат Замостя і була в складі: кап. Маріян Ґолембєовський /"Стер"/ - шеф, кап. "Туря" - заст., кап. Я. Туровсьький /"Норберт"/ - к-р обводу Томашів і адютант М. Ґолембєовського, "Вдова" - адютант Я. Туровського, кап. С. Ксьовжек /"Рота"/, "Мали", "Сталь" і "Дембно" - к-ри "пляцувек". Українська делегація в складі май. Юрія Лопатинського, "Граба" і "Корнійчука" мала повновласті від УГВР і ГК УПА. 18

Українські делеґати поінформували, що не зважаючи на закінчення війни, УГВР далі змагатиме до відірвання України від СРСР і створення "демократичної держави на зразок Англії". Методи боротьби такі: /1/ мобілізація власних сил, /2/ підсилювання націоналістичних і протисовєтських настроїв серед сусідних народів і /3/ через дії УПА. Вони запропонували оперти польсько-український союз на таких засадах: /1/ заключити пакт неаґресії на засаді територіяльного статус кво, /2/ опубліковання пакту після затвердження польським урядом у Лондоні, і /3/ стисла співпраця обидвох сторін. У дискусії про границі українські представники запропонували як тимчасову розв'язку "сучасну лінію, т. зв. лінію Керзона", з тим що вони бажали би обговорити це питання з вищими польськими чинниками. Була теж мова про евентуальну федерацію двох держав, "тоді справа кордонів перестала би існувати." Пропонували теж виміну політичних представників між УГВР і польським лондонським урядом. Ю.Лопатинський і "Граб" теж заявили, що українці будуть рішучо протиставитися примусовому виселюванні українців з Польщі і поляків з України. 19

З польського боку політичні справи реферував М. Ґолембєовський, але це дуже скупо насвітлене Щесняком і Шотою, звідки беремо інформації. Вони тільки підкреслили, що Ґолембєовський сподівався збройного конфлікту аліянтів з СРСР за Польщу, "тому що все вказує, що аліянти добровільно Польщі не опустять і на уступки не підуть". Він вітав польсько-українське порозуміння і обіцяв якнайскорше повідомити про український проєкт союзу уряд в Лондоні і "віцепрем'єра на край, який має також ... повновласні погоджувати певні справи на місці". 20

Дальшу частину конференції присвячено обговоренні співпраці. Ю. Лопатинський поінформував, що в Галичині вже "нав'язані приязні стосунки", зобов'язує теж заборона будь-яких воєнних кроків проти поляків, яких ... нема від довшого часу, натомість навіть існує військова співпраця, напр. у Стрийському повіті, де разом поборюють совєтські облави". М. Ґолембєовський заявив, що вже давно видано заборону протиукраїнських акцій у повітах Володава, Холм, Грубешів, Томашів і Білгорай. За існуючі напади на українців поносить вину "міліція і приватні банди"; натомість мають ще місце напади УПА на поляків. Зацитована теж така характеристика пограничних відносин С. Ксьонжека: "від вісток про порозуміння настало велике відпруження серед населення. Бувають щоправда тут і там випадки нападів на українців, але вони рідкі, неорганізовані, роблені проступниками. Від трьох місяців зобов'язує в Грубешівському повіті наказ, який забороняє грабежі і військові дії проти українців". Він 21 радив зміцнити "сусідську згоду" новими наказами обох сторін. 21

Обі сторони визнали миттєвою конечністю співдію, яка має початися відразу, ще перед підписанням офіційного союзу. У військовій ділянці устійнено гасла і контакти на повіти Любачів, Томашів, Грубешів і Холм. Збройчі відділи не повинні реквірувати харчів й інвентаря на терені сусідів. М. Ґолембєовський теж не погодився, щоб відділи УПА могли довше конспіруватися на польських теренах, бо це викликатиме репресії. З українського боку була пропозиція "ширшої політичної співпраці, виміни літератури, поміщування статуй у пресі та виміни інформацій.22

Слідуюча зустріч мала відбутися за 3-4 тижні, після порозуміння з вищими властями. До неї не дійшло, бо з польського боку появилася делегація з незначними компетенціями. Шота і Щесняк пояснюють це "глибокою кризою" в керівництві польського підпілля. Вліті 1945 нелегальні Делегатура Уряду і ГК АК розв'язалися, 50 тис. підпільників вийшли на амнестію, АК реорганізувалася під керівництвом Яна Жепецького, міняла назву, і 15 вересня прийняла назву З'єднання "Вольность і Нєзавіслосьць"/ВіН/. 23

Льокальні зустрічі в пов. Біла Підляська

За кілька днів після розмови з Я. Старухом я добився в Грубешівський повіт і зв'язався зі "Черником" /"Ягодою"/, а згодом з керівниками округи Холм. "Черник" був к-ром Холмського тактичного відтинка УПА. Виявилося, що контактів з АК не можемо наладнати, бо загинув поляк, до якого я мав контакт. Він був командантом МО і разом з іншими вояками МО попав у засідку УПА. Про цей випадок я повідомив Я. Старуха, і через це ми кілька місяців не мали прямого контакту з польським підпіллям.

Тимчасом ми вирядили відділи УПА в рейд у Володавський і Біла-Підляський повіти. Разом з ними відійшло кілька старшин для проведення інспекції і наладнання взаємин з АК. Уповноважненими для переговорів були "Мілько" /"Пластун", "Крига"/, заступник керівника округи Холм і "Граб" /"Морозенко"/, представник Холмського ТВ УПА. Спочатку вони мали труднощі з нав'язанням контактів, щойно 24 жовтня 1945р. "Крига" отримав листа від польського представника "Пайовка", в якому він визначував першу зустріч на 27 жовтня. Це була відповідь на листа "Криги", адресованого місяць раніше /21 вересня/ "до команданта АК повітів Холм, Володава і Біла Підляська".24

Зустріч відбулася в с. Горощанка, пов. Біля Підляська. У польській делегації були май. Ян Шатинський-Шатовський /"Бурян", "Загоньчик", "Дзірит"/, командант інспекторату і май. Владислав Вавжак /"Жук", "Пайок"/, шеф розвідки і контррозвідки; в українській делегації були "Крига", який представив себе к-ром вд. УПА, "Морозенко" і "Чавс" /"Богун"/, к-р вд. УПА "Галайда 2".25 Конференцію почав Дзірит заявою, що поляки визнають права українців на державну самостійність і цілою душею вітають українську боротьбу за свободу. Опісля обі делегації обмінялися поглядами про політичну ситуацію в світі і в їх країнах. Найбільше часу присвячено устійненням конкретної співдії. Польські делегати були обзнайомлені з договором між УПА й АК на півдні і з тим, що ще не прийшло до формального договору між польським урядом і УГВР. "Дзірит" пропонував відновити дальші переговори між цими керівництвами в його окрузі. Перша зустріч могла би відбутися вже за місяць. Крига відповів, що цю пропозицію передасть до команди, але не може дати запевнення на успіх, бо Біла Підляська дуже віддалена від українських центрів.

Обі сторони погодилися розвинути ширшу співпрацю на базі тих засад які прийнято на півдні. Особливістю цього терену було те, що в польських селах на терені дій УПА були осередки АК ВіН-у, отже не можна було зробити територіяльного розподілу сфер впливів. Розв'язано цю справу в той спосіб, що УПА виконувала адміністрацію над українським, а ВіН над польським населенням. Узгіднено справи адміністрації населення, виміни літератури, розвідчих інформацій і взаємодопомоги харчами, медикаментами й кватирами. Тому що відділи обох організацій діяли на тому самому терені, багато дискусії присвячено питанню, як розбудувати контакти, щоб не було сутичок або поліційної провокації. Вирішено розбудувати багато місцевих контактів, щоб люди взаємно себе знали. Відділи УПА дістали право кватирувати у польських селах, але не повинні проводити там більших харчевих чи грошевих збірок. "Пайок" був зацікавлений розбудовою військової розвідки в глибині України. Крига відповів, що в цій справі він не є компетентний говорити, але передасть його пропозиції вищим властям. Польські делегати побоювалися теж, що УПА почне в цьому терені ширші боєві операції і це може викликати прихід совєтських поліційних військ і більші репресії. Тому рони радили "сидіти тихо" і використати зиму для вишколу. Українські представники запевнили їх, що не мають наміру починати офензивних боїв, лише будуть боронитися в випадку нападу комуністичних військ.26

Ця конференція відбулася за відомом М. Ґолембєовського, тоді вже шефа штабу команди ВіН воєвідства Люблин.27 Можна припустити, що "Дзірит" контактувався у цій справі з М. Ґолембєовським ще перед конференцією, бо був добре поінформований про польсько-українські переговори. М. Ґолембєовський теж затвердив рішення цієї конференції що були сформульовані у формі листа "Дзірита" до "Криги", 28 та переслав його до вищої команди. 28 На базі цієї конференції розвинулася співдія обох організацій на цій території, яка тривала "без більших конфліктів" до кінця існування ВіН. 29

Військова співпраця у пов. Грубешів

У Холмській окрузі я залишився на постійно, бо перебрав там керівництво округою, а коли загинув сот. "Черник", то теж команду Холмського ТВ УПА. Тому я був добре поінформований про контакти з ВіН на цій території, що простягалася між рр. Бугом і Гучвою.

Перший контакт ми нав'язали з командою ВіН пов. Томашів, а згодом - пов. Грубешів в осені 1945р. Спочатку на зустрічах полагоджувано всякі місцеві справи, щоб нормалізувати стосунки між польським і українським населенням. Напр., тоді оживилася торгівля і взаємне відвідування одні одних. Представники ВіН повідомили нас також які комуністичні установи і станиці МО є під їхніми впливами і вони дійсно вплинули на них, щоб ці не робили кривди українському населенню. Під впливом ВіН був теж батальйон ВП у Грубешеві, вояки якого теж поводилися коректно з населенням. Нашим представником для контактів з ВіН був Теодор Гарасим'як /"Дунайський", "Равіч"/ і старшина УПА "Певний" /"Явір"/. Вони доложили багато зусиль, щоб відносини зі сусідами були якнайкращі.

Жвава співпраця почалася щойно на весну 1946 р. Тоді відбулися зустрічі на дещо вищому рівні. Польські представники репрезентували інспекторат ВіН Замостя, який охоплював повіти Грубешів, Томашів і Замостя, наші округи Холм. Польську делеґацію очолював кап. Станіслав Ксонжек /"Вирва"/, шеф інспекторату, українську - Т. Гарасим'як. Щесняк і Шота згадують лише про першу конференцію, 1 квітня 1945 р. б.с. Сагринь у пов. Грубешів. Однак вони не мають даних, які питання на ній обговорювалися, хоч твердять, що на ній обговорено справу боротьби з грабунками і комуністичними шпигунами.

Тимчасом, згідно з моєю пам'ятю, в квітні відбулося дві зустрічі С. Ксонжека і Т. Гарасим'яка, а крім того були контакти сотенних УПА "Кропиви" і "Дуди" зі старшинами ВіН в повітах Грубешів і Томашів. На зустрічі 1 квітня С. Ксонжек повідомив, що ГК ВіН рішилася на рішучу мілітарну боротьбу з комунізмом і на повну співпрацю з УПА. За його твердженням, у тому часі треба було сподіватися формального союзу між українським і польським підпіллям. Ціллю цієї зустрічі мало бути поглиблення льокальної військової співпраці.

Саме в тому часі на українській території появилися більші сили ВП, які почала примусове виселювання українців до СРСР, при чому були стосовані брутальні методи. Тож українських делеґатів найбільше цікавила справа боротьби з виселенням. Польські делеґати обіцяли почати офензивні дії на польських теренах, щоб у цей спосіб відтягнути увагу комуністів від українських територій. Вони теж мали повести пропаганду серед вояків ВП, щоб не стосували брутальних прийомів супроти українців і саботували виселенчу акцію. Згідно з домовленнями цієї зустрічі українські родини могли переїхати в польські села і там перебути час виселення.

На цій першій зустрічі теж вирішено нав'язати прямі контакти між командирами відділів УПА і ВіН в повітах Грубешів і Томашів для спільних дій. В УПА був тоді брак деяких медикаментів, мундурів і амуніції до совєтських автоматів. Деякі з цих продуктів ВіН обіцяв нам доставити, а також зв'язали нас з польським "чорним ринком" на якому можна було все купити за готівку. На другій зустрічі з Т. Гарасимяком, десь наприкінці квітня або на початку травня, С. Ксонжек запропонував спільний наскок УПА і ВіН на м. Грубешів, щоби знищити гарізон МВД, УБП, репатріяційну комісію і інші комуністичні центри. Цій операції надавано теж політичного значення, як актові мілітарної співпраці обох підпільних рухів. С. Ксонжек запропонував також політичну нараду обох сторін для мирного обговорення політичної і мілітарної співпраці.

Після наради 1 квітня загрожені виселенням селяни українських сіл масово виїздили зі своїм майном у польські терени і там перебули час виселення. При допомозі розвідки ВіН тоді відбувся теж наскок УПА на виселенчий ґарнізон ВП в м. Вербковичах. Розвідки ВіН довідалися гасла ВП і були провідниками по місті. Відділ УПА під командою "Кропиви" розброїв стійки і застави, а тоді цілий ґарнізон. В полон попав також виселенчий комісар з міністерства закордонних справ Української РСР.

Наскок на Грубешів був для нас невигідним. Відділи УПА були зайняті боротьбою з виселенням, від якої треба було їх відтягнути. Треба було також сподіватися, що після наскоку ворог кине в погоню більші сили, які можуть бути вжиті до виселення. У цій справі відбулася нарада, на якій був також Мирослав Онишкевич, к-р ВО "Сян".

Проте вирішено відбути наскок. Аргумент закріплювали мілітарну співдію з ВіН переважив всі інші. Про наше рішення повідомлено команду ВіН.

Дальшою важливою подією була спільна конференція представників УПА й ВіН, яка відбулася 18 травня 1945р. в с. М'яке, пов. Грубешів. Склалось так, що наш представник Т.Гарасимяк не зрозумів добре інтенції конференції і прибув на ню тільки з двома представниками, "Певним" /"Явором"/ і "Захарчуком" /"Хмурим"/. Тимчасом з польського боку появилася делегація в складі 12 осіб, на чолі з "Остоєю", який представився політичним референтом ГК ВіН.

Не зважаючи на те конференція відбулася. У польській делегації були кап.С. Ксонжек, Юзеф Домбровскі/ "Азія"/, командант повіту Грубешів, представник пов. Холм, два представники пов. Томашів і ще шість не названих старшин ВіН. 35 Звіт "Явора" подає таку програму конференції: /1/ "Світова політична ситуація" - "Остоя", /2/ "Ідея Фронту поневолених народів і польсько-українська співпраця - Т. Гарасим'як, /3/ "Ідея польсько-української співпраці" - "Остоя "/4/ "Військові справи", /5/ "Територіяльні взаємовідносини від Володави до Білгорая", і /6/^Господарські справи". Конференція мала тривати 2 дні, але тривала лише 10 год., польський численний охоронний відділ /разом 100 вояків/ не мав харчів.36

Основною тезою доповіді "Остої" було, що світ поділений на два табори - демократичний, в якому існує свобода, і комуністичний, світ "терору і насилля". Між ними мусить дійти до зудару. "Ми стоїмо" - говорив "Остоя" - "за правдивою англо-американською демократією, яка біля себе скупчує ряд менших держав, які радо йдуть на співпрацю як рівні з рівними". "Остоя" насвітлював різні події в міжнародній політиці, підкреслючи при тому, що конфлікт між демократичними країнами й СРСР поглиблюється. 37 По поваленні більшовизму мають повстати незалежні держави, а в першій мірі Польща і Україна, які мусять зв'язатися зі собою ідеєю співпраці, щоб виконати історичну місію на сході Європи і обезвладнити російський і німецький імперіалізм". 38'

Т. Гарасим'як подав спочатку історичну аналізу польсько-українських відносин. При тому він підкреслював, що співпраця в минулому давала силу і свободу обом народам. Помилки і конфлікти довели до упадку Польщі й України. "Також немаловажною причиною упадку Польщі в 1939р. була якраз зла розв'язка українського питання в новоповсталій Польщі та взагалі української проблеми в світі". Переходячи до сучасних відносин, Гарасим'як підчеркнув таке:

"Співпраця і співжиття мусять опертися на щирости взаємовідносин та взаїмному пошануванні своїх св'ятощів. Ця співпраця мусить бути не лиш на папері, чи в дипломатичних відносинах, але мусить вкорінитися і перейти в усі верстви суспільства. Така співпраця повинна поширитися серед всіх поневолених народів, а в першій мірі головних двох сусідів - Польщі й України". 39

Доповідь про співпрацю Польщі і України, "Остоя" побудував на підкресленні спільних національних інтересів обох народів. Оба народи мусять обєднати спільні зусилля, щоб протиставитися так німецькому як і російському імперіялізмові. До цього союзу приступлять теж інші народи східньої і середущої Європи, включно з Грецією і народами совєтської Центральної Азії, бо вони теж загрожені російським і німецьким імперіялізмом. Центром цього об'єднання будуть славянські народи, до яких "Остоя" не зачисляє росіян. Далі "Остоя" говорив про перспективи економічного і культурного розвитку на цьому геополітичному просторі. Переходячи до практичних справ, "Остоя" сказав, що перший крок в цій співпраці мусимо зробити ми тут, на пограниччі, наладнуючи гармонійне спіжиття. Він теж сказав, що в короткому часі між керівництвами обох підпільних рухів повинно відбутися більше подібних конференцій, на яких дійде до формального союзу. 40

Дальші наради стосувалися практичної співпраці. Обговорено плян нападу на Грубешів і визначено місце концентрації відділів УПА і ВіН. Польські старшини передали нам плян міста, на якому були позначені комуністичні ґарнізони і їх система оборони. Сформульовані ще раз вже існуючі принципи співпраці. Новим було лиш те, що ВіН запропонував відділи УПА кватирувати на їх терені, а теж лікувати, ранених і хворих на їх медичних пунктах. Полагоджено теж господарські справи. Зроблено ще замовлення потрібного нам вивінування. 42

Спільний наскок на Грубешів

26 травня 1946р. зібралися відділи УПА в Сагринському лісі, щоб там підготовитися до зустрічі зі сусідами. Там відбулася теж нарада старшин УПА, на якій обговорено детально плян операції. На ній був присутний Мирослав Онишкевич, к-р ВО УПА "Сян". 33 Ніччю ми перемаршували до невеликого лісу, 7 км. на захід від Грубешева, де мали получитися з відділами ВіН. Щойно вранці прибув польський старшина і повідомив, що кап. С. Ксонжек приїде біля обіду. Він прибув разом з пор. "Млотом" і пор. "Слєпим", командирами польських відділів. Головним завданням наскоку було розбити гарнізон МВД і УБП, де приміщувалася також тюрма. Перед вечером прибув відділ "Млота", який разом з відділами УПА мав іти в середину міста, тоді відбулася нарада старшин і підстаршин, на якій пояснено плян операції й розділено завдання. 43

Після наради кап. "Вирва" познайомив мене з прибулими діячами ВіН, між якими був також "Остоя". "Остоя" побажав мені успіху, а тоді почав розмову на тему польсько-української співпраці. "Я завжди був прихильником польсько-української дружби", - говорив він, - "і дуже тішуся, що сьогодні завершується братерство польсько-української зброї". Він висловив теж надію, що скоро дійде до союзу між обома народами і цей союз буде тривалий, бо це єдиний шлях для обох народів в обличчі російської небезпеки. 44

Наскок на Грубешів визнано вдалим. Сотня ВіН "Млота" здобула штурмом будинок УБП, де була теж тюрма і випустила всіх в'язнів. Відділи УПА частинно розбилиракетними стрільнами будинки МВД. Знищено теж майже всі інші намічені установи.36 Вислідом цього бою були задоволені обі сторони.

У час наскоку на Грубешів я був ранений і десь від половини червня лікувався на медпункті ВіН. Одного разу відвідав мене кап.С. Ксонжек. У розмові зі мною він сказав, що польський уряд у Лондоні є проти складення формального договору з УПА і навіть не дуже прихильно дивиться на існуючу співпрацю. Він цим був невдоволений, бо зараховував себе до щирих прихильників польсько-українського союзу. Польські підпільні діячі були тоді дуже розчаровані тим, що пофальшування комуністами вислідів референдум 10 червня 1946 р. не викликало відповідних протестів західніх великодержав. С. Ксонжек теж сказав, що відділи ВіН дістали доручення послабити військові дії.

Тоді почався кінець військових операцій ВіН. Осінню і зимою 1946-1947 команди ВіН демобілізували більшість своїх вояків. Вони діставали підроблені документи й виїздили до різних міст у Польщі, або переходили на леґальне життя на місці. Залишилися лише нелеґальна організація ВіН і малі бойові групи. З цією організацією Т. Гарасимяк втримував контакти в пов. Грубешів і Томашів ще на весну 1947 р. Обірвали їх тодішні арешти керівних членів ВіН. Після того існували лише зв'язки з польським чорним ринком і сільськими командами ВіН, базовані на старих знайомствах. Так що ще продовж цілого 1947 р. велася при помочі тих зв'язків торгівля і відділи УПА не раз квартирували на польських селах.

Деякі підсумки і узагальнення

Мій нарис дає дані про те, що контакти й співпраця між польським і українським підпіллям мали радше льокальний характер, бо не дійшло до формальних договорів між керівництвами обох рухів.

Вони охоплювали майже ціле польсько - українське пограниччя. Співпраця не розвинулася належно лише на частині пограниччя з Лемківщиною, тому що з польського боку там діяли не АК. Всюди ці контакти спричинилися до нормалізації польсько-українських відносин, не зважаючи на умови війни з комуністами. Треба мати на увазі, що комуністичний режим у Польщі мав у тому часі сильніші впливи лише по містах; села були під політичним впливом і контролем підпілля. Різні актуальні справи, в тому і конфлікти, були полагоджувані на спільних зустрічах представників обох підпільних рухів. Найкраще діяли ці контакти від травня 1945 до осені 1946 р., доки ВіН мала мілітарну силу і виконувала адміністрацію польських теренів. Осінню 1946 ці контакти послабли, і обірвалися зовсім на весну 1947 р., коли численні комуністичні дивізії забльокували пограничні терени.

Для українського підпілля ця кооперація мала велике значення, бо вона відкривала двері в Польщу і до польського суспільства. Це, напр., допомогло розв'язати справу закупів умундурування, амуніції, медикаментів і інших потрібних речей. Були теж зустрічі з польськими місцевими діячами, в тому урядовими особами, на яких наладнувано льокальі відносини. Мілітарна співпраця розвинулася у ділянці виміни інформацій військової розвідки, хоч було кілька випадків спільних військових операцій. У потребі, відділи УПА діяли теж на польській території.

Співпраця обох рухів була надто коротка і надто льокальна, щоб її можна було приписувати велике політичне значення. Все таки вона була відома в цілій Польщі, великою мірюю завдяки кампаніям комуністичної преси і радія проти "союзу" ВіН і УПА. Не зважаючи на лайливий тон і інсуації, ці кампанії радше популяризували польсько-українську співпрацю, бо в Польщі домінували симпатії до політичної діяльности польського підпілля. Врешті ці контакти таки привели до взаємного зрозуміння чи навіть дружби між представниками обох підпільних рухів. Вони показали, що по обох сторонах є багато людей, які щиро бажали мирного полагодження спірних питань і тривалої дружби між польським і українським народом. Лише треба жалувати, що більшість тих людей загинули на полях боїв чи в комуністичних тюрмах.

Примітки

1. Цей нарис частинне опертий на скоріше опублікованих атором оглядах: Євген Штендера, "Співпраця УПА й польського підпілля в 1945-1946 рр." Українські вісті /Едмонтон/, ч. 16, 18, і 19, 1959;

і Євген Прірва, "УПА і ВіН скореґували т. зв. лінію Керзона", До зброї, вип. 10, 1951.

2. Іван Кедрин-Рудницький, Життя, події, люди /Ню Йорк, Червона Калина, 1976/, стор. 650. Про учасників цих зустрічей див. також: Аntoni В.Szczesniak, Wieslaw Z.Szota, Droga do nikad / Warszawa, Ministerstvo Obrony Narodovej, 1973/, стор. 323-324, 326; П. Терещук, ".Дивовинський ребус" польських фальсифікатовір", Визвольний шлях /1976/, стор. 626; Зиновій Матла, "Митрополит А. Шептицький і українське підпілля", Визвольний шлях /1977/, стор. 292 і 296.

3. Моє інтерв'ю з Мирославом Прокопом, який був учасником польсько-українських переговорів.

4. Організація Українських Націоналістів, "Протокол" /Архів ЗП УГВР/ стор. 1. Українська версія цього документу опублікована в спогадах Кедрин-Рудницького, "Життя, події, люди", стор. 651-655.

5. Там же, стор. 651-655.

6. Там же, стор. 651.

7. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 326-327.

8. Там же, стор. 327.

9. Там же, стор. 327

10. Аrmiа Кгаjowа w documentax, 1939-1945, III, kwiecien 1943 - Ііріес 1943 (Lonon, Studium Polski Podziemnej, 1976).

11. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 228.

12. Там же, стор. 228.

13. Там же, стор. 229.

14. Є. Штендера, "Співпраця УПА...", Українські вісті, ч. 19.

15. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 328.

16. Там же, стор.335.

17. Степан Ґоляш, лист до автора 11 листопада 1977. Я не міг устійнити документації про зустрічі предстаників УГА й ВіН на цій території, проте є багато звітів про контакти з польськими активістами й представчиками польської місцевої адміністрації.

18. Полк. Юрій Лопатинський, лист до автора з 7 грудня 1977 р., стор. 2. Автор теж вдячний полк. Ю. Лотатинському за завваги і додаткові дані до цього розділу мойого напису.

19. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 335-336.

20. Там же, стор. 328.

21. Там же, стор. 331.

22. Там же, стор. 331.

23. Там же, стор. 330.

24. Там же, стор. 331-332.

25. Юрій Лопатинський, його лист, стор. 2.

26. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 333.

27. "Звіт зі стрічі з АК, яка відбулася дня 27.Х. 1945 р.". 31 жовтня, 1945. /Архів ЗП УГВР, СГ 8-14/, стор. 1.

28. Справжні прізвища польських делеґатів були подані А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 334. Вони описують цю конференцію на підставі пізнішої кореспонденції між Шатинським-Шаторським та "Кривого" і їх опис значно різниться від детального українського звіту про цю конференцію. Вони також твердять, що членом делегації


Вип. 4,    осінь 2000    «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | POLISH |