| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ |POLISH |

Євген Штендера

Досліди історії УПА в Польській Народній Республіці

Мої завваги стосуються передусім одніеї книжки - "Дроґа до ніконд" Антоні Б.Щесняка і Вєслава 3. Шоти. 1 Власне, ця книжка - це найширша студія про український збройний резистанс та дії УПА в Польській Народній Республіці (ПНР). Фактично вона підсумовує попередні досліди. Виглядає теж, що вона їх завершує, бо після неї не опубліковано значніших досліджень. Крім того я торкаюся теж важливіших питань інших польських комуністичних авторів. Євген Штендера("Зоряний", "Нерв", "Прірва")

Про цю книжку я довідався найперше таке: у Варшаві появилася обширна монографія про УПА, але її сконфісковано на доручення радянської амбасади. Книжку стягнено вже з книгарень, а навіть від відомих книгарям покупців. Частина накладу була, однак, вже розкуплена, чи відійшла за кордон і її не можна було стягнути.

Книжку знайшов я таки з трудом в Оттаві. Моя знайома бібліотекарка, по національності полька, отримала її з іншими книжками з Польщі. Проте вона не рекомендувала її на полиці публічної бібліотеки, а відложила на бік, до інших радянських пропаґандивних книжок, якими могла бути зацікавлена університетська бібліотека. Коли я її просив позичити цю книжку, вона ніяковіючи сказала: "Та це ж гидка протиукраїнська аґітка".

Видавництво вважало книжку науковим осягом, бо появилася вона під патронатом Військового Історичного Інституту, а видавничий рецензент, проф. Ф. Ришка, схарактеризував її, як "ґрунтовну, всесторонню й сумлінну", що "рrzеwуzszа jednak wszystko cokolwiek na ten temat (UPA) napisano, i to ne tylko pod wzgledem stopnia dokladnosci I obszaru erudycyjnego". 2 Автори проте не криються з тим що їх дослідження матимуть полемічний характер, мовляв, щоб протидіяти легендам "o Wlodzimierzowym tryzubie, o Petrlurze, Konowalcu, Melnyku i Banderze, ich walke o "Samostijna Ukraine" i tp." серед деяких українських кругів у Польщі. 3

Наведені реакції на цю книжку й її оцінки обґрунтовані. Вона дійсно найвичерпніша праця про УПА в ПНР. Рівночасно з тим, книжка також є демагогічною атакою не тільки проти УПА, але проти всіх українських самостійників і громадських та церковних діячів, яких проскрибувала більшовицька Росія. Тому мала рацію теж бібліотекарка, називаючи її "гидкою антиукраїнською агіткою". Тяжче зрозуміти цензорів КҐБ з радянської амбасади у Варшаві, чому вони злякалися цієї книжки і її сконфіскували, як небезпечний протисовєтський твір, який треба знищити. Тому обговорючи книжку, я стараюся також вказати, що в ній могло не подобатися радянським цензорам. Найперше кілька слів про видання про УПА в ПНР.

Публікації про УПА в ПНР

За сталінських часів польські комуністичні публікації про український збройний резистанс не різнилися по суті нічим від радянських. Були це лайливі статті, оповідання або й повісти, які намагалися в найчорніших барвах змалювати українських самостійників. Головними закидами були: 1) український визвольний рух має фашистську програму, 2) він співпрацював з Гітлером; 3) він складається з українських гітлерівських коляборантів і "фашистських недобитків інших національностей" і 4) він застосовує масовий терор і насилля. В Польщі підкреслювано ще, що він протипольський. При тому змальовано вояків УПА, як півдиких і жорстоких фанатиків.

Посталінська відлига принесла в Польщу деяку інтелектуальну свободу, що вплинуло на оживлення соціальних наук, у тому також історичних дослідів. Самозрозуміло, їх обмежували партійні приписи, накинена лояльність до більшовицької Росії і впливи науковців сталінського хову в наукових інституціях. Проте в ПНР дух інтелектуальних свобід ще не був зломаний. Серед зливи макулятури й науково-пропаґандивних видань, почали появлятися також пристойні наукові публікації. Появилися теж дослідження про другу світову війну, в яких навіть частинне "регабілітовано" польський національний рух спротиву проти німецької окупації.

Спочатку це не мало жодного впливу на публікації про УПА. В 1950 р. лише почали появлятися р-більші повісті й спогади, метою яких було "викривати злочинну діяльність УПА". Типовим зразком такої літератури є роман Яна Ґергарда "Луни в Бєщадах" 4 , що появився в 1957 р., про боротьбу ВП з УПА на Лемківщині. Книга написана в стилі пригодницького роману жахіть, у якій негативними персонажами є вояки УПА, а частинне теж польського антикомуністичного руху спротиву (ВіН-у). Прикладом подібних "викривальних" споминів можна подати творчість Юзефа Собєсяка і Ryszarda Jegorowa, командирів польського підвідділу в загоні радянської партизанки на Волині. 5 Є це романізовані спогади, в яких крім розповіді про пережите, введені цілком фантастичні фабули для загострення "викривальної" ролі публікації.

Першим серйозним відходом від цієї традиції в писаннях про УПА був історичний нарис Іґнаци Блюма "Участь ВП в боротьбі за закріплення людової влади: боротьба з бандами УПА", 6 що появився в журналі Wojskowy Przeglad Historyczny, в 1959 р. Стаття дає доволі вичерпний огляд історії боротьби ВП й поліційних військ з відділами УПА на Закерзонні, подаючи теж організаційну структуру, персональну обсаду, тактику та інші інформації про обі сторони. Розвідка Іґнаци Блюма не була вільною від традиційних закидів радянської пропаґанди й лайливої термінології ("банди", "українські фашисти", тощо). Проте цілість написана в спокійному діловому тоні, з посиланням на джерела й широким інформативним матеріялом, що автоматично в багатьох випадках заперечувало різні дотогочасні твердження совєтської пропаганди. Іґнаци Блюм опублікував теж дещо зі судових документів Мирослава Онишкевича ("Ореста"), к-ра УПА в Закерзонському краю Петра Федорова ("Дальнича"), керівника СБ, 7 в яких є багато інформацій до історії УПА й українського збройного спротиву на Закерзонні.

Виглядає, що діловий тон І.Блюма не подобався стратегам "ідеологічної боротьби" (можливо радянським цензорам з варшавської амбасади), бо ще 1959 р. появилося в Wojskowy Przeglad Historyczny ідеологічне доповнення пера Яна Ґергарда "Дальші деталі боротьби з бандами УПФ і ВІН на південно-східних просторах Польщі". 8 В цій обширній статті дійсно доповненню деякі історичні деталі. Проте основна її тема - наново сформульовані різні закиди проти УПА, які ревідували дещо з пропаганди воєнних часів, але зате ширше й більш ділово обґрунтовували інші закиди. Стаття ця, мабуть, мала програмове значення, тобто подавала напрямні, як інтерпретувати різні політичні питання з історії УПА.

Нарис І. Блюма був початком численних менш-більш ділових публікацій про УПА в 1960-их і на початку 1970 рр. Були це статті, дисертації й монографії наукового типу. Часто темою досліду були дуже вузькі питання. Напр., тоді появилися магістерські дисертації на такі теми, як участь однієї дивізії в операціях проти УПА т. зв. Акції "Висла", 9 або боротьбі ВП з одним з куренів УПА. 10 Тематика УПА була теж в публікаціях на інші теми. Дослідження ці опиралися на архівних матеріялах, скоріших і навіть закордонних публікаціях і мали наукову форму. Самозрозуміле, що вони причинилися до вивчення історії УПА. Проте зобовязувала не тільки традиція І. Блюма, але також "традиція" Яна Ґергада. Вони теж "викривали реакційність" і "злодіяння" УПА.

Завершенням дослідів про УПА в 1960-70 рр. стала спільна монографія А. В. Щесняка і В. 3. Шоти "Дроґа до ніконд". Історію УПА вони починають історією Організації Українських Націоналістів (ОУН) на ширшому фоні польсько-українських стосунків від часів передвоєнної Польщі й кінчаючи 1947 роком. Монографія заплянована як всестрроння й вичерпна історія українського самостійницького руху на цьому просторі. Вона подає багато інформацій про українське економічне, громадське, церковне і політичне життя під передвоєнною Польщею і за часів німецької окупації.

Книжка складається з двох доволі відмінних частин. Понад третина книжки, перші три розділи, стосуються цілости західньо-українських земель. На їх тематику вказують заголовки розділів: 1) Міжвоєнний період, 2) Діяльність ОУН в початковім етапі війни, 3) Українське націоналістичне збройне підпілля в роках 1943-1944. Решта книжки стосується українського населення і дій УПА на Закерзонні. Перші три розділи, наче вступні, радше загальникові й оперті на дослідженнях інших авгорів чи прямо на радянських пашквілях зі "школи" Ярослава Галана. 11 Друга частина - дії УПА в Польщі - це вже спеціяльність авторів. Вона опрацьована краще.

В обох частинах автори подають багато інформацій, які оперті на широкому джерельному матеріялі. Вони щедро цитують не тільки комуністичні видання, але теж книги публіковані на Заході, в тому українських еміграційних авторів. Однак підбір інформацій, а передусім їх інтерпретація й коментування тенденційні. Автори теж не вагаються перекручувати й фальшувати факти. Я не збираюся аналізувати цілу книжку чи спростовувати її недоліки, бо це означало би писати книжку на книжку. Хочу лише загально її схарактеризувати першу частину та зупинитися над деякими проблемами дослідів історії УПА. Притому зупинюся на відомих мені неточностях.

Дещо про першу частину книжки

Я вже згадував, що в перших розділах багато інформацій про українське організоване життя на західних українських землях. Проте головне в них - це намагання авторів довести, що ці організації були "буржуазні" й пронімецькі. Розуміється, автори не згадують, що більшовики розгромили українське організоване життя ще в 1939 р., два роки перед вибухом німецько-радянської війни, коли гітлерівська Німеччина була ще союзником СРСР. Коляборантами німців автори називають не тільки українську допоміжню поліцію, вояків вартівничих відділів чи військових формацій, але також працівників адміністрації, кооперації, українських допомогових комітетів та церковних ієрархів (особисто названі - митр. Андрій Шептицький і митр. Йосиф Сліпий). Найбільше місця присвячене діяльності ОУН. Особливо автори використали передвоєнну орієнтацію серед кругів ОУН на допомогу Німеччини у відбудові української держави і контакти з німецькою розвідкою, а згодом утворення українських батальйонів "Ролянд" і "Нахтіґаль". Це вони роздувають до розмірів широкозакроєної коляборації.

Про таку кооперацію ОУН з німцями автори говорять також в часі, коли німці окупували Україну, увязнили тимчасовий уряд Я. Стецька та багато членів ОУНб, а згодом й ОУНм, і багато з них розстріляли чи замучили в концентраційних таборах. Тимчасом нічого немає, про організацію цими ОУН протинімецького руху спротиву в роках 1941-1943 р., коли виявилася справжня політика німців супроти України. Навпаки, йдучи за радянськими "джерелами", автори тведять, що ОУН працювала з німцями, навіть організувала УПА за тайною змовою з гестапо. Подібно насвітлена політична програма ОУН. Автори широко насвітлюють передвоєнні ідеологічні позиції ОУН, що взорувалися на европейських авторитарних націоналізмах. Проте дуже скупо насвітлюють радикальну зміну програми ОУН в 1943 і пізніших роках в бік демократичних позицій. Якщо й згадують про це, то відразу коментують, що цей перехід не був щирий.

Співпрацю з німцями автори закидають навіть УПА, і то в рр. 1943-1944, коли УПА вела безкомпромісову боротьбу з німцями. Фактично були лише два випадки співпраці старшин УПА з німецькою адміністрацією, сотень "Орла" в Камянобуському р-ні Львівської обл. і кур. Прорфира Антонюка ("Соченка") в Володимир Волинському повіті, наперекір забороні ГК УПА. Оба вони були засуджені судом УПА на кару смерти. 12 Пробував переговорювати з німцямитакож от. Тарас Боровець ("Бульба"), але його німці арештували й ув'язнили в концентраційному таборі. 13 Зібрані в двотомнику "УПА в світлі німецьких документів" ("Літопис УПА", т. 6-7) матеріяли вказують, що штаби німецьких відступаючих військ розробили програму й намагалися нав'язати контакти з УПА щойно в 1944 р., але з цього нічого не вийшло. Доку-менти згадують лише один випадок, що якийсь штаб УПА в Карпатах допоміг німецькому розвідчикові. 14 В цьому питанні автори точно притримувалися радянських приписів і щедро цитували радянську пропагандивну літературу.

Про що не вільно говорити польським комуністичним авторам?

Найперше їм не вільно згадувати про діяльність НКВД-НКГБ чи МВД-МГБ (згодом КҐБ) на території Польщі. Тому вони також не згадують про дії військ НКВД проти УПА на Закерзонні. З того випливає цілком фальшиве насвітлення боротьби комуністичних сил проти УПА на Закерзонні. Зупинюся ширше над цією справою.

Боротьбу проти УПА автори поділяють на таких п'ять періодів:

1)Вступний-від серпня 1944 до червня 1945р. в якому лише незначні сили ВП брали участь у боротьбі з УПА.

2) Другий -липень 1945 р. до березня 1946 - коли кілька дивізій ВП брало участь у боротьбі з УПА (8 і 9, 3 і частина 2 дивізії ВП), частина ВБВ (Війська Безпеки Внутрішньої) й ВОП (Військо Охорони Пограниччя), але вони не мали значних успіхів.

3) Третій період - від квітня до березня 1946 -повільного спихання УПА до дефензиви, особливо від липня 1946 р.

4) Четвертий період операцій Оперативної групи (GO) "Ряшів" - від листопада 1946 до березня 1947 р. - схарактеризований як період успішної боротьби поліційних сил і ВП з "ослабленими" силами УПА.

5) Останнім періодом були дії Оперативної групи "Вісла" від квітня до вересня 1947р., в якому відділи УПА в Польщі були розбиті.

Два перші періоди були періодом "безкарности" для УПА, бо, мовляв, влада "людова" була слаба й мала труднощі з польським підпіллям. 15

Тимчасом владу "людову" в Польщі підпирали від початку баґнети Червоної Армії, а гарнізони НКВД по повітових містах організували місцеву "людову" владу й пильнували, щоб вона функціонувала й винищували польських самостійників. Власне ці залоги й погранвійська НКВД були найгрізнішим противником УПА на Закерзонні й також польського збройного підпілля в 1944-1946 рр. Вже в серпні 1944 р. погранвійська НКВД щільно обставили кордон і утворили неначе фронтову лінію, загороджену колючими дротами, заораними смугами, системою сиґналізації, замінованими полями й дротяними засіками, щоб ніхто не пройшов кордону. Першу лінію цього фронту становили т. зв. погранзастави, розставлені в силі чоти-сотні що кілька кілометрів. В другій лінії були моторизовані оперативні з'єднання погранвійськ НКВД. Так погранзастави, як і оперативні з'єднання, оперували постійно теж по польському боці, проти УПА й АК (згодом ВіН-у), де робили облави, арешти й розбудовували мережу донощиків. Треба мати на увазі, що територія дій УПА простягалася звичайно вузькою смугою 10-30 км. від кордону, отже дуже близько від погранзастав НКВД. З військами НКВД відділи УПА мали тоді серйозні бої і, нераз, значні втрати.

Напр., зимою 1945-46 рр. війська НКВД розбили підвідділ "Вовки"ІІІ під командою "Галайди" в с. Ліски, Грубешівського пов., коли згинув теж к-р відділу "Вовки" І "Крапка".

Залоги НКВД по повітових містах в Польщі мали розложити й розгромити польські самостійницькі партії та збройний спротив і створити надійну польську комуністичну адміністрацію та поліцію. Нелегке це було завдання, бо все польське суспільство було під впливами цих політичних партій і збройного руху спротиву. Мені були відомі з першої руки "операції" гарнізонів НКВД в Любачеві, Томашеві й Грубешові. Напр. в Грубешові в травні 1946 р. були совєтизовані лише ПУБП і міська МО. Повітові уряди, в тому гарнізон ВП (батальйон) були під впливами польського збройного підпілля ВіН. Коли ми (УПА) плянували зі старшинами ВіН-у спільний наскок на Грубешів у травні 1946р., то мали знищити передусім залогу НКВД і УБП. Представники ВіН-у заявили, що гарнізон ВП не піде на поміч гарнізонові НКВД і так сталося. Під натиском НКВД, ВП взяло участь щойно в "погоні" за відділами УПА і ВіН слідуючого дня. 16 Щесняк і Шота, обговорюючи наскок на гарнізон НКВД, називають його "ednostka radziecka", 17 тобто частиною Радянської Армії. Виглядає, що польським історикам не вільно й згадувати про гарнізони й "працю" НКВД в Польщі.

Щойно в другій половині 1946 р. НКВД наче сховалося за куліси й передало операції серед населення польським поліційним формаціям, бо повітові гарнізони НКВД хоч залишилися, далі й далі керували діяльністю поліції й адміністрації, але вже не брали участи в операціях проти Упа і ВіН-у.

У книжці немає також згадок про радянських старшин у польській армії й поліції, т. зв. ПОП ("pelnancych obowjazki polakow").

Здається, навіть польське діловодство, передусім розвідки, було ведене по-російському. Автори таки користувалися російськими посібниками про УПА, бо багато прізвищ і псевдонімів перекручені на російський лад, тому що вони транслітеровані на польську з російської мови. Неправильности походять передусім з транслітерації українського "г", "г", "х", "и" та "і". Напр., "Грицай" і "Ягода", вийшли "Guicaj" і "Jagoda", "Пугач" і "Хрін" - "Puchau" і "Hryn" (тому що українське "г" транслітеровано по-російськи як "х"), "Прірва" -"Pryrwa" і т.д. Такі похибки прямо послідовні. Впадає в очі, що ні автори, ні редактори не знали української мови, бо в транслітерації на латинку українських прізвищ і цитат також безліч інших похибок. Ця неохайність аж ніяк не лицює академічній публікації.

Автори послідовно промовчують терор і погроми українських сіл. Навпаки, вони твердять, що виселення українців до СРСР у 1944-1946 р. було добровільне й ВП охороняло селян перед терором "банд". Хоч вони обговорюють різні українські підпільні документи, але не згадують, про ті, що описують масові масакри українських сіл і не дискутують цього питання. От на стор. 371-372 є опис "перших боїв" 2 батальйону Корпусу Внутрішніх Військ (КБВ) в с. Кобильниця Руська, Старий Люблинець і Гораєць у Любачівському повіті напровесні 1945 р., при чому є згадка, що в Горайці мав бути штаб УПА. 18 Не були це бої з УПА, а криваві пацифікації гітлерівського типу. Польські емведисти запалили ці села запальними кулями, тоді вдерлися в село, постріляли т^г побили багато селян, та пограбували майно. В Кобильниці Руській і Люблинці вбито тоді по кількадесять селян, в Горайці - 150. 19 В цих селах не було тоді жодного відділу УПА й жодної української оборони. Мета цих масакр була застрашити селян, щоб вони виїздили до СРСР. Бючи селян, вояки кричали, щоб вони "виїжджали за Буг", бо їх всіх постріляють. Про ці події знаю з першої руки, бо я був тоді в Любачівському повіті й відвідав спалені села Люблинець і Гораєць, а навіть брав участь у бою з КБВ у час їх другого наскоку на Люблинець, коли вони мали 11 вбитих і 9 ранених. Цього типу масакр було найбільше на Лемківщині, де були винищені цілі села, напр. в с. Павликома замордовано около 2000 осіб. 20 Крім цього було прямо безліч менш кривавих погромів сіл, в яких було по кілька вбитих. Цієї справи не можна затаїти, бо про неї збереглася українська документація, часто точні протоколи зі списками замордованих селян. 21 Автори не криються, що виселення решти населення в 1947 р. було примусове, але не уточнюють, які засоби насилля були вживані.

Автори також промовчують, що вояки ВП дуже часто здавалися в полон УПА, де були добре трактовані й звільнювані, за вийнятком тих, яким докалали активну участь у масакрах українських сіл. Натомість полонені вояки УПА переходили варварські тортури й вкінці були суджені на кару смерти. Власне це була одна з причин "фанатизму" вояка УПА, бо вони воліли радше згинути на полі бою, ніж перейти через пекло комуністичного правосуддя.

Цю лісту промовчуваних чи підфальшованих справ можна продовжувати. Однак вже й згадані ілюструють об'єктивізм авторів; про деякі я ще згадаю при обговоренні інших питань.

Наскільки досліджена організація УПА?

Багато місця присвячено організаційній структурі, програмі й тактиці українського підпільного руху спротиву, передусім на території ПНР. Автори таки солідне попрацювали, щоб відтворити організаційну структуру як відділів УПА так і підпільної адміністрації. Підсумками їх дослідів є схеми наприкінці книги, в яких подані дані про організацію й персональну обсаду постів, включно з датами, коли ці особи займали свої пости. Автори, щоправда, застерігаються, що можуть бути помилки. Наскільки ці дослідження об'єктивні й точні?

Один підрозділ книжки присвячений Українській Головній Визвольній Раді. 21а Назагал у ньому доволі об'єктивно подано загальні дані про 1 Великий Збір УГВР у липні 1944 р. і про конституційні документи цього збору - "Устрій", "Плятформу" і "Універсал". Проте ці інформації супроводяться в'їдливою критикою й іронічними заввагами, що не все мають академічний характер. Напр., автори твердять, що УГВР проголошувала демократичний устрій майбутньої української держави лише для пропаганди, а фактично була за "фашистівську" і "буржуазну" українську державу незалежну від чужих імперій. При тому автори беруть фразу "самостійна Україна" в лапки. Це вже на догоду російським більшовикам - мовляв- як українці сміють говорити про самостійність.

Український підпільний адміністративний апарат автори називають апаратом ОУН. Тут вони оперлися на тезах П. Мірчука. На ділі фактичний стан був дещо інший. ОУН була лише масовою політичною організацією, що організувала збройний рух спротиву в час політичного вакуум, коли не діяли інші українські політичні партії. Проте як до УПА так і до підпільного адміністративного апарату приймали людей не за партійним ключем, а за фаховим, в ім'я УПА і цілости українського визвольного руху. Тож на провідних становищах у цьому апараті й на командних становищах в УПА було багато людей, які давніше належали до різних політичних партій, або були безпартійними. Напр., між референтами окружного проводу Холмської (ІІІ) округи були колишні діячі Комуністичної Партії Західньої України (КПЗУ), ОУНм і безпартійні. Вояки СКВ, боївок, охорон керівників адміністрації, зв'язку, працівники Українського Червоного Хреста (УЧХ) 23 вважалися вояками УПА. Цей апарат визнавав своїм найвищим керівництвом Українську Головну Визвольну Раду і діяв у її імені. Отже це був фактично адміністративний апарат УГВР. Проте його структура правно не була впорядкована і в його номенклятурі та діяльности був певний дуалізм. Цей сам апарат працював також по лінії ОУН (передусім пропаґандивна акція) й у його номенклятурі залишилося багато термінології з давньої оунівської традиції. 24 Проте називати український рух спротиву акцією самої ОУН є таким самим спрощенням, як називати повстання під керівництвом Б. Хмельницького "бунтом козаків".

Ця теза вилинула на неправильну розв'язку чи насвітлення різних питань. Напр., ні ЗП УГВР, ні С. Бандера (декляративно "керівник ОУН") не мали прямого відношення до УПА та крайового проводу в Польщі і не давали їм доручень, хоч була між ними деяка кореспонденція. Їх верховним керівництвом була УГВР і ГК УПА в Україні. Також командири відділів чи вищих команд УПА не числилися військовими референтами відповідних проводів ОУН, лише представниками УПА при проводах територіяльної адміністрації. (Крім цього були в цих проводах військові референти, які командували відділами СКВ, керували мобілізаційними справами, постачанням, магазинами зброї тощо). Сама УПА мала дуже упорядковану й автономну організацію.

Автори докладно дослідили, як формувався провід Закерзонського краю і командування Закерзонської команди воєнної округи (ВО) УПА ("Сян"). Мабуть основним джерелом інформації про ці справи були зізнання командира ВО "Сян" сот. М. Онишкевича й керівника СБ П. Дальнича. Тут лиш треба дещо додати про початкову діяльність ВО "Сян". Вже від весни 1945 р. почали появлятися накази цієї воєнної округи за підписом "к-ра Ліра". "К-р Лір" -це псевдонім полк. "Вороного", к-ра Львівської ВО ("Буг"), що тимчасово командував теж ВО "Сян". Весною 1945 р. він перевів інспекцію відділів УПА на території 28 Холмського ТВ "Данилів" і 27 ТВ "Бастіон". В час другої інспекції, по смерти сот. "Черника" у вересні 1945 р., він назначив мене командиром 28 Холмського "Данилів". Сот. М.Онишкевич перебував у тому часі в Україні й видко не мав усіх інформацій про діяльність полк. "Вороного".

Про організацію УПА неправильно подано такі дані (йдемо за схемами, в яких підсумовані висновки авторів: в "Залучнику" ч. 24 25 про відділи УПА в ПНР від УІІ. 1944 до УІІ. 1945 неправильно подано, що в ПНР були курені "Назара", "Криги" і "Н.Н." з волинської ВО "Турів". "Маківка" і "Чорний Ліс" не були воєнними округами, а тактичними відтинками карпатської ВО "Говерля". Курені "Різуна" й "Прута" - це не два окремі курені, а цей самий курінь, яким спочатку командував "Різун-Грегіт",а згодом "Прут", не належав він до ТВ "Маківка", а до ТВ "Чорний Ліс". Не були куренями, а сотнями відділи УПА "Перебийніс", "Кочовики" й "Сіроманці". Сотня "Сіроманців" не належала до ВО "Буг", а до ВО "Лисоня" (Тернопільська обл.). На території ПНР вона могла бути лише в літі 1944 р., бо на початку осені 1944 р. вона повернула на свою територію. В схемах про організацію УПА в грудні 1945 і грудні 1946 26 вже менше неточностей. Неточно подано командирів відділів ТВ "Данилів", що в різний час були такі: "Вовки" І - "Крапка", після нього "Кропива", "Громовий" і "Яр"; "Вовки" ІІ - "Багряний", "Лис" і "Давид"; "Вовки" III - "Зірка", "Галайда" і "Дуда". Сотня "Ворона" не була самостійна, а входила в склад перемиського куреня під командою "Коника", а після нього "Байди". На початку 1946 р. вона перестала існувати - була розчленована. Сотні "Смирного" взагалі не було в а входила в 1945 р. "Смирний" був районовим у західній Лемківщині і після виселення 1947 р. зорганізував з залишених в терені вояків УПА й підпільників бойову групу в силі неповної чоти, з якою діяв по обох боках польсько-чехословацького кордону до осені 1948 р. Не було теж сотні УЛА "Володі" на Підляшші в 1946 р.; "Володя" лише зібрав кілька разів теренові боївки та підпільників і перевів з ними кілька бойових операцій. 27 Польська розвідка, а згодом історики назвали ці дві групи сотнями УПА. Мені теж не відома згадана в цих схемах самостійна сотня УПА під командуванням "Лиса".

Подібні неточности є також у дослідах підпільної адміністрації. Зупинюся тут лише над Холмською (ІІІ) округою. Південний надрайон "Лиман" (Грубешівський і Томашівський повіти) мав 4, а не три райони й займав більшу територію (приблизно по р. Гучву), як це показано на залученій мапі. 28 Також Підляський надрайон "Левада" мав більшу територію на півночі в Біла Підляському повіті. 29 В обсаді Холмської округи на 9 названих референтур неправильно подано обсаду 3 і 1/2 референтур; 30 неправильні деякі прізвища. Неточні теж дати обсад. Напр., я був командиром ТВ "Данилів" від смерти командира цього ТВ "Черника", 9 вересня 1945 р., а не від січня 1946 р. Окружний провід був рівночасно проводом надрайону "Лиман", а в схемах "піднесено" до надрайонового проводу провід першого району. 31 Дані про обсади районів в обох надрайонах - "Лиман" і "Левада" мають ще більше похибок, при тому вони не подають обсади всіх референтур.

Підчислення кількости вояків УПА в Закерзонській ВО "Сян" близьке фактичного стану - 1600-2400 вояків у 1945-1946 рр. і около 1800 вояків наприкінці 1946 р. 32 Перебільшені лише дані про чисельний стан "сотень" "Смирного" (100 вояків) і "Володі" (120 вояків), бо в них не було й половини цього числа. Але назагал автори доволі точно устійнили чисельний стан поодиноких сотень УПА в різних періодах часу. Проте вони не завдали собі труду, щоб користуватися цими даними впродовж цілої книги, а подають вищий чисельний стан сотень УПА, часто кількакратно, з тогочасних даних польської розвідки. Тому насвітлення співвідношення сил УПА і ВП в описаних боях і сутичках звичайно далеке від правди.

В підчисленнях працівників підпільної адміністрації, яку автори зробили "на засаді пересічних чисел" є значно більше неточностей. 33 На ділі це був адміністративний апарат УГВР, а автори називають його апаратом ОУН, а працівників - членами ОУН. На підставі доволі детальних студій обсади вищих адміністативних клітин і обсади кущів та станиць, автори подають такі узагальнені числа: в крайовому проводі було 35 працівників, в окружних, надрайонових і районових проводах - 282, в кущових - 207, в станицях (селах) - 1605, разом - 2179 працівників, чи за термінологією авторів - "членів ОУН". 34 Кількість затруднених при крайовому проводі перебільшена на яких 20-25 чоловік (проте мої дані про це неточні) на рахунок охорони й технічних працівників. Натомість кількість затруднених при окружних, надрайонових і районових проводах, мабуть, треба бодай подвоїти. Автори начислили 29 таких проводів, які разом з відомими їм референтами дають кількість 137 чоловік і до цього числа додають по 5 чоловік на провід технічного й охоронного персоналу, що дає їм 45 чоловік, разом 292 чоловік. Тимчасом багато референтів мали своїх заступників, підреферентів чи помічників і свою власну охорону. Напр., відділи Українського Червоного Хреста (за авторами - референтура здоров'я) мали 3 підвідділи, в тому підвідділ здоров'я міг мати в районі кількох санітарів, що опікувалися раненими по селах чи в лісових санітарних пунктах. Референти СБ мали звичайно слідчих і боївки, бодай 5-10 чоловік на район. Це не стосується лише двох надрайонів - Підляшшя ("Левада") і західньої Лемківщини ("Бескид"), де підпільний адміністративний апарат був розбудований слабше. Для точного підчислення кількости працівників цих проводів таки треба мати дані про всі проводи і їх референтури, а це навряд чи можливо зібрати.

Цілком неправильне твердження, що в кожному селі була клітина ОУН з 3 до 5 чоловік, що в пересічному по 5 чоловік на 325 українських сіл дає авторам число 1605. Такий стан був хіба на початках дій УПА, в 1944 р., і можливо по традиції заховався в деяких селах пізніше. Назагал в більшості сіл був станичний з кількома помічниками, які вміру потреби притягали до помочі селян, передусім молодь. Формально ці селяни, чи й помічники, не належали до жодної організації. В багатьох селах, передусім на Підляшші, західній Лемківщині й у частинне чи майже цілковито виселених селах, вже від 1944 р. формальних станичних не було. Проте в них квартирували відділи УПА й підпільники, отримували інформації, зв'язок і інші послуги. Назагал все населення на території дій УПА, в тому й польське, солідаризувалися з діями УПА та збройного підпілля й їх підтримувало. Таких, що більш активно допомагали, було напевне добрих кілька тисяч, проте їх праця не була постійна й формально вони не належали до жодної організації. Тож дійсні кадри адміністрації становили 500 до 800 чоловік в 1946-1947 роках, до яких ще можна додати яких 500 постійних сільських активістів. Частина цих людей носила зброю й ховалася перед арештом польської комуністичної поліції.

Заслуговують хіба на іронічну посмішку намагання авторів розбити "mit o zdecydowanej przewadze jednostek WP nad UPA w latach 1945-1946" і " legendy o niezwyklym bohaterstwe nacjonalistow ukrainskich". 35 Вони доводять, що тільки 30-40% вояків ВП з гарнізонів, які стаціонували на теренах дій УПА, брали участь в офензивних операціях проти УПА. В роках 1945-1946 це давало перевагу 1:3, а навіть 1:2 в користь ВП, мовляв теоретично перевага повинна бути 1:10, або й 1:20. Рідко проти сотні УПА виступало більше ніж 250-300 вояків ВП. Лише в часі т. зв. Акції "Вісла" у 1947 р. це співвідношення сил було більше. Виводи ці не мають жодної вартости. Поперше тому, що ВП не проводила операцій проти всіх відділів УПА рівночасно, а концентрувало їх на малих відтинках, що творила подвійну чи й потрійну перевагу, порівнюючи з цією, яку подають автори. Подруге, оперативні групи ВП користувалися радіозв'язком і у випадку бою з УПА прибували автами на допомогу "неактивні" частини ВП. Тому ці частини таки треба зачислити до активних сил проти УПА, бо вони не тільки пильнували касарні й різні обєкти, але бльокували територію дій УПА й у потребі брали участь у боях. Зрештою, крім них були ще й війська НКВД. Тож дійсна перевага сил була 1:10 (не вчисляючи НКВД), а на фактичних відтинках операцій в двічі чи втричі більша. В час Акції "Вісла", що була суцільною бльокадою теж менших відтинків, фактична перевага ВП була звичайно така: дивізія ВП з різними допоміжними й поліційними частинами проти одної сотні УПА, тобто 1:50. Проте не було випадку, щоб ВП розбило сотню УПА у відкритому бою. В часі Акції "Вісла" сотні УПА танули від втрат та виснаження і деякі остаточно були розпорошені й розбиті. Але коли сотні діяли цілістю, вони успішно витримували наступи навіть цілих полків ВП і пробивалися з окружень.

Два періоди польсько-українських стосунків

В дослідах А. Б. Щесняка і В. 3. Шоти виділяються два періоди стосунків між польськими й українськими самостійницькими організованими силами: період конфлікту (до 1945) і період співпраці (1945-1947.). Період співпраці й його насвітлення авторами "Дроґа до ніконд" я ширше обговорив у моїй доповіді на II річній конференції Мак Мастерського університету "Poland and Ukraine: Past and Present" у 1977 р. 36 Тут хочу коротко зупинитись над тим, як автори насвітлюють цілість польсько українських стосунів. Цікавим передусім і те, що вони промовчуть, перекручують чи прямо фальшують.

У вступних розділах книжки автори подають доволі обєктивну критику політики супроти українців урядами передвоєнної Польщі. В насвітленні українського громадського, економічного, культурного, релігійного, й політичного життя дуже багато різних неточностей, які прозраджують, що автори не вивчили цих справ. Крім того автори підносять під небеса заслуги Комуністичної Партії Західної України, а пришивають різні ярлики й часто безпідставно критикують головні українські національні організації. Їх висновок, що безправство і дискримінація виростили український радикалізм у виді ОУН. Не зважаючи на польсько-українське напруження, автори вимагають від українців льояльности супроти Польщі. Вони, напр., з обуренням говорять про те, що боївки ОУН роззброювали втікаючи до Румунії поліціянтів і вояків польської армії в останніх днях війни. 37 Рівночасно з тим, про тодішній наступ на Польщу Червоної Армії згадується як про "визволення" Західньої України й Західньої Білорусії, зовсім не натякаючи що СРСР й Німеччина були союзниками й спільно розгромили польську державу. Немає теж згадок про те, що польське населення було першим об'єктом масового терору НКВД. Першими були арештовані чи заслані з родинами польські поліціянти, військовики, урядовці, поміщики, кольоністи, втікачі з центральної Польщі й взагалі активні польські патріоти, разом понад півтора мільйона чоловік. 38

В насвітленні польсько-українських стосунків у час німецької окупації України (після вибуху війни з СРСР) знову застосовані подвійні стандарти й багато промовчувань. Наприклад, вони багато говорять про українців у німецькій адміністрації, їх "упривіліоване" становище й кваліфікують це як коляборацію з німцями, а майже не згадують про поляків у німецькій адміністрації на українських землях. Нажаль, німці таки використали польсько-українську ворожнечу, і вживали урядовців однієї національности для контролі другої. Як між українцями, так і між поляками було немало коляборантів, яких окупаційний режим використав для взаємного поборювання, або й для боротьби таки з власними земляками.

Чорною плямою польсько-українських стосунків у часі війни був збройний конфлікт між українським і польським резистансом у 1943-1944 рр., що доходив до взаїмних масакр цивільного населення. Автори ще відносно об'єктивно з'ясовують політичні причини конфлікту й тодішні переговори АК й ОУН. Вони також критикують польські політичні партії й еміграційний уряд у Лондоні за те, що вони в тій тяжкій ситуації навіть декляративно не визнали жодних політичних прав для українців і організували збройну силу серед польської меншости на західноукраїнських землях, щоб у сприятливих обставинах силою влучили їх знову до польської держави. Проте розвиток самого збройного конфлікту вже поданий необ'єктивно. Тут автори в^@ складають майже всю вину на українців.

Проте необєктивно насвілені дії польського підпілля на українському відтинку і роля німців та більшовиків у розпаленні польсько-українського конфлікту. Напр., автори повторюють легенди про "українські різні" на Волині, а проминають факт, що власне на Волині були найбільші різні українського населення, і що в них по-волі чи неволі взяло участь багато поляків. Німці використали польсько-українську ворожнечу й напровесні 1943 р. перекинули з Польщі т.зв. ґранатову поліцію та змобілізували численні поліційні загони з місцевих поляків, які вжили для палення й пацифікації українських сіл. В багатьох округах ці загони були основою німецьких поліційних сил. 39 Автори й не згадують, що подібну тактику застосували більшовицькі партизани. Більшовики до квітня 1943 р. співпрацювали з АК, 40 а потім, де могли, опанували польські опірні, зв'язкові й розвідчі пункти й використали їх для боротьби проти українського підпілля і українських сіл, які вважали осередками руху спротиву. Партизанські спецвідділи НКВД також нападали під маскою УПА на спокійні польські села, чи під маскою АК на українські, щоб поширити конфлікт. Волинь була неначе під потрійною окупацією й почала боротьбу тоді, коли вже створилася нестерпна ситуація. Вона теж потерпіла найбільші жертви, бо повстанські відділи й селянські самооборони боролися майже голіруч проти добре озброєних і вивінуваних противників. Подібне можна сказати про насвілення авторами конфлікту на інших територіях. Конфлікт ущух щойно тоді, коли більшовики окупували Польщу й повели безоглядну боротьбу з польськими самостійниками.

З'ясування польсько-української співпраці в 1945-1947 рр. можна вже назвати солідними дослідами, які обезцінює лише пересадна тенденційність авторів. Вони вишукали в архівах наявну документацію й доволі всесторонньо описали всі відомі їм зустрічі представників УПА з представниками АК (від осені 1945 ВіН-у), теми розмов, договорення, спільні бойові операції УПА і ВіН-у (Вербковичі, Грубешів) та інші справи. Ширше також зреферована підпільна польсько-українська конференція на фільварку Мяке Грубешівського повіту 18 травня 1946 року. 42 При тому автори з'ясовують польські та українські інструкції в справі співпраці, внутрішнє листування (перед усім польське) і настанову до співпраці різних підпільних діячів Рівночасно з тим автори гостро критикують обі сторони та стараються применшити значення цієї співпраці. Проте ця критика, як і насвітлення різних справ необєктивні. Напр., вони цитують деяких діячів ВіН-у, які неґативно ставилися до співпраці, а не згадують про судовий процес над М. Голембйовським, на якому він гідно боронив позицію польських самостійників, у тому співпрацю між АК і УПА. Все ж таки ця співпраця є найсвітлішим етапом польсько-українськи стосунків того часу. Вона також дороговказ на майбутнє, так довго як польському й українському народам загрожує російська "неволя"

Чому сконфісковано книжку "Дроґа до ніконд"?

Відповісти на це питання не буде важко, коли порівняти монографію А. В. Щесняка і В. 3. Шоти з радянськими публікаціями на тему УПА й головними напрямними радянської пропаганди. Досі не були публіковані в СРСР на тему УПА жодні дослідження, хоч появилося багато статтей і книг гостро полемічного характеру. Радянські автори вживають завжди лише лайливу мову, називаючи вояків УПА та підпільників "бандитами", "виродками", "покидьками", "запроданцями чужих імперіялістів" і безліччю інших подібних епітетів. Вони закидають їм коляборацію з німецькими окупантами й "обвинувачують" за різні німецькі насилля в Україні. Вони теж "популяризують" організовані апаратом КҐБ судові процеси колишніх учасників УПА й підпілля за, звичайно спрепаровані органами КҐБ, вбивства й грабунки. Цей усе, що можна сказати про радянські писання про УПА.

А. В. Щесняк і В. 3. Шота теж оперують цими радянськими "арґументами" і їх щедро цитують та коментують. Проте в них крім цього багато інформацій і ділово обговорених справ, які оперті на фактах і історичних дослідах. Напр., автори цитують програмові документи УГВР, УПА й ОУН, підпільні накази, інструкції й публікації, в яких таки ясно видно, що йдеться про політичний самостійницький рух з соціяльно-поступовою й демократичною програмою. Їх досліди над організацією, тактикою й історією кількарічньої боротьби УПА в Польщі говорять проте, що УПА та підпільна адміністрація були добре зорганізовані, здисципліновані й виказали велику еластичність у боротьбі з переважаючими силами противника. Автори зібрали також багато даних про старшин УПА та діячів підпільної адміністрації і їх діяльність. Все це разом виказує, що йдеться про широкозакроєний і добре організований український визвольний рух, а не про "банди німецьких коляборантів" і "виродків", якими представляє УПА радянська пропаганда. Отже ця книга, мимо волі, заперечує радянську пропаганду.

Треба теж пам'ятати, що публіковані в Польщі книжки мають доволі широкий доступ до СРСР. Критичний підрадянський читач вміє читати комуністичні видання, тобто відрізнити факти від пропаганди. Для нього монографія А. В. Щесняка і В. 3. Шоти є дуже інформативним довідником не тільки про УПА і український збройний резистанс, але про українське життя під передвоєнною Польщею, виселення українців з Польщі й про інші справи, про які він не довідається з жодного радянського видання. Українські радянські історики таки будуть заздрити, що в Польщі можна так "свобідно" писати і користуватися закордонними публікаціями. Отже цензори радянської амбасади злякалися, щоб ця книга не попала в руки радянського читача.

Книжка також не зовсім укладається в офіційну урядову українофобію в ПНР. Щоб відвернути увагу від сучасного поневолення більшовицькою Росією, в ПНР спрямовано пропаґанду проти гітлерівської Німеччини і ... українців. В Польщі дуже багато пишеться про зложені з українців частини при німецькій армії, але майже не згадується в пропаґандивній літературі про "власовців" (чи взагалі росіян)на німецькій службі і їх злодіяння звичайно приписується українцям. Найбільше таких книжок появилося про УПА. Більшість з них видало міністерство оборони - як виховний матеріял для вояків ВП. Уряд доложив теж старань, щоб ці книжки були виховним матеріялом всього суспільства. Напр., роман жахіть Яна Ґергарда "Луни в Бєщанах" став обов'язковою лектурою польських середньошкільників. Коли зважити, що в Польщі дуже мало добрих книжок про Україну й українців і їх ніхто не пропагує, то стає очевидним, що маємо до діла з плянованою протиукраїнською пропаґандою, апробованою в Москві. Російсько-більшовицькі пляновики стараються штучно плекати антагонізм між польським і українським народами, щоб вони часом не об'єдналися в боротьбі за незалежність. Виглядає, що за оцінкою радянських цензорів автори книжки теж в цьому пляні не виконали завдання. Вони, напр., доволі обширно з'ясували співпрацю УПА з АК (ВіН) де нераз мова про російську окупацію й спільну боротьбу за волю. Такі ідеї підсувати читачеві небезпечно.

Примітки

1. Аntoni В.Szczesniak, Wieslaw Z.Szota, Droga do nikad, Warszawa, Ministerstvo Obrony Narodovej, 1973/, стор. 323-324, 326;

2. Там же, обгортка окладинки.

3. Там же, "Вступ", стор. 5.

4. Gerhard Jan, Luny w Bieszczanax, Warszawa, Ministerstwo Obrony Narodowej, 1957.

5. Sobiesiak Jozef, Ryszard Jegorow, Ziemia plonie, 2-e wyd., Warszawa, Ministerstwo Obrony Narodowej, 1967, 322 str. - Burzany. Warszawa, Ministerstwo Obrony Narodowej, 1962, 392 str.

6. Blum Ignacy, Udzial Wojska Polskego w walce o utrwalenie wladzy ludowej: walki z bandami UPA, Wojskowy Przeglad Historyczny, Warszawa, 1959, no.1.

7. Blum Ignacy, Z dziejow Wojska Polskiego w latach 1945-1948. Warszawa, Ministerstwo Obrony Narodowej, 1960, 341 str.

8. Gerhard Jan, Dalsze szcegoly walk z bandami UPA i WiN na poludniowo-wschodnich obszarach Polski, Wojskowy Przeglad Historyczny, Warszawa, 1959, no.3/12, str.305-335.

9. Kowalski S., Dzialania bojowe 6 Pomorskiej Dywizji Piechoty w skladzie Grupy Operacyjnej "Wisla", praca magisterska(masz.), Warszawa,Biblioteka WAP, 1967.

10. Czapla J., Dzialalnosc terorystyczna kurenia UPA "Zelezniaka" I jego likwidacja (kwiecien 1944 -listopad 1947), praca magisterska(masz.), Warszawa,Biblioteka WAP, 1961.

11. Я. Галан, Люди без батьківщини, Київ, 1967 і інші українські радянські "письменники", які пишуть пашквілі на замовлення КҐБ, проти українських самостійників, релігії тощо.

12. Лебедь, Микола: УПА, Українська Повстанська Армія; її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу. Б. М., Пресове бюро УГВР, 1946, стор. 73-74.

13. УПА в світлі німецьких документів, зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. Торонто, Літопис УПА, 1983, 2 книги (Літопис УПА, т. 6-7) кн. І. стор. 97-98.

14. Тамже, кн. 2, стор. 106-114.

15. Droga do nikad, стор. 360-363.

16. Між старшинами цього гарнізону був тоді,здається, сучасний лідер компартії Польщі Войцєх Ярузельський. Він був тоді поручником 5 полку піхоти ВП, що стаціоновував у Грубешові від 14 листопада 1945 до 20 липня 1946 р.. Див., знимка В. Ярузельського в Грубешова в Droga do nikand, стор. 378.

17. Droga do nikad, стор. 342.

18. Тамже, стор. 372.

19. Українська Головна Визвольна Рада, Торонто, Літопис УПА, 1982, кн.2, стор.251.

20. Деякі дані про ці масакри є надруковані в розділі "З українських земель за лінією Керзона", Українська Головна Визвольна Рада, Торонто, Літопис УПА, 1982, кн. 2, стор. 341-352.

21.Ці матеріяли будуть опубліковані в збірнику "Літопису УПА" про Лемківщину.

22. П. Мірчук, Українська Повстанська Армія, Мюнхен, 1953.

23. Український Червоний Хрест (УЧХ) автори називають Службою здоров'я ОУН. Назва Служба здоров'я була вживана лише в Перемисько-Лемківській окрузі (І) після реорганізації у 1945 р. Наскільки мені відомо, на всіх інших теренах діяння УПА вживалася назва Український Червоний Хрест, який мав відділи суспільної опіки, медичний (служба здоров'я) й аптекарський.

24. ОУН фактично неначе розчинилася в цьому підпільному апараті, бо не мала своїх партійних зібрань, не оформлювала членства тощо. На деяких територіях цей апарат названо командами запілля УПА (Волинь). Формально ця справа не була упорядкована, мабуть, тому, що не було для цього пекучої потреби, бо поруч ОУН не оформилися інші політичні партії.

25. Droga do nikad, стор. 513.

26. Там же, стор. 514 і 515'

27. Точніші інформації про Підляшшя і про ці боєві операції див.: Іван Чуб, "На українському Підляшші в рр. 1944-1948", До зброї, вип. 21-22, груд.1953 і бер. 1954.

28. Droga do nikad, схема на стор. 512 і мапа на стор. 497'

29. Порівняй мапу на стор. 497 і у вище названій статті І.Чуба, До зброї, вип. 21, груд. 1953, стор. ЗО.

30. Droga do nikad, стор. 500-501.

31. Тамже, схема на стор. 510.

32. Там же, підрозділ "Liczebnosc oddzialow UPA w Polsce", стор. 255-259.

33. Там же, підрозділ "Struktura OUN w Zakerzonskim Kraju", стор. 235-242.

34. Там же, стор. 241-242.

35. Там же, стор. З76-382, та в інших місцях книжки.

36. Shtendera Yevhen, In Search of Understanding, the Ukrainian and Polish Underground Movements, 1945-1947, Co-operation Between the UPA and WiN, Poland and Ukraine, Past and Present, Edmonton, Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1980, рр. 271-294.

37. У цих роззброюваннях брали участь не тільки "боївки ОУН" (боївок тоді не було). Напр., у мойому селі члени ОУН, УНДО і радикальної партії розброїли групу польських поліціянтів. Селяни вважали, що створилася ситуація подібна до 1918 р., отже треба перебирати владу в українські руки.

38. Польські еміграційні оцінки.

39. Напр., серед німецьких поліцийних сил в Луцьку в травні 1943 р., що мали біля 2500 вояків, було біля 1700 поляків. Див. "Північно-західні українські землі", Волинь і Полісся, Торонто, Літопис УПА, 1984, стор. 25.

40. У квітні 1943 р. Сталін зірвав дипломатичні зносини з польським лондонським урядом під претекстом образи за безпідставні закиди, що НКВД вимордувало понад 10000 полонених польських старшин у Катині. Тим самим, формально була зірвана кооперація АК з більшовицькими партизанами. Проте в багатьох теренах співпраця продовжувалася й пізніше, мабуть, через тиск з боку аліянтів і місцеві обставини.


Вип. 5,    зима 2001    «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | POLISH |