| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |

Євген Штендера

Спомини сотника
Михайла Дуди “Громенка”

У цьому випуску Літопису починаємо друк спомиів стн. Михайла Дуди (“Громенка”) У великому рейді. Вони появилися друком 1952 р. у видавництві Місії УПА при ЗП УГВР в Мюнхені. Проте доля автора, а в тому і його спогадів була незавидна. Автор пішов Україну на зв’язок від ЗП УГВР і Місії УПА до УГВР і Головного Комадування УПА і Україні і там загинув. Проте не побачили світла денного також його спогади. Президія ЗП УГВР заборонила їх розсилку до читачів, бо не мала даних про долю Михайли Дуди в Україні. Вони були зложені на якомусь складі в Мюнхені і пропали безслідно, коли помер шеф Місії УПА полк. Іван Бутковський (“Гуцул”).

Сотник Михайло Дуда (“Громенко”) народився 12 листопада 1921 в с. Сороки Пустомитівського р-ну Львівської обл. Обширнішу про автора подамо в інших випусках Ліпотису. Тут лиш згадаємо, що він був одним з перших добровольців з Галичини до УПА на Волині на весну 1943. Там він став інструктором старшинської школи УПА “Дружинники”. В роках 1944-1947 він командував сотнею УПА “Ударники 2”, першою сотнею Перемиського куреня під командою Петра Миколенка (“Байди”). З цією сотнею УПА пережив він також найтяжчі часи — бльокаду терену польськими військами від квітня 1947 (т.зв. Акція “Вісла”) і 1500 км рейд сотні через Чехо-Словаччину у Західню Европу. Сотня ”Громенка” була єдина, яка прибула на захід як боєва одиниця.

Спомини “У великому рейді” М. Дуда написав у 1949, коли вирішив вертатися в Україну, “щоби слава не пропала”, як казав він. Його розповідь починається бльокадою польськими військами теренів дій УПА у квітні 1947 і кінчається приходом сотні в окуповану військами США Західню Німеччину. У цей час я вже був керівником Інформаційного відділу Місії УПА при ЗП УГВР, тобто також відповідальним редактором усіх публікацій Місії УПА. Проте я був тоді ще дуже “зеленим” журналістом, що радо користав з допомоги інших, передусім Володимира Стахова (в 1949 і 1950 і Мирослава Мартинця пізніше. Зрештою ціла Місія УПА була своєріною редакційною колеґією, на якій обговорювали також редакційні справи. Якщо йдеться про спомини М. Дуди, то він сам вибрав Зеновія Соколюка на літературного редактора, бо поважав його як політвиховника. Вони обидва провели немало часу на обробку різних деталів. Вони узгляднили також завваги курінного Петра Миколенка (“Байди”). Мовним редактором здається був Олександер Горбач. (Мовну редакцію редакцію видань Місії УПА робили в різні часи Володимир Стахів, І. В. Манастинський і Олександер Горбач). Спогади появилися друком 1952 у в-ві Місії УПА “До зброї”.

У 1950 р. Сотник М. Дуда (“Громенко”) вернувся в Україну як командир зв’язку між ЗП УГВР і УГВР та ГК УПА в Україні. Це було в час Корейського конфлікту, коли американська розвідка почала “помагати” українському збройному підпіллі, тобто перекидати в Україну зв’язкових з рацією. Нажаль летун “заблудив”, скинув зв’язкових далеко від місця умовлених зв’язкових пунктів, а при тому сталося нещастя. Дуди парашут завісився на дереві. Якраз в той час недалеко відбувалося весілля, хтось завважив парашут і люди почала бігти, щоб подивитися на парашутиста. М. Дуда думав, що це облава. Видягнув ніж, перерізав шнури і впав на землю, але при тому зламав ногу. Зв’язківці були в критичній сутуації – були розконспіровані, мали важко раненого, не мали зв’язку і мали несамовиту погоню МВД. Не тільки з Києва, але з Москви з’їхалися їхні експерти, щоб спіймати сотника М. Дуду (“Громенка”)та інших зв’язкових зза кордону. Він загинув 7 липня 1950 р. к. с. Таняви Долинського р-ну Івано-Франківської обл., але за кордоном не було певности про його долю.

Починаємо передрук цих споминів у “Літописі” якраз у 50-річчя героїчної смерти цього визначного й жертвенного старшини УПА. Ширші дані про автора і його подвиг будуть подані в наступних випусках нашого журналу.

*    *   *

Передруковуємо також у цьому випуску закінчення протоколів Першого Великого Збору УГВР і основні конституційні документи УГВР “Універсал Української Головної Визвольної Ради”, “Плятформа Української Головної Визвольної Ради” і “Устрій Української Головної Визвольної Ради”, щоб ці документи були разом з протоколами. На ПВЗ УГВР був теж прийнятий текст “Присяги вояка Української Повстанчої Армії”, який тут подаємо. Закінчений тут теж “Реєстр старшин УПА, провідників ОУН та членів УГВР” Петра Содоля, який охоплює понад 3100 особи.

Євген Штендера


Вип. 2, весна 2000 «Літопис»
При використанні наших публікацій посилання на журнал «Літопис» обов’язкове.
© «Форум дослідів історії УПА»

| ДО ГОЛОВНОЇ СТОРІНКИ | ENGLISH |