| HOME |

Мирослав Небелюк

УКРАЇНСЬКИЙ КУРІНЬ ІМЕНИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (1944)

Витяг з книги «ПІД ЧУЖИМИ ПРАПОРАМИ», Париж, 1951
Поруч куреня ім. Івана Богуна, в тому самому часі й у подібних умовах, діяла на терені департаменту Ду (Doubs) ще одна українська бойова частина, якою був український курінь ім. Тараса Шевченка, що в складі підпільної французької армії урядово називався «2 Batalillon Ukrainien». Про цей курінь хочу на місці подати декілька інформацій, що їх одержав я від кількох його учасників. Сподіваюся, що обширніше й докладніше про діяльність цього куреня напише хтось із його провідних діячів, бо була б дуже велика шкода, коли б дії цієї української частини в боротьбі за визволення Франції залишилися невідомими й тим самим невикористаними для української справи.
*) Заповідженою в «Українському Слові» другою частиною нашої праці мала бути обширна історія Куреня Тараса Шевченка. Автор увійшов у зв’язок з відповідальними за курінь чинниками й почав уже в співпраці з ними опрацьовувати матеріял. Але в міжчасі заінтересовані особи з куреня, порадившись з собою, постановили створити власну редакційну колегію й своїми силами опрацювати історію свого куреня. На цьому співпраця автора цієї книжки скінчилася й тому заповіджена друга частина не могла зявитися. Ініціятиву старшин Куреня гаряче вітаємо. Для. наших Читачів додамо, що воєнні дії Шевченківців драматичніші й багатші, ніж дії Богунівців.
Інформації про курінь Шевченка, що їх подаємо на цих сторінках, записано в листопаді 1946 року.
Згаданий курінь приїхав на територію Франції в складі тієї самої дивізії й з тим самим завданням, що й курінь ім. Богуна. Настрої українського вояцтва й старшинства в обидвох куренях були однакові, тому й не диво, що негайно після приїзду до Франції опинилися обидва у французькому лісі, хоч діяли зовсім незалежно один від одного й за ввесь час своїх бойових операцій у рядах Ф. Ф. І. не мали, на жаль, ніякого зв’язку з собою й мало Що про себе знали. 19 серпня 1944 були вже Шевченківці в Безансоні, головнім місті департаменту Ду (Doubs) звідки, наступної ночі, переїхали до міста Вальдагону в тому самому департаменті й розташувалися в військових казармах за містом, в переходовому воєнному пункті, де була теж розміщена німецька залога.
У Вальдагоні вирішили українські старшини покинути німців і з усім куренем перейти на бік французьких повстанців, яких бойова діяльність проти німецької армії в цих окoлицях росла з кожним днем і набирала щораз більшого розмаху. Головними авторами й здійснювачами цього сміливого, але як дуже небезпечного, рискованого й непевного щодо кінцевого висліду, кроку були хорунжі Білик і Федорів. Цілий тиждень пішов на основну підготовку й вироблення пляну переходу в ліс. Йшлося про те, щоб операція вповні вдалася й пройшла з як найменшими втратами.
Врешті, в ночі з 26 на 27 серпня о годині 3-тій над ранком, коли казарми потонули в глибокому сні, українці виступили. Заалярмовані підозрілим у такій порі гармидером, німецькі стійки дали кілька стрілів, що розбудили німецьку залогу. З вікон казарм посипалися рясні стріли. Українці, що вже були готові до вимаршу, відповіли кулеметним вогнем у напрямку казарм. Великі втрати в людях спричили між німцями заколот, безголова й переляк. Ця обставина допомогла українцям впоратися на час зо своїми німецькими старшинами й підстаршинами й покинути казарми.
За кілька годин курінь, у силі 546 чоловік, з усім обозом, запасами зброї й амуніції та артилерією був уже далеко в густому лісі, шукаючи зв’язку з французами. Півтора доби минуло, заки наладжено цей зв’язок.
Установивши зв’язок з французькими повстанцями, курінь прийняв назву ім. Тараса Шевченка й увійшов у склад французької повстанчої армії як самостійна бойова одиниця. За порозумінням з французькими старшинами назначено командантом куреня б. сотника у-країнської армії Української Народної Республики Негребецького, що в співпраці з хорунжими Біликом і Федоровом, командував ним до кінця його існування.
Так переорганізований і влучений у склад Ф. Ф. І., взяв курінь ім. Тараса Шевченка участь у численних партизанських боях проти німецької армії, досягаючи неабияких успіхів.
Вже 31 серпня 1944, на доручення команди Ф. Ф. І, дістав курінь завдання знищити німецьку транспортову валку, що посувалася по шляхові Безансон-Вальдагон. Перша сотня Шевченківців під командою хор. Білика,, зміцнена курінною артилерією, обсадила, у віддалі вісьмох кільометрів від Вальдагону, шлях, що проходив густим лісом, і несподіваним ударом заатакувала ворожу валку. Спалахнув завзятий бій. Українці знищили валку й захопили в свої руки прецінну здобичу: похідну канцелярію й архіви, що й дозволило пізніше французьким повстанчим частинам і регулярній армії виконати низку першорядних операцій.
5-го вересня хор. Федорів, на чолі третьої сотні в сполуці з французькими повстанцями, звільнив важким боєм місто Понтарліє (Pontarlier) і взяв у полон кілька сот німців. В бою згинув стрілець Лужинський; ройовий Лукинюк і стрілець Токар були важко ранені.
9-го вересня, перша й друга сотні під командою сот. Негребецького звільнили боєм містечко Дамблен (Demblin).
Мешканці цього містечка, вдячні українським воякам за визволення від німців, вибудували на місцевому цвинтарі в честь поляглих у бою за містечко українців прегарний пам’ятник, якого врочисте відкриття й посвячення відбулося 15 вересня 1946 року. Ця врочистість перемінилася в щиру й зворушливу маніфестацію франко-української дружби. (Гляди канадійський «Новий Шлях» ч. 81. з 23. жовтня 1946: «Франко-українське свято в Дамблен — Франція»). 12-го вересня третя сотня під командою хор. Федорова попала разом з одною сотнею французької регулярної армії в німецьку засідку й була оточена. Повних дві добі змагалися обложені з переважаючими силами ворога, що намагався за всяку ціну знищити їх. Командування французької армії уважало обидві сотні вже цілковито страченими; в такому безвихідному положенні були. Та притомність духа, відвага й воєнні здібності пор. Федорова врятували від неминучої загибелі обидва нефортунні відділи. Український хорунжий зумів не тільки охоронити обидві, довірені йому,, сотні від втрат у людях, але й вивести їх цілими з потрійного обруча ворожих ліній, що щораз дужче й щільніше стискали оточених, та сполучитися з головними французькими силами.
Впродовж дальших двох тижнів узяв курінь ім. Шевченка участь у фронтових боях з німцями вже в складі реґулярної французької армії, позначуючи свою бойову діяльність незвичайною хоробрістю, витривалістю й воєнними вмілостями. Французьке вище командування оцінило як слід бойову якість Шевченківців, відзначуючи вісьмох, найбільше заслужених з-поміж них, в тому числі сот. Негребецького, хор. Білика й хор. Федорова, високими воєнними відзначеннями.
Та недовго довелося Шевченківцям добувати слави на полях боїв за Францію. На категоричну вимогу совєтської амбасади мусіли французи розв’язати український курінь ім. Шевченка. 28-го вересня Шевченківці здали зброю й були вивезені до Марсилії, а 11. жовтня 1944 курінь перестав існувати. В Марсилії мала частина змогла перейти в цивільне життя на різні праці, а більшість була примушена большевицькою нагінкою шукати захисту у французькій Чужинецькій Леґії, в складі якої виїхала до Північної Африки й до Індохін де й досі українські вояки проливають свою кров за Францію.

Французький документ про Курінь ім. Т. Шевченка
Архівар куреня ім. Т. Шевченка, п. Матис, ввічливо достарчив мені для використання Похідний журнал куреня, ведений майором Віктором Петі.
Журнал ділиться на дві частини. Перша частина це коротке резюме журналу, а друга — подрібна хроніка куреня від його переходу в ліс до відпочинку в Епенуа. Понижче даємо в перекладі з французької мови першу частину (коротке резюме) цього журналу. Другої частини з певних, від нас незалежних причин, на жаль, не можемо подати.

Французькі Сили Спротиву


Підокруга Д2
Кордонна Група Департаменту Ду
2-гий Український Курінь
ПОХІДНИЙ ЖУРНАЛ
нотував майор Віктор Петі

Другий Український Курінь в складі 30 Піхотної дивізії СС приїжджає коло 15. серпня 1944 до Франції.
25 серпня — Курінь зі своїм полком на постою у Коші у Вальдагоні.
27 серпня — Розправа з німцями в казармах у Вальдагоні. Посуваючись на схід від Вальдагону, курінь знаходить звязок з Ф. Ф. І. — відтинку Ле-клєрка,
29 серпня — Постій у Перфонтен.
30 серпня — Петі перебирає команду над куренем.
31 серпня —Наказ операцій на Вальдагон як наслідок втечі поручника, Гаврилишина, що повернувся назад до Коша в Вальдагоні під претекстом забрати звідтіль священика, лікаря, машиністок і вбити поручника Сандула, який підчас розправи з німцями залишився в Коші у Вальдагоні.
Відкликання наказу капітаном Шевріе.
До однієї сотні одначе відкликання наказу не доходить. Ця сотня, підходячи на позицію, атакує несподівано німецький відділ, вбиває вісім німців (в цьому числі капітана, шістьох підстаршин і шофера) здобуває дві автомашини Татра і один сід-кар.
Одна Татра й багато сід-карів знищені, залишаються на побоєвищі.
Здобуто різну зброю й амуніцію. На вбитому капітані Тео Фішбах знайдено рапорт про відхід 2-го Українського Куреня й доказ зради поручника Гаврилишина, а також наказ походу для 2-го московського полку.
4 вересня — Наскок одної чати українців на роздоріжжі Ля Мен Ст. Ґорґон, Три німецькі вози, що їхали до Понтарліє, знищено, а залогу вбито. Кінцева кооперація з легкими французькими частинами.
5 вересня — Здобуття Понтарліє. Одна сотня українців у сполученні з батальйоном Валянтена з 3-го полку альпійських Стрільців. — Один вбитий, два ранені. Захоплено багато полонених (Майор Петі — поручник Федорів).
Бій у Шо-лє-Пасеаван. Дві сотні українців атакують німецькі панцирники. Шість укра-їнків вбитих. Один вбитий француз (сержант Без з Перфонтен).
6 вересня — Курінь перегруповується в Плєм-буа-Вен.
9 вересня — Наступаючи з Валльон під наказами полковника Ґіллєбо з 4-го полку ТТ, курінь здобуває Дамблен. — Один вбитий від гарматнього стрільна.
10 вересня — Здобуття місцевости Ґу. Ударна патруля, зложена з 5 чоловік (з яких три будуть ранені й один вбитий), проти танків. Взято в полон кілька німців.
11 вересня — Стежа до Ґран-Буа. Доброволець, цивільний провідник Морель з Мошан, ранений. Запеклий бій одної сотні, перекиненої опісля до Ґран-Буа.
Ніч з 11 на 12 вересня — Сім українців і один ФФІ Мажжі ранені гарматнім вистрілом.
13 вересня — Наказ відтяти дорогу на північ від Пон-де-Руаде.
Один км. на північ від цього міста для підтримки наступу з півдня; Одна сотня стрільців, команда куреня й третя сотня (Федорова) попадають в оточення внаслідок німецького протинаступу з флянку з поляни, протинаступу з панцирною зброєю, що відтяв ці частини від решти куреня.
Ще на самому початку французька гармата 57, що мала нас супроводжати, наскочила на 3 німецькі міни, дві наступні 57 не змогли через це піти вперед і таким чином згадані вище одиниці відтяті від зв’язку з Мошан.
Поручник Паолі вбитий, один українець ранений — в намаганнях знайти цей зв’язок.
Наші одиниці оточені ворогом в частині ліса, що граничить з роздоріжжям біля ферми Монтпурон.
Німецькі танки патрулюють довкола наших позицій.
Німці копають свої становища довкола нас, особливо вночі.
14 вересня — Вириваємось з оточення. Відступ на Мошан-Нефшатель.
15 вересня — Дамблен. (Стан на 15. вересня 1944).
10 українців убитих 2 французи вбиті
11 українців ранених 2 французи ранені.
Курінь відходить на відпочинок до Епенуа, чекаючи на своє влучення в Чужинецьку Лєґію.
Майор Віктор Петі перенесений до Штабу Підокруги Ф. Ф. І. — Д 2, де виконує обовязки Шефа 3-го Бюра.
Віктор Петі

New series    2005    «Litopys»
© Published by «Forum for the Studies of the History of the UPA»
| HOME |