| HOME |

“Очі звернім на Сіон”

Промова виголошена на з’їзді БУК-у, Торонто, травень 1946 р.

Народе вір!
Вір мому слову!
Над попелища і могили,
Зніметься ясний,
Дух правди і волі сніжнокрилий.
          Митрополит Андрей

З історії знаємо, що в давніх часах перед Христом жидівський нарід попався в неволю вавилонську. Вороги знищили Святу Землю, а розсварений знікчемнілий нарід пігнали в чужі краї та запрягли в страшне ярмо пониження та неволі. Тоді коли жиди в на вигнанні почали сваритись, сперечатись обвинувачувати один одного, а слабші духом найнялись служити ворогам. Тоді, коли здавалось, що вибраний нарід згине в морі, розсіяний, Господь посилає жидівському народові Пророка Єремію. Пророк, надхнений трагедією народу свого збирає всі сили та вогненим голосом будить нарід до життя: “Народе вір, вір мойому слову! Очі зверніть на Сіон, обіцяну землю. Верни народе до Правдивого Бога, з’єдинись духово. Насильства, наруги, кпини счезнуть від подуву нової віри. Народе, ти маєш вернути назад до Обіцяної землі. Ти, вибраний Богом народе, маєш сповнити своє призначення."

Слова ті неслись по берегах ріки Вавилону, люде зітхали, плакали, рани гоїли, набирали нової віри і сили, та об’єднані, тоді непереможні вернули до обіцяноі землі.

Доля України подібна. Вороги знищили молоком і медом текучий край. Міліони загинули, вирізали дітей, спалили землю, зруйнували села, міста. Одних забрали на захід, других на “неісходимую Сибір”, землю й край назвали як самі хотіли. Шевченкові слова повторились:

“Україна обідрана понад Дніпром плаче
Осталися могили по полі, чорніють як гори,
Та про волю нишком в полі з вітрами говорять.
Могили москаль риє, розкопує.
А тим часом перевертні нехай підростають
Та поможуть москалеві господарювати
Та з матері полатану сорочку здіймати.”

В ту хвилю, коли важиться доля народу, тоді ворог сміється п’яний побідою. Зі землі, з крипти легендарного св. Юрія, підноситься голос батька, Мойсея України, Митрополита Андрея “Народе вір мойому слову.”

І дійсно все гине тільки справа не вмре не поляже, а розкаже, що діялось на Вкраїні.

Чия правда чия кривда, чиї ми діти. Чи плакати нам?!
"Над попелища й могили здійметься
Сніжнокрилий дух правди і волі".

В непам`ятних часах, вже перед приходом на світ Христа, наші пра-предки замешкали простори українських земель. Тому й сьогодня вони мають право її посідати і творити вільне життя.

Україна — це велика драма динарської раси. Археологічні розкопки указують, що три тисячі літ перед Христом трипільці вщіпили сліди культури.

Два тисячі літ перед Христом Україна мала зв’язки з Еґеською культурою. І в останньому перед Христом тисячелітті живі зв’язки з грецькою культурою. Ір. Демостен в одній зі своїх промов говорить, що Україна постачає найбільше пшениці. Римський цісар Нерон пробував дістатись да Китаю через Україну.

В 9 ст. повстає на сході велика держава Русь-Україна зі столицею в Києві. Князі з дружиною та радою старших бояр вели державу, розбудовували. На стороні ладу і порядку станула “Руська Правда”, списані перші права. Князь Володимир заводить християнство в 988 р. Ростуть школи, великі храми Божі. Англійський проф. Ернест пише, що такі церкви, як св. Софія, Київо-печерська Лавра, Спаса в Чернігові — це пам’ятники світової ваги. Вони рівні мистецтву Царгороду, Венеції і Риму". Галицький князь Ярослав Осьмомисл [відомий] красою церкви в Крилосі. Українські мистці, купці були знані по цілій Европі. Войовничість та завзяття княжих дружин були пострахом для диких народів. Француський епископ Ґотіє Савестра, що приїхав забрати Анну Ярославну, як жену для французького короля, пише в споминах: “Край цей більше об’єднаний, щасливійший, могутнійший та більше культурний, ніж сама Франція”.

Княжа доба української історії — це символ традиції, політики і культури. Україна боронила Европу і її культуру століттями перед наїздами монголів, що сунули від 4 ст., а зокрема в 13 ст. Китайці, щоби хоронитись перед нападами Татар, збудували славний китайський мур та княжі дружини, лицарі, змурували мур з кісток та сцементували кров’ю, вкрили цілу східню Европу високими могилами та оборонили Европу перед загладою. Тому всі назвали Україну першим оборонцем культури і цивілізації. Княжа держава впала через внутрішній розбрат, ослабила себе та татари сплюндрували все.

І тоді, коли Україна стратила своїх князів, була зруйнована до тла монгольськими хижаками. Тоді, коли безпечні під боком сусіди Москва і Польща підростали в захисті, то ділились українськими землями. Тоді, коли чоловік стратив дах над головою і майно і все, що потрібне до життя, поволі ставав сміливим, войовничим. Під боком хижих сусідів став став дивитись смерті в очі. Саме тоді смирний дух запалав невисказаним заввзяттям і тоді зродилась козаччина, прояв незвичайної сили української нації. Козацька доба є одною з найсвітлійших в історії України. Козаччина це чистий витвір української нації в самообороні.

“Відвага надземська, ціхувала козаків, погорда смерти, залізна дисципліна в поході та великий сприт в штуці воювання.”

Коли Москва духово поневолила українську церкву, а Польща під покришкою західної культури та церкви вели наступ на Україну, тоді збирається більшість українських єпископів і творять унію з Римом, щоби вірою відгородитись від Москви а обрядом від Польщі. Так повстала Українська Греко-католицька Церква. Д-р Юрій Липа у книжці" “Призначення України” пише: “Потій, Рутський і св. Йосафат – право, зміст і душа української католицької Церкви, — були українськими патріотами. Велямин Рутський створив Церкву, щоби відповідала духові укр. нації.” Коли хто виступав проти унії, то хиба вже духово був невільником “братньої Росії”.

Гетьман Богдан творить українську державу. По його смерти паде все. Великий гетьман Іван Мазепа хоче вирвати Україну з кіхтів Москви, та в битві під Полтавою Україна зі Швецією програли. Україні до нині тяжко вирватись з обіймів Москви. “През незгоду ми пропали, самі себе звоювали” – сказав великий гетьман, вмираючи на вигнанні. Бо тоді було вже забогато тих, що за “пагони і почести православного царя” зрадили Мазепу і Батурин. Петро Великий завів неволю та “хахли” по своїх церквах виклинали великого гетьмана.

І сталось це, що знаємо з історії. Все розгубив український нарід на цьому важкому шляху. Втратив Січ, всі вольності, втратив політичну самостійність, всі матеріяльні достатки. Втратив український нарід своє право, освіту, закони. Вороги запрягли в неволю кріпацтва. В безнастанній боротьбі з татарами, турками, Москвою та Польщею, стратив навіть ім’я. Назвали нас народом “дядьків”, “хахлами”, “малоросами”, “ґаліціянами”. Інтеліґенція пропала безслідно. Москва царська зокрема співала похоронну пісню “нє било, нєт, і нє будєт України”.

Проте на диво, наш нарід не пропав. Час сталеними зубами розторощив всі перепони та вони зникли без сліду. Україна не пропала, не згинув наш нарід. Хоч в найстрашнішій неволі, співав Христос Воскрес, вишивав, зберіг шляхотну мову, перекази, леґенди. Лірники, бандуристи не дали згаснути — кидають кличі відродження серед приспані маси. Україна стає поволі з глубокого сну.

В Першій світовій війні видає славне українське стрілецтво та творить вільну незалежну національну демократичну державу. Під обухом двох ворогів — Москви вже червоної та Польщі, “встоятись не було сили”. Поділений на чотири части український нарід віднайшов себе. Починає в неволі новій родитись нова українська нація. Ми відшукали себе і шляхи свойого історичного післанництва. Помимо переслідувань церкви ворогами, в масах українських жевріла іскра героїчного християнства та національного патосу, які розгорілись великими полум’ями.

Українська письменниця Галина Журба кликала радісно: “Дивіться народи, як Україна скидає зі себе намул, яким вороги обкидали, дивіться як починає бити нове джерело цілющої, чистої води ідеалізму. Дайте волі Україні і за 10 літ вона дорівнає другим; коли инші народи видали вже все, що могли, тепер пора на українську націю. Талант до музики, до штуки, мистецтва, чорна родюча земля, всі багацтва традиції та розмах нових мрій — лише волі, щоби могли всі ті сили розвинутись — то Україна буде передовою нацією”.

Вороги німці острили зуби. А Москва пильнувала, щоби не втратити України, без якої не була б тим, чим є сьогодні. Вибухла друга війна. Україна знайшлась у вогні між двома імперіялізмами.

В 1939 р. червона Москва забрала Західну Україну. Послухаймо, що в листі пише до мене один з тих, що пережив пекло тих часів. "3 приходом большевиків всі українські інституції одним розказом перестали існувати. Всі українські фабрики, які наш нарід збудував кервавицею, ограбили в перших місяцях. Фабрику паперців “Калина” і “Маслосоюз” й другі, машинерію, вивезли в глуб Росії. З морально найменш вартісного елементу створили нових наставників, а "доморослих комуністів зліквідували, бо вони хоч вірні служаки Маркса, Леніна і Сталіна, мали забогато буржуазних привичок. Товари всі забрали, а той викупили. Навезли "водки", музик для визволення “затуманеної молоді церквами та Просвітами”. По мітінґах чути було вжий собі світа, що ти ще віриш в якісь релігійні забобони. Здеморалізувавши молодь, думали НКВДисти зробити з нею опісля, що схочуть. Та ці сподівання завели всіх комсоргів, культуркерівників, політкерівників. Українська молодь загально держала високо свої релігійні і національні почування, любов до церкви й народу, виплеканої Просвітами, Соколами, Лугами, КУАМАми, Марійськими дружинами. Загартована польськими переслідуваннями, була сильним муром, об який розбивалась найкраща пропаґандивна большевицька машина. Деякі червоні лідери потайки дітей хрестили, на давали Службу Божу. На церкви наклали податки, а зокрема на священиків. Хто не заплатив то приплатив Сибіром, той тюрмою чи розстрілом. Большевики розстріляли тоді моїх професорів о. д-ра Конрада, о. Д-РА Іщака та моїх приятелів оо. Дурделу, Садовського. Провідніщі люде зникали ночами, тюрми наповнювались трупами. А всіх куркулів, що не годились на комуну, вивозили на Сибір в концентраційні лягри. (Комар).

В тис критичних хвилинах Миторополит Андрей станув в обороні церкви і народу та осудив переслідування і кликав нарід до мужности перенести нові терпіння. Посипалися страшні репресії на Митрополита. Обрабували все, так що батько України жив на ласці свого улюбленого народу.

В 1941 р. на Москву наїхала гітлерівська Німеччина. Блискавичними рухами Німеччина забрала українські землі. Українські провідники знали хижацькі плани Гітлєра. Їх ціллю було забрати богаті землі, а нарід обернути в невільників. Митрополит візвав нарід до молитви та більшої жертви і мужности перенести новий хрест. Ґештапо завело сильну неволю на нарід. Німці поділили українські землі на Генеральне губернаторство та Райх комісаріят. Уряд нової української держави, яку проголошено 30 червня, ґештапо арештувало та вислало на тяжкі роботи в коцентраційні лягри. На священиків наклали відвічальність за здачу збіжжа, рекрутів та які небудь рухи проти влади. Богато священиків приплатило життям за спротив.

Чи мій приятель о. Думанський сидів з любови до німецьких фашистів в Дахав? Нашим священикам не вільно було їхати по за межі Галичини без дозволу? Коли з Галичини забрали гітлерівці один міліон наших братів, то позволили 19 священикам їх обслуговувати. Ґештапо завело страшну цензуру. Митрополит Андрей в 1942 р. в окремому посланні до вірних осудив злочинне переслідування народу нашог,о а зокрема осудив нелюдське мордовання жидів. Гімлєр наказав Митрополита арештувати та вивезти в конценраційний лягер.

Одначе Франк, кат України переконав фірера, що це може викликати ще більшу ворожнечу і боротьбу українців проти німців. Митрополита лишили під острим надглядом. Місійни терени України для українського католицького духовенства були замкнені. Гітлер хотів задержати в такому самому стані, як застав. Та релігійне життя відроджувалось понад голови ґештапа.

Від 1941 р. українська молодь формує проти нового окупанта підпільну армію УПА, яка карає злочинних гітлерівців за кривди народу. Волинь, Карпати, Східні простори України були тереном, на якому рішалась доля Німеччини. Шибениці з УПістами вкривали Україну. Гнів народу ріс. Воєнна сила Германії никла. В боротьбі проти Москви українські самостійники не запродались Гітлєрові, так як пробують нові кати України говорити. Всі наші збаламучені брати хай знають, що в першій мірі проти Гітлєра і його кровавого панування зродились нові герої. Вони присягли нищити до розвалу Німеччину і боротись проти фальшивого визволення України Москвою. Між українськими провідниками хотіли б "совітські служаки знайти хвашистських служак". А Української галицької дивізії була хиба та вина, що ті хлопці любили нарід свій та бажали вільної демократичної незалежної від Москви та з нею не зв’язаної. Всі наклепи на наше духовенство, провідників, мовляв “зрадники, служили Німеччині, розбиваються о факти жертви, які Україна принесла в поваленні Гiтлєра”.

Хоч Земля українська була знищена, нарід надщерблений, то морально був сильний у хвилях, коли Червона Армія забрала Україну. Гітлерівські леґіони по вандальськи нищили все за собою відступаючи, а за ними прийшли совітські війська.

З приходом на Західну Україну НКВД прибрало іншу тактику. Москва вже мала церкву "Русску Православну з Олексієм на чолі". Всюди було чути: “Ми вже не ті, що були колись. Ми вже маєм церву рідну русску православну, тай Ґалічанє, нащо тримаєтесь Риму? Ми Українську православну церкву забрали під свій покров, а ви мусите рішитись та вернути до віри наших батьків". От таку пропаганду було чути в пресі, по радіо. НКВД подекуди священиків католицьких ставило за взір та дуже ліберально відносилось. Чому так гарно большевики відносились? Наочні свідки таке мені казали: на це було дві причині, перша: втягнути всіх до рішаючого удару на Німеччину та мати спокій, а друге показати, що, мовляв, українське католицьке духовенство спіпрацює з НКВД, і тим посіяти підоздріння і вбити клин між маси та духовенство, а в слушний час зліквідувати все".

Різні поїздки делеґацій відбуваються. Перші карпатороси піддались під покров Москви, бо москвофільство їх там затягнуло.

Пропаґанда нічого не вдіяла. В 1945 р. Німеччина валилась під ударами другого фронту Америки і Великобританії. Коли большевики кричуть, що Москва виграла демократам війну, то я, як свідок, хочу сказати: “Чи ті тисячі літаків американських, бритійських, канадійських, чи тисячі танків, та хліб канадійський Червоній армії не виграв війни? Геройські війська демократій та продукція виграли в першій мірі війну. Америка майже сама розбила Японію.

У квітні 1945 р. валилась Германія. На українських землях істнувала ще одна і остання найбільша остоя віри і українства – Українська Греко-католицька Церква, незалежна від Москви. Всі дотеперішні намагання Москви переводити українців-католиків на "сталінське православіє" не мали жодного успіху. Треба було знищити Москві ту церкву. Наступ треба було підготовити, вибрати відповідний момент, підшукати формальні причини.

"Очевидно боротьба проти Української Католицької церкви в Західній Україні почалась не тому, що Кремль був зацікавлений справами доґми, віри і моралі, але тому що Українська Католицька Церква була незалежна від Москви та, зберігаючи свою окремішність, не запряглась в сталінську політику та не пішла на вислужництво. тому то ця Церква була здоровим ядром української нації. (Бюлетень УГВР).

Формальна атака почалася 8 квітня 1945 р. В большевицькій пресі “Вільна Україна” у Львові та “Рядянській Україні” в Києві появилась величезна стаття, підписана Росовичем, під заголовком "Христом чи ножем". Автор пише: "Українська Уніятська церква була все проти народня, та затемнювала нарід.” Опісля накидається на світлу пам’ять митрополита Андрея. Митрополит помер в 1944 р. та поховано його в церкві св. Юрія. Очевидно, тоді большевики справили покійному митрополитові державний похорон, а тов. Хрущов положив вінок на гріб. А місяці пізніще покійного Росович старається оплюгавлювати. "Шептицький пан. Він за гроші Ватикану розгортав пропаґанду воюючого католицизму. Наче гриби по дощі ростуть видавництва, а полиці книгарень угинаються під тягарем релігійних брошур та газет, а все то надихане ненавистю до Росії.”

“Появою російських військ під мурами міста Шептицькому трапляється нагода зміцнити свій авторитет, Адже серед безлічі його вінків бракує ще одного, тернового. Та російські власти не стають пому в пригоді, це значить большевики не замучили Митрополита, щоби його святим не зробили. Рік 1939 завдав Шептицькому страшного удару, однак ця людина не розгубилась, шле протести до Совітської влади проти засновування в Галичині комсомольських і Піонірських організацій. Зрівноважена людина, найбільший церковний достойник, витає уряд український Бандери і Стецька в 1941 р.”

“Та замість святочних дзвонів Київської Софії на честь Шептицькому папському лєґатові у вікна його палати йдуть крики мордованих жінок і дітей ґештапом.”

“Уніятська Церква неприхильна Рядянському Союзові. А українське католицьке духовенство не дає таких доказів патріотизму як наша православна церква". (Бюлетень УГВР).

“Уніятське духовенство поповнялось здебільше шибайголовами з УГА та петлюрівської Армії, молодиками, що раніше покланялись Коновальцеві, як Богові." По вичисленні инших закидів, в імені визволеного українського рядянського люду, домагаюсь ліквідації уніятської церкви як папської аґентури та кудла УПА.

Дня 12 квітня 1945 р. по ревізії у Львові, Станиславові, Перемишлі арештовано Митрополита Йосифа Сліпого та єпископів Будку, Чарнецького, Хомишина, Латишевсьного, Коцоловського, Лакоту з їх капітулами.

На Квітну неділю в храмі св. Юрія у Львові зібрались рештки священиків та запротестували проти насильства до Сталіна і Молотова. Очевидно, демократичне НКВД половину священиків вимордувало, а решта була арештована. Тим священикам, що лишились, поставили дилему або відписати заяву залежности під Москву і Алексія, або не вільно правити.

Хочу навести слова священика що пише лист до сина поза межі Керзона лінії: “Мама твоя померла, я тепер сам. Тиснуть та кажуть підписати. Та коли не буде виходу, рішився йти в ліс (до УПА). Бо там й так більшість моїх парохіян. Я хоч старий, чейже й їм священиків треба.”

Та НКВД бачить що боротьба з Українською Католицькою Церквою складна та що треба якось перед світом замаскувати свої злочини. У травні випускають О.Костельника і других з тюрми і ліплять так звану “Ініціятивну групу для совоєдинення греко-кат. Церкви з православною рускою церквою". Аж в тюрмі мусіли держати кількох священиків, щоби вони під диктат НКВД брались перед світом замаскувати злочини Москви. На моїх руках ориґінальні документи і письма. Дня 28 травня 1945 р. появляється письмо Ініціятивної Групи “До всечесного духовенства греко-католицького на західних областях України”. Між іншим, в тому письмі стоїть: “Епохальні події від 1939 р. закінчились світлими перемогами Рядянського Союзу. Героїчна армія під проводом першого і незрівняного маршала Сталіна визволила нас. Коли весь український нарід возєдинився в один державний організм з братнім російським народом, то для наших провідників повинно було також стати ясним, що мусить прийти в0зз’єдинення на полі віри і церкви нашого народу. Сумно, що наші єпископи не зорієнтувались. Тому повідомляємо Вас о засіюванні Ініціативної групи. Самозрозуміле, що наша група ме стояти твердо на становищі щирого патріотизму до СССР. А наша група має довести до воз’єдинення зі всею русско-православною церквою. Прошу вступати в члени та постаратись о виказку яка Вам буде потрібна”.

В другому письмі у просьбі “до народиix комісарів УРСР", написано: “Признаємось, що при кінці ми західні українці не мали жодної надії, та ми помилялись в оцінці рядянської дійсности, розв’язки національного питання СССР та в історичній місії СССР. Під керівництвом першого незрівняного Сталіна, доблесна, подивугідна рядянська армія, покрилась вічною славою, спасла Европу з страшного нацистського поневолення, а всі славянські народи від загибелі. Сповнились відвічні мрії всіх українців. Повстала завітня соборна Україна в реальному братерстві з Москвою та всіми рядянськими народами. Маршал Сталін війде у вічну історію як збиратель українських земель. Тому від нас, західних українців, нехай буде йому щиросердечна подяка, бо морального довгу ми сплатити не годні. Нам відомі дуже великі заслуги для воз’єднання українських земель голови Народних комісарів УРСР Микити Сергієвича Хрущова. І йому хай буде велика подяка від нас, західних українців.

Маємо довіря до рядянської влади та хочемо працювати для добра нашої православної відчизни. Прошу затвердити нашу Ініціятивну групу та признати її право вести намічене діло."

Дня 18 червня 1945 р, П. Ходчанко, Уповажнений Ради в справах Русскої Православної Церкви при Раднаркомі СССР, письмом затверджує групу як один новий правний чинник керування греко-католицькою церквою. Всіх деканів, парохів та настоятелів монастерів, що відмовляються підлягати юрисдикції Ііціятивної групи –списки переслати до нього.

Кількох фізично і морально знищених священиків приступило до згаданої групи. Загал духовенства на новій раді осудив в червні згадану групу. Чи оо. Костельник Мельник і Пелвецький підписали свобідно й добровільно зміст тих писемм за себе говорить.

Через літо відбувається чистка та насаджування нових батюшків, яких НКВД напродукувало скорим темпом. Боротьба та насильне навертання українців католиків на сталінське православіє збудило осуд українських мас. Молодь потягла в УПА та боротьба скріпилась.

На Різдво патріярх Алєксєй в Москві у проповіді звітував та зазначив, що Вз’єднування уніятів в западній Україні йде поволі. Вістки сумні почали нестись, не стало митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Хомишина, Будки, Лятишевського. Лукіянівська тюрма в Київі прийняли українських героїв – мучеників за віру, церкву, нарід і його волю.

В кінці, по річному перслідуванні нашої Церкви, дня 8 березня 1946 р. 250 делегатів у Львові рішили вернути до лона прадідної русскої православної церкви. “Ми щасливі, що можимо просити тебе, батьку Сталіне, прийняти нашу просьбу прилучитись до Матірної Церкви.” Ґенералліссімо прийняв та подав до відома, що української католицької церкви немає.

Наш рідний край називається УРСР. Немає ані одної української інституції. Немає церкви, національні організації знищені, нарід вивезений, розсіяний. А цілий ряд чужих і своїх перевертнів помагають москалям господарювати. Чути кругом по Україні соборній (зн. соборно поневоленій), що московська мова вища і культура вища, урядова мова тоже московська. Міста дістають нові назви, так як за Гітлєра. Дійсно трагедія народу.

Уряд СССР ущасливить Україну новим 500 метровим памятником Петра Великого під Полтавою. Нові російські сталінські батюшки будуть пробували вчити нової релігії сталінсько-православної. Ворог з чаркою в руці: "Україну завоювалі ми, наша радіна крєпка і нєпобєдіма ".

Коли кровавий кат християн, римський цісар Нерон зоходився від регот в цирку, коли голодні звірі роздирали християн, які співали пісні на честь Воскресшого Христа, Нерон крикнув: “Я знищив хрістіян”. Та римський аристократ філософ Петроній сказав Неронові: “Імеператоре, християне, коли вмирають за ідею, вони виграють.”

Коли Україна кладе жертви великі, коли її кращі сини вмирають за Христа, за Його правдиву церкву, коли нині ще з більшою завзятістю борються та гинуть з піснею на устах "Ще не вмерла Україна", то хай світ знає, що український нарід не зрікся права до вільного життя та своєї Вільної Незалежної Соборної Демократичної від Москви Незалежної по всі часи Української Держави.

“Тіло ми вирвеш, та душі не вирвеш” – тому сто літ звучало з уст о. Маркіяна Шашкевича.

Д-р Юрій Липа в “Призначенні України” пише: “Сучасна Українська католицька церква зберегла більше, як усяка инша українська Церква традицію молитви української раси. Велике ім’я Митрополита Андрея Шептицького лишиться по віки символом незнищимости віри і духа України.”

Нині, по році перемоги над ворогами, людство переживає страшну кризу. Бритійська імперія, балянс розуму, розваги та свободи того світа, загрожена. Народи гинуть з голоду. Не має волі, за яку стільки жертв дала наша славна Канада. Ми нині, зокрема ми українці католики, маємо любити Канаду, маємо бороноти її демократичних інституцій, її провідників, та бути в разі потреби [готові] дати все для Канади та кращого світа. Ми маємо стати апостолами Української католицької церкви, того найкращого вицвіту українського духа. Ми маємо зберегти обряд та традицію нашої церкви для грядучих поколінь. Ми мусимо викрисати найбільше посвяти, праці та жертви.

Восени 1943 р. в лісах на Волині відбувся З’їзд всіх народів, знасилуваних Німцями та гноблених нині Росією. Представники всіх народів святочно відновили присягу “Прометеївській ідеї, розвалення СССР та створення вільних, від Москви незалежних демократичних держав.” В документі читаємо: “Ми, українці, білорусини, кірґізи, туркмени, чуваші, узбеки грузини, арменці, литвини, естонці, латиші, будемо боротись до кінця за рівність, братерство й свободу наших народів.”

СССР не має сил вповні створити нового совітського чоловіка – раба держави, бо прометіївці кинули клич між нарід: “Ми за свободу народу і одиниці, ми проти диктатури червоного капіталізму”.

Ось й тими ідеями живе Україна. Знищена, знасилувана, та душі живої ніхто не скує. Україна не згине, коли пережила татарву, панську Польщу і царську Москву, переживе нова поганство комуністичної Росії.

Українськикого народу ніхто не винищить, бо завеликий, бо його Бог заховає. Нарід загоїть рани, оборонить землю та створить на ній вільне життя.

На крові мучеників українських католицьких митрополита і епископів та священиків і вірних здійсниться міт апостола Андрія про церкву, що сіяти ме не роздор і ворожнечу в українській расі, а велику і глибоку одність до свойого призначення. В самостійній державі розгоряться тліючі скарби України та з її надрів буде плисти нове життя нової творчости для культури і цивілізації світа. Тоді здійсниться ідеал правди, волі і братерства в Східній Европі. Повстане на згарищах і руїні нова держава, велика і сильна, як золоті ворота мій Азією і Европою. А храм св.Софії і св. Юрія засяє як Фенікс найвищої духової культури.

І сповняться слова давні философа Гердера: "Україна стане новою Грецією, велика релігійність, прекрасне підсоння, весела вдача народу, його талант до мистецтва, музики і співу, та богата земля, встануть і запалають новим життям і буде велика культурна нація, що відограє гідну ролю в історії світа.”

О ці слова я приношу Вам, брати, до вашого красного міста Торонта. Це слова, які я відчув, зрозумів і вичитав з істоти нової української нації. Це привіт і слово від рідних братів, розкинених по світі. Це віра нова, яка полум’ям бухає.

Несіться святі слова Мойсея України, який з під землі голосом своїм глибоким говорить:


“Народе, вір,
Вір мойому слову
Над попелища і руїни
Зніметься ясний,
Сніжно крилий дух правди і волі."
      Митрополит Андрей.

LAC, Horoshko Fonds,
MG31-F15, vol. 7, File 12

New series    2005    «Litopys»
© Published by «Forum for the Studies of the History of the UPA»
| HOME |