| HOME |

ВІСТНИК ІНФОРМАТИВНОЇ СЛУЖБИ УГВР

Секретаріят Закордонного Представництва

 

Вибір матеріялів

(Відпис)


Ч.1.        Червень 1945     Рік 1.


УКРАЇНА В БОРОТЬБІ

Хто не був в Україні від 1939 р., а тепер подивився б на наші села й міста, той не повірив би своїм очам, що це ті самі люде, той самий край. Такі великі переміни відбулися під ударами воєнних подій за останніх 6 років визвольної боротьби українського народу. Україна нагадує аж занадто часто часи, які були тільки раз у нашій історії, безпосередньо перед приходом xмельниччини. З одного боку посунені до крайности гніт, безправства, винищування всього, що українське, з другого безприкладна готовість найширших українських мас боронити свойого життя і своєї землі перед ворожими напасниками. Як колись кожний українець, що не хотів коритись панській неволі, йшов на Запоріжзьку Січ, щоб боротися за свободу свойого народу, так за часів німецької та большевицької окупації захистом для широких мас і остоєю збройної сили українського народу стали розкинені по всіх просторах наших земель військові осередки Української Повстанчої Армії (УПА).

Роки світової війни, що велася на українських землях і за володіння над ними між двома найсильнішими на Европейському Сході великодержавами, були роками найтяжчої проби, яка не тільки що знівечила, але й загартувала та об'єднала український нарід під прапором ідеї [української] соборної самостійної держави.

Україна опинилася зразу в вийнятково важкому положенні між гітлерівським молотом і большевицьким ковалом. Боротьба проти одного окупанта сприяла приспішенню інвазії другого окупанта й навпаки. А панування одного чи другого визначало для українців одне і те саме: фізичне винищення, загладу. Насильна ж постава і брак негайної самооборони доводили б у ще скорішому темпі до тих самих наслідків. Такого ускладнення політичного положення не мав ні один нарід в Європі – можемо це сказати без ніякого перебільшення.

Коли додати, що крім двох головних фронтів боротьби – проти німців і проти большевиків – мали ми деякий час ще й третій, побічний фронт на західно-українських землях, який треба було оборонити й очистити від польських диверсийних нападів на українське населення, а час до часу несподівані рейди большевицьких партизанських загонів, що, продершися через німецький фронт, наносили шкоду українському населенню, а які успішно поліквідувала УПА, будемо мати приблизний образ всесторонньої боротьби українського народу проти напасників.

Масовий зріст національно-політичної свідомості й боєва активізація найширших українських мас, повна ліквідація всіх партійних спорів і впливів та об'єднання українського народу під боєвими прапорами УПА і Української [Головної] Визвольної Ради (УГВР), що додержувалося в моментах найбільшої небезпеки, не бути ділом припадку, але наслідком 23-літньої підпільної боротьби українського народу на всіх займанщинах за своє національне визволення. Досвід тієї боротьби і вироблення провідних кадрів уможливили українцям зорганізувати наймогутнішу партизанську армію на сході Европи та єдину, яка була творена без ніякої чужої допомоги, в часі безнастанньої боротьби проти двох найсильніших імперіялістичних армій.

2

Для загальної орієнтації подаємо тут коротенький перегляд історії української визвольної боротьби від вибуху другої світової війни. Перебіг тієї боротьби можна поділити на такі два періоди:

1) часи першої большевицької окупації Західньо-українських земель, що були до того часу окуповані Польщею і Румунією (Галичина, Волинь, Буковина й Басарабія) 1939-1941;

2) вибух німецько-російської війни, проголошення самостійности Української Держави й німецька окупація України 1941-1944.

Перший прихід большевиків на землі Західньої України спричинив масову втечу українців на терени, окуповані німцями. Це послабило на деякий час політичну активність окупованих большевиками теренів і поставило перед членами української революційно-визвольної організації, що їм, наслідком упадку Польщі, пощастило звільнитися з польськіх тюрем – завдання відновити визвольну боротьбу в умовинах окупаційної дійсности. Після переведення необхідних для нової роботи змін і реформ у нутрі організації, новий її провід розробив плян дальшої визвольної боротьби та вислав їх незамітними ударними групами в різні осередки українських земель під большевицьку окупацію.

В короткому часі організатори революційного підпілля, зорієнтувавшися в новому політичному положенні, знайшли нові форми організації та нові методи визвольної боротьби. Це стало початком організування партизанських осередків, особливо в лісистих теренах України. Видимий успіх нової форми боротьби з'єднав собі дуже швидко симпатії найширших мас, які в українській визвольній організації знайшли собі оборону й захист перед большевицькими безправствами.

Масовий зріст таємних раволюційних визвольних гуртків на Західньо-українських землях, а зокрема на Волині, перевищив найменше вдесятеро її сили, що ними розпоряджала організація за часів польської окупації. Доказом сили і справности організаційного апарату служити може факт, що коли безпосередньо перед вибухом німецько-большевицької війни організація дістала наказ перебрати державну владу в свої руки, то наказ цей був виконаний в усіх повітах ЗУЗ – за вийнятком Львова, де українці не творили в той час більшости з такою докладністю й усебічною передбачливістю, що не занотовано ні одного випадку неопанування ситуації новим українським адміністративним апаратом.

Після цієї масової ліквідації українського провідного активу, німці, не сподіваючися серйозного спротиву з боку української підпільної організації, повели на Україні відкриту і безпощадну політику винищування й експлуатації. Але український нарід не скорився перед брутальністю прусацького чобота, як і не корився перед безправством большевицьких і польських комісарів. Німецька рука не досягнула невловимих для неї осередків революційно-визвольного руху, добре законспірованих ще з часів першої большевицької окупації не теренах Волині і Галичини.

Звідти вийшла ініціятива самооборонної акції, що цим разом прибрала багато ширші форми, як за першої большевицької окупації, та стала початком творення збройної сили українського народу, «Української Повстанчої Армії» (УПА).

Що до зудару з німцями не дійшло безпосередньо по їх приході на українські землі, зглядно після їх неґативної постави до українського уряду, склались на це різні причини. Найважнішим моментом було те, що завданням революційно-визвольного руху було опанування Осередних і Східних Українських Земель, що були понад двадцять років ізольовані від всяких можливостей контакту й виміни політичного довсіду. Майже безпосередньо після окупації Західно-Українських земель німці зліквідували Український Уряд. Треба було деякого часу для зібрання сил, вивчення нової тактики боротьби та зорганізування підготови й перевишколу членів організації до нових завдань на теренах Східно-Українських земель. Тоді на перший плян висунулися завдяння перекинення перешколеного членства на ОСУЗ і СУЗ та організування цілости українських земель на основі напрямних нової тактики. Користаючи з неопанування німцями зайнятих теренів організація кермувала пресою й виданнями та переводила розподіл колгоспного майна поміж українським населенням. Початковий стан явної – покищо політичної боротьби почався з моменту, коли організація повела пропаґандивну акцію саботувати зарядження німецької влади й недопускати до масового вивозу українського робітництва до Німеччини та конфіскати майна й здачі континґенту. Це загострило ситуацію й створило потребу переходу до методів збройної боротьби. Немало теж забрали часу початки організування партизанської армії, вишкіл старшинських і підстаршинських шкіл та організація баз постачачння. Тому теж УПА в початковій фазі своїх дій входила засадничо тільки в оборонні бої з німцями та очищувала український терен від насланих большевиками червоних партизанських банд, супроти яких німці виказали свою повну безпорадність.

Почин до протинімецької війни прискорили німці, починаючи палити й бомбити з літаків українські села на Волині, які згідно з наказами Головного Командування УПА відмовилися висилати людей на роботи до Німеччини та віддавати німцям наложений ними континґент осіннього збору збіжжя. Українсько-німецька війна охопила незабаром також гірські трени Галичини та заповнила героїчним фактами сторінки нової історії України. При іншій нагоді буде місце познайомити ближче читачів з перебігом і подробицями тієї війни, як теж з методами німецької політики нищення України. Тут тільки важно зазначити, що наслідком воєнних дій УПА німецька влада діяла практично тільки по більших містах і осередках постою більших з'єднань німецької армії. А край був під владою УПА. Під оглядом адміністративним край був поділений на Воєнні Округи, а в теренах всеціло опанованих владою УПА існували «республіки» зі своєю адміністрацією, шкільництвом, кооперацією, промислом, шпиталями, полевою жандармерією та службою безпеки. З важніших розпорядків української влади варто згадати про розподіл бувших поміщицьких маєтків і земель забраних польськими колоністами поміж бідніше українське населення. У незалежних «респбуліках» ніяких розпорядків німецької влади населення не виконувало – зрештою вони навіть і не доходили до нього – а німці після кількох криваво для них закінчених карних експедиціях, зрезиґнувало з примушування підпорядковувати їх собі. До кінця німецької окупації утримався такий стан, що німецька влада була по більших містах України, а на теренах трудніше доступних удержалася ввесь час від проголошення самостійности аж по нині українська влада.

На доступніших теренах України, що не були всеціло під українською владою, обов'язувала населення між іншим засада: «ліс наш, ніч наша».

Цю засаду німці добре пам'ятали і не відважувалися показуватись в поліційних годинах, означених УПА-ою в українському селі чи на шляхах, бережених збройними відділами УПА, коли хотіли вернутися живими. Так само всьому населенню і німцям було відомо, що до ліса не вільно під страхом смерти входити навіть вдень глибше, як на сто метрів і коли наприклад Мадяри – після заключення перемир'я з Командуванням УПА – хотіли дістати для себе дров, мусіли перед тим старатися в УПА-и про перепустки до означених місць у лісі. Ці дрібні приклади наводимо для ілюстрації, що порядок і карність були так строго перестерігані, що навіть вороги мусіли підпорядковуватися, коли не хотіли платити за переступлення приписів української влади своїм життям.

Головне Командування УПА, як влада військова, мала по своїй природі завдання воєнного порядку, а попри те взяла на себе обов'язок оборони населення та адміністрацію опанованих теренів і республік. В міру того, як наближалася большевицька окупація, підготова до нової війни й розроблення оперативних та мобілізаційних плянів, постачання, організації баз безпеки, і т.п. висунулися на головне місце. УПА, розрішися в національну армію, охопила була всю українську молодь без огляду на попередню партійну приналежність і то не тільки на ЗУЗ, але також на просторі цілого Правобережжя (Лівобережжя було в той час вже окуповане більшовиками). Тож потреба утворення окремого політичного тіла, що мало б бути політичним завершенням збройної боротьби та найвищим керівним чинником українського народу, стало найпекучішою потребою дня. З другого боку деякі, самочинно організовані для оборони, українські партизанські відділи, що боролися проти німців та неґативно ставилися до більшовиків, в обличчі небезпеки надходячого більшовицького фронту шукали способів получитися з УПА.

Тому теж дня 15 червня 1994 р. створено з ініціятиви УПА «Українську Головну Визвольну Раду» (УГВР), як найвище керівництво революційно-визвольних сил українського народу до часу створення леґального уряду Української Держави. Їй підчинилися УПА, ОУН та інші революційно-визвольні відділи. До УГВР належать з того часу справи керівництва визвольною боротьбою українського народу та справи адміністрації теренів, окупованих УПА-ою.

Обговорюючи цей період часу, не можна поминути мовчанкою, що в часі проти німецької боротьби УПА ввесь час не тратила з очей перспективи, що головний бій за визволення треба буде звести з більшовицькою Москвою, і до цієї боротьби заздалегідь приготовляла себе. Факт, що Україна є найбільшим із народів поневолених Сов. Союзом не доказує ще, що Україна має перебрати на свої плечі ввесь тягар боротьби за розвал тієї тюрми народів. Клич: «Свобода народам, свобода людині», видвигнений нами ще в 1941 р. був практично реалізований УПА-ою в такій формі, що УПА старалася допомагати поневоленим Сов. Союзом народам організувати підготовку революційно-визвольної боротьби за їхню державну незалежність. З цією метою були творені при УПА окремі національні військові відділи під їхнім власним командуванням (наприклад грузини, азербейджанці, узбеки, калмики, татари та інші), які переходили до УПА, [тут проходили] партизанський вишкіл та брали активну участь в бойових діях УПА на українських теренах проти німців, а згодом були висилані до своїх країн для організування там революційно-визвольної боротьби проти Сов. Союзу.

Важнішою політичною подією на цьому відтинку була конференція поневолених Сов. Союзом народів, що відбулася на таємному з'ізді дня 23 вересня 1943 р. при участі представників від 13 народів та устійнила напрямні визвольної тактики для спільного фронту боротьби поневолених народів.

Друга большовицька окупація застала українців вже приготованими до нової боротьби. Пересунення фронтів нанесли для УПА більші втрати в тих місцях, де велася довший час позиційна війна. Назагал пересунення фронтів на українських теренах відбулося швидким темпом і поважніших шкід у рядах УПА не спричинило. Більші втрати понесло мирне населення рівнинних полос, що не мали природних умовин для захисту й партизанської самооборони.

Завоювавши українські землі, большевики зразу примінили до українського населення методи безоглядного терору, думаючи залякати та зломити в нього всякі спроби спротиву. Така політика тривала до липня 1944, до другої большевицької офензизи, на опанованих большевиками теренах Правобережжя (з Тернопільщиною й Коломийщиною). Друга офензива принесла в своєму висліді окупацію решти ЗУЗ і зміну курсу большевицької політики, що поставила собі тепер за завдання приєднувати симпатії населення.

Дотогочасний терористичний курс большевицької політики закінчився повним крахом. Большовицькі жорстокости, звірські насилування українських жінок, розстріли, арешти, поспішні виселювання та спроби перевести повну мобілізацію всіх чоловіків Правобережжя, замість залякати населення і зломити в нього духа спротиву, викликали протилежні наслідки. Населення, побачивши, що від большевиків не ждати йому ніякої пощади, стало однодушно до збройної боротьби проти наїздників. Українські жінки в обороні своєї чести взяли теж зброю в руки. Українські діти з нараженням життя збирали на бойовищах залишену зброю, або викрадали її в німецьких вояків та червоноармійців та передавали стрільцям УПА, або своїм батькам на переховання. Методи большевицького терору, замість зломити, змобілізували проти них все без вийнятку українське населення в селах. Така постава приневолила більшевиків змінити методи своєї політики.

По суті на новозавойованих і підфронтових теренах тієї зміни курсу не відчувалося: повну мобілізацію всіх чоловіків проваджено далі, жінок забирано насильно до робіт на фабриках, на копальнях і при окопах, на села наложено грабіжницькі континґенти (хлібоздачу) за три роки взад, що мали на меті довести населення до економічної руїни й голоду. Новістю було хитрування з релігійною толеранцією, кокетування інтеліґенції і частинне допущення її до адміністрації, злагіднення примусу закладати колгоспи, підозріла дбайливість у відновлюванню шкільництва та розчислена на приєднання українських симпатій большевицька політика в відношенні до польської меншини.

У противагу большевицькій політиці винищування України УПА повела ряд акцій, що мали на меті оборонити українське населення, унеможливити ворогові вкорінити глибше свій нищівний апарат НКВД і утруднити його правильне функціонування.

Виходячи з засади, що салдати Червоної Армії, примусово до неї змобілізовані є теж поневолені сталінським режімом і терором НКВД, - УПА не трактувала їх як ворогів і тільки в випадку нападу на себе приймала бої оборонного характеру. Війною пішла УПА першого вже дня на НКВД і його різнородні відділи, як на головне знаряддя поневолення й нищення України та головну остою сили сталінського режиму, ліквідуючи скрізь районні осередки НКВД, воєнкомати, істребітельні отряди, червоні партизанські банди, аґітаційні відділи політруків, звільнюючи арештованих, мобілізованих та переселенців і зриваючи раз-у-раз сітку донощиків-сексотів, без діяння якої НКВД не мала можливостей орієнтуватися в чужому й ворожому для неї терені та запустити глибше свої сіти.

Одним із головних способів винищування українського населення була загальна мобілізація всіх чоловіків від 16 до 55 року життя до Червоної Армії, а жінок від 18 до 35. Змобілізованих після 2-3 дневного «вишколу» посилали в першу лінію фронту, звичайно на відтинки, боронені німецькими панцирними відділами, обставляли їх ззаду скорострілами, щоб унеможливити їм відворот та гнали з рушницями, часто без набоїв на німецькі танки. Атака кінчилася загальною масакрою.

Щоб не допустит до масової різні українців, керівництво українського визвольного руху видало в відповідь на большевицькі мобілізаційні об'яви негайний наказ не ставати до бранки. Українське населення підчинилося наказові та вратувалося на теренах, опанованих УПА від смерти. Большевики, стрінувши спротив населення, проголошували три рази мобілізацію і висилали декуди для постраху свої карательні відділи, але без успіху. До бранки українці не стали.

Хто міг, голосився до УПА, а для кого не стало вже там місця, переховувався перед наскоками карних відділів, про прихід яких окрема зорганізована охоронна служба повідомляла в свій час населення загрожених околиць, яке негайно опускало хати й ховалося до заздалегідь приготованих криївок, або під охорону найближчих відділів УПА. Повторялися картини з доби татарських нападів. Село пустіло, большевики заставали порожні хати.

Коли наскок був несподіваний і частина мешканців не вспіла покинути своїх хат, стрічали їх розстріли й арешти. На порядку дня були факти, що на повертаючі експедиції карних відділів нападала УПА, вибивала їх в пень, арештованих людей, гонених в «ясир» звільняла, а пограбоване майно повертала селам. В основі завданням УПА було не допускати до місць призначення карних відділів, але винищувати по дорозі їхнього перемаршу. Для тієї ціли творено відповідні застави й засідки та удосконалено паризанську тактику заманювання й дезорієнтації ворога, що була примінювана з великим успіхом ще проти німецьких окупантів.

Рівнинних теренів що не мають місць пригожих для постійного побуту УПА, УПА також не кинула на поталу большевикам, але влаштовує час до часу партизанські рейди військових з'єднань на ці терени. Завданням цих рейдів є ліквідувати станиці НКВД, карати виновників смерти й арештів населення, винищувати принагідно НКВД-истів, політруків й аґітаторів на села, звільняти в'язнів і т.п., коротко кажучи витворити в ворожому таборі свідомість, що злочини над українським народом не пройдуть безкарно.

Грізним засобом фізичного винищування українського населення є большевицька економічна політика. Метою її є заведення державної панщини в формі колективних господарств, т.зв. колгоспів і радгоспів, як найдоцільнішого знаряддя повного економічного визиску державою селянських мас. Щоб поневолити населення до такої системи господарства, треба довести його до повного зубожіння, банкрутства приватних сільських господарств, на які накладається податки в висоті, неможливій до заплачення, а за неплачення податків земля конфіскується на власність колгоспу, а власник з родиною йде на заслання до концлагерів. Маючи таку перспективу, селянство за першої окупації «добровільно» ухвалювало заснування колгоспу і вписувалося до нього. Такі методи вистарчають, щоб приспішити колективізацію.

Але коли большевики наказали стягнути «залеглі» континґенти за попередні три роки німецької окупації з систематично граблених німцями й понищених війною українських сіл, то ясно, що ціллю такого розпорядження не було прискорення «добровільної» колективізації, але прискорення голодової смерти для українського населення. УГВР і УПА протиставилися тоді теж з цілою рішучістю виконуванню цього большевицького зарядження й українське селянство в часі жнив 1944 р. не здало ані осіннього континґенту, ані загалом ніякої хлібоздачі, заховавши увесь збір для свойого користування.

Які успіхи дала наша протиколгоспна акція – найкраще свідоцтво дають самі більшовики в своїх радіопередачах, коли при нагоді виклинання «бандєровцов», як ворогів народу, хваляться в квітні 1945 р., що на терені ЗУЗ відбудеться святочне відкриття... п'ятого з черги колгоспу.

Перебігу воєнних дій поодиноких воєнних округах УПА, на які є поділений тепер цілий край, на цьому місці розказувати не будемо. Реєстр щоденних боїв, що ведуться кожного дня на різних теренах України, виходить далеко за межи однієї статті. Вкажемо тільки, що інтенцією зачіпних дій УПА є вдаряти в найбільш чутливі місця ворога, в осередки, що творять ядро його політичної влади. Як приклад одного з більших успіхів цьому напрямі може послужити факт, що в часі більшовицької зимової офензиви 1943-1944 військові з’єднання УПА бравурною атакою на пильно бережену ворожу автоколону, що переїздила в околицях Крем’янця, смертельно поранила командувача т. зв. “Українського Фронту”, попередника Жукова на цьому пості, совєтського маршала Ватутіна. Перевезений до київської лікарні, Ватутін там помер від ран. З того часу через українські терени висилано тільки великі військові автотранспорти, під сильною охороною та в повному бойовому поготівлі. Але й тоді, особливо для відділів і військ НКВД, так бережена дорога була нерідко їх останньою дорогою.

5.

Оцей короткий перегляд визвольної боротьби українського народу за роки II -ої світової війни може дасть для тих, що не мали щастя брати в ній активної участи, найзагальнішу орієнтацію в тих “великих перемінах”, які відбулися на наших землях у часі, коли Україна стала одним з головних і найбільш крівавих бойовищ Европи. Український нарід не приглядався безчинно на велетенський змаг двох наймогутніших в той час імперіялістичних армій світу, але включив себе активно в боротьбу за володіння над українськими землями, ставши чолом проти обох напасників і підтвердивши тим перед цілим світом своє первоправо до володіння над землями своїх батьків.

Оцінити політичну вагу підметної участи українського народу в 6-річній боротьбі за українські простори проти таких партнерів, яких армії впродовж тижнів розбивали в пух і прах підготовані до війни европейські держави та які самі ультімати вистарчали, щоб разити паралічом боєздатність других, державних народів та довести їхні армії до складення своєї модерної зброї без бою - оцінити на тому тлі політичне значіння невгнутости боротьби українського народу - це справа історії. Подати бодай приблизний образ безприкладного героїзму не тільки наших бійців, але українських дітей, жінок, дівчат і старців, що в вирішну для нас історичну годину зуміли з такою відданістю і погордою смерти стати під бойовим прапором УГВР і з такою простотою, самoзрозумілістю й готовістю виконати кожної ночі й кожної години найнебезпечніші для їхнього життя завдання, щоб тільки чим-небудь прислужитися, допомогти нашим, остерегти в час – дати опис цього героїчного змісту буднів людей простих – це діло великих геніїв майбутнього українського героїчного епосу.

Ми тільки зазначимо, що Україна в боротьбі стоїть дальше. Наші прапори ще не схилилися, хоч на румовища Европи склали безсило свою зброю другі народи, народи державні, а меж ними й горді колись завойовники й нищівники світу. Над нашею спустошеною землею, над згарищами спалених ворогом наших сіл, над трупами одчайдушних оборонців Землі Української і слави Золотого Тризуба, — вітає знову дух Мазепи. Слова, що були колись виписанні на прапорах Військ Запоріжських полк. Івана Богуна: “Здобути, або дома не бути”, живуть тепер в серцях тих, яким руки не звисли безвладно над попелом рідних осель, але простяглися до зброї.

Хай ті слова стануть життєвою девізою і для тих, яким доля не пощастила бути там, де сьогодні а єдине місце на світі для кожного, хто справді українець — в бойових лавах українського, воюючого за своє право до вільного життя, народу.

 

LAC, Horoshko Fonds,
MG 31-F15, Vol. 2, File 20.


New series    2005    «Litopys»
© Published by «Forum for the Studies of the History of the UPA»
| HOME |